3.5. Управління процесом навчання

Управління процесом навчання має дві складові:

• управління викладанням;

• управління умінням. Управління викладанням - це:

• організація вчителем (викладачем) самого себе до подання необхідного матеріалу;

• організація заняття;

• скерування учнів (студентів) до оптимальної самоорганізації у

Процесі учіння.

Під час організації викладача до проведення заняття існують такі моменти:

1. Підбір літератури і вибір наукового матеріалу, представленого в найдоступнішій і найлаконічнішій формі.

2. Структурування навчального матеріалу за найоптимальнішою концепцією.

3. Включення в концепцію прикладів із практики і «моментів розрядки», тобто психологічного розвантаження.

4. Підбір допоміжних засобів (плакатів, таблиць, слайдів тощо). Але всьому цьому, тобто письмовому викладові уроку чи лекції, має передувати налаштованість (настроєність) викладача на аудиторію.

5. Викладач ставить себе на місце учня, який буде сприймати цей матеріал.

Цей механізм психологічного вживання в іншу особу чи групу осіб у психології мас назву емпатія.

6. Окрім матеріалу, викладеного в письмовій формі, існує чи повинен бути експромт викладача. Тобто ті знання, терміни, факти, що згадуються за аналогією (подібною чи протилежною) у процесі викладання основного матеріалу і вводяться викладачем до матеріалу викладання. Звідси висновок: викладач повинен знати більше, ніж планує викласти за планом чи програмою. Скеровуючи учнів чи студентів, викладач розкриває їм ноу-хау - технологію ефективного оволодіння знаннями: яку літературу підібрати? На що звернути основну увагу? Що почитати додатково з науково-популярної, художньої чи літератури з інших галузей знань, що опосередковано має відношення до цієї? Навіть те, у які години краще вивчати, за якого настрою і т.ін. Тобто підказує, як організувати режим, який автотренінг використати.

Управління учінням має два «боки медалі» - управління з боку викладача, про що ми вже говорили, і самоуправління самого учня чи студента.

Маючи певні рекомендації чи алгоритм засвоєння знань, учень «приміряє» їх до себе, до своїх звичок (хтось пізно лягає спати, а хтось раніше), темпераменту (скажімо, холерик швидко та емоційно вивчить параграф, а флегматик - повільно, поступово, довше), стилю діяльності, який може полягати в певних індивідуальних способах і правилах роботи, що їх студент напрацював, закріпив і перевірив протягом попереднього життя і які - це основне - для нього є найбільш ефективними.