3.2. Види діяльності. Гра: ігрова поведінка у тварин, розвиток ігрової діяльності у дітей, дорослі ігри.

Відомо, що ігрова поведінка спостерігається і в молодих тварин. Це - вовтуження, імітація бійок, бігання і подібне. У деяких тварин спостерігаються ігри з речами. Так, кицька підстерігає рухомий клубок, кидається на нього, кусає і дряпає; песик тягає по підлозі та роздирає ганчірку.

Поведінку молодих тварин у процесі гри можна розглядати насамперед як реалізацію потреби організму в активності, розрядці накопиченої енергії.

Свідченням цього є тес, що гра у них гальмується в разі голодування чи обмеженого харчування, дії високої температури середовища чи хімічних речовин, які підвищують температуру тіла або пригнічують діяльність мозку. Якщо тварину залишити на деякий час без партнерів для гри, то її збуджуваність та ігрова активність різко підвищуються, відбувається начебто накопичування відповідної енергії. Це явище називають «ігровим голодом».

Звідки виникає спонукання до гри? Спостереження показують, що деякі форми гри належать до вроджених, мисливських інстинктів, наприклад у кошеняти.

Інші виникають від наслідування поведінки дорослих тварин і навіть людей (наприклад шимпанзе).

Ще інші винаходять самі тварини у процесі адаптації до навколишнього середовища.

У дорослих тварин ці дії служать для добування їжі, порятунку від небезпеки тощо.

У дітлахів вони відбуваються заради самої «діяльності», тобто відірвані від реальних біологічних цілей. Це і є специфікою ігрової поведінки.

Дослідження показують, що у дитини гра є формою реалізації її активності, формою життєдіяльності. Як така вона пов'язана з функціональним задоволенням.

Її спонукає потреба в активності, джерелом є наслідування і досвід. Інстинкти також, але ті, які притаманні людям. Наприклад, гра в «тата-маму», «дослідження» статевих органів іншої статі, яке інколи маскується під гру «в лікаря» (щоб поставити укол і т.д.). Спонуканням до ігрової діяльності в цих випадках є все-таки інстинкт продовження роду. Хоча деякі вітчизняні підручники ці факти замовчують.

Ігрові дії дітей розвиваються на базі людських форм практичної поведінки, що засвоюються у спілкуванні з дорослими і під керівництвом дорослих.

Паралельно з предметами-знаряддями дитина стикається у своїй практиці з іграшками. Дорослі вчать дітей, як користуватись іграшками (возити машинку, перемотувати ляльку тощо).

Але само ставлення до іграшки як до зображення «справжньої» речі з'являється у дитини завдяки введенню в ігрову діяльність слова.

До середини третього року у дитини виникає протиставлення своїх ДІЙ чужим, вирізняється «Я».

Виникають рольові ігри. У рольовій грі дитина відтворює спостережені нею суспільні функції дорослих, поведінку дорослих як особистостей. Здебільшого це сюжети на побутові теми («мама», «вихователька», «водій», «пілот»). Потім виникають сюжети на громадсько-політичні теми («війна», «парламент»).

На наступному етапі - ігор за правилами ~ риси поведінки дітей отримують свій подальший розвиток. Дії дітей регулюються правилами, вимогами, заборонами і т.ін.

На цьому етапі гра за психологічною структурою наближається
До праці (метою вже є результат) і до учіння (метою є освоєння правил гри).Ігрова діяльність для дітей є процесом соціалізації індивіда, підготовки його до майбутнього дорослого життя, входження у соціальні ролі, оволодіння соціальним досвідом людства.

Часто-густо у ділових іграх беруть участь дорослі, відшліфовуючи певні вміння і навички, скажімо в технологічному чи організаційному управлінні. Багато спортивних змагань відбувається у вигляді групових ігор (футбол, хокей, волейбол тощо).

Для фахівців такі ігри можуть бути водночас і професійного діяльністю, і виступати як аматорство.