4.3. Психологічна структура особистості

Як і всяка організація, психічне життя має певну структуру. Відмежовуючись від індивідуальних особливостей психічного складу, можна встановити типову структуру особистості.

Скерованість особистості, або вибіркове (селективне) ставлення людини до дійсності.

Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок.

При цьому одні з компонентів скерованості домінують і мають провідне значення, тоді як інші виконують опорну роль.

Домінуюча скерованість визначає всю психічну діяльність особистості.

Наприклад, домінування пізнавальної потреби приводить до відповідного вольового та емоційного налаштування, що, в свою чергу, активізує інтелектуальну діяльність. Водночас природні потреби дещо гальмуються, повсякденні клопоти відходять на задній план (скажімо, ремонт квартири, закупівля продуктів, придбання меблів - якщо в цей час людина пише дисертацію чи монографію або складає іспити у вузі). Особистість починає обґрунтовувати доцільність свого захоплення, надавати йому особливу суспільну та особистісну значимість.

Можливості особистості - другий компонент, що охоплює ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов'язані та взаємодіють одна з одною.

Приміром, Спіноза був геніальним філософом, хоча проявив себе як талановитий шліфувальник оптичних лінз. Т. Г. Шевченко був геніальним поетом, а ще - визначним художником, художню спадщину якого ще не повністю досліджено і оцінено. У Маяковського основний талант поетичний, та він був і непоганим актором. Те саме можна сказати і про Євгена Євтушенка, який знімався у фільмі в ролі Ціолковського.

Кожний із вас знає свою основну, провідну, здібність і підпорядковану їй ведену.

Підпорядкована здібність, а точніше - здатність (в російськомовній термінології «способность» - це і здібність, і здатність) підсилює основну провідну здатність чи талант.

Вочевидь, на характер співвідношення здібностей впливає структура скерованості.

Характер, або стиль поведінки в соціальному середовищі, є третім компонентом у структурі особистості.

Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Хоча характер і не відображає особистості в цілому, проте являє складну систему її властивостей, скерованості й волі, інтелектуальних та емоційних якостей, типологічних особливостей, які проявляються в темпераменті. У системі характеру теж можна виокремити провідні властивості, передовсім моральні якості (чутливість або черствість у взаєминах із людьми, відповідальне ставлення до суспільних обов'язків, скромність тощо), затим - вольові (рішучість, наполегливість, мужність і самовладання), які забезпечують певний стиль поведінки і спосіб розв'язання практичних завдань.

Тому можна сказати, що морально-вольові якості складають дійсну основу характеру.

Система управління, яку зазвичай позначають поняттям «Я», буде четвертим компонентом структури особистості.

«Я» - утвердження самосвідомості особистості, воно здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, передбачення і планування життя й діяльності.

Самоуправління має велике значення в нормальному цілеспрямованому розумному житті та діяльності особистості, тому розглянемо його детальніше.

Академік І.П.Павлов писав, що людина - це система, яка сама себе регулює, підправляє і навіть удосконалює.