7.3 .Сприйняття та його сутність, сприйняття людиною свого оточення.

Сприйняття (сприймання) - це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відображуваного.

На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі властивості та якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів.

Гештальтпсихології пояснюють цілісність сприймання не властивостями цілісності предметів і явищ, а початковими цілісними структурами. «Сприйняття - це реконструкція світу», - стверджують вони.

Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й повільними.

Ілюзія - це спотворення відображення дійсності.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора можна говорити про:

• зорове сприйняття (розглядання скульптури, картини і т. Ін.);

• слухове сприйняття (слухання оповідання, концерту і т. Ін.);

• тактильне сприйняття (обмацування, доторкування).

Буває сприйняття:

• простору; часу; руху;

• предмета; мови; музики;

• людини людиною.

Сприйняття завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тож воно завжди осмислене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.

Сприйняття вибіркове, а саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше.

Вибірковість сприйняття залежить як вія об'єктивних властивостей предметів, так і від суб'єктивної установки, зокрема від аперцепції.

Аперцепція - це залежність сприйняття від загального змісту психічної діяльності людини, від її досвіду, інтересів, скерованості. Наприклад, це видно при використанні у психодіагностиці методики «Плями Роршаха».

ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СПРИЙНЯТТЯ

За І. П. Павловим. Не - «рефлекс на співвідношення», де мають значення не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється більшою мірою на співвідношення між подразниками.

Сприйняття часу - це відображення дійсності в послідовності явищ або подій.

Залежить від ритму перебігу природних процесів і відпрацювання рефлексів на тривалість часу.

Суб'єктивізм у сприйнятті часу зумовлюється практичною діяльністю людини.

У сприйнятті простору основу складають зорові, вестибюлярні, рухальні (кінестетичні) та шкірові (тактильні) відчуття.

У комплексі вони дозволяють судити про положення нашого тіла А відносно вертикалі, просторове розташування, відстань до інших предметів.

Сприйняття руху - це відображення напрямку і швидкості просторового існування предметів.

Воно може здійснюватися також і на основі розумових висновків (логіки). Наприклад, сприйняття з нерухомого поїзда - потяга, що рухається.

Якщо через певний проміжок часу показати етапи руху предмета, то виникає стробоскопічний ефект (кіно, тренажер і т. Ін.).

Сприйняття людини людиною здійснюється на основі зовнішності, поведінки, манер, мови, жестів, емоцій, діяльності і т. Д. Сприймаючи дії, рухи, вчинки, діяльність людини, люди уточнюють свої враження один про одного, доходять до психологічної сутності іншого, корегують своє ставлення до іншої людини. Усе це відбувається в процесі спілкування і детерміноване віком, професією, статтю, установками, вихованням і т. Д.

Залежно від того, якою мірою пов'язані сприймання з нашими намірами І волею, вони можуть бути розділені на мимовільні та довільні.

Найяскравіше довільне сприйняття виявляється у спостереженні.

Спостереження - це умисне планомірне сприйняття, здійснюване з певного, ясно усвідомленою метою.

Основні умови успішного спостереження - ясність завдання і підготовленість до нього, а також активність мислення.

Спостереження як форма діяльності тісно пов'язана з орієнтуванням, себто з отриманням достатньо правильної уяви про що-небудь, умінням розбиратися в ситуації.

Спостережливість-це здатність помічати в предметах і явищах малопомітні, але водночас суттєві чи важливі для певної мети деталі, ознаки або властивості.

Високий розвиток спостережливості вимагає зацікавленості, постійного прагнення пізнати нове, глибше вникати в те, Ідо оточує людину, з чим вона стикається у праці, в житті.