Літературна Полтава

Полтава одне з не багатьох міст України, з яким пов'язане життя і діяльність відомих письменників і поетів, чиї твори увійшли до світової духовної скарбниці. За висловом Бориса Олійника: «Полтава - була, є і пребуде осердям духовної енергії України». Тож, в ході даної екскурсії туристи відвідають: трепетне місце для душі кожного українця – садибу основоположника нової української літератури І.П. Котляревського, літературно-меморіальний музей класика, його могилу та пам'ятник; садибу українського письменника П. Мирного, в якій він проживав 17 останніх років, що була своєрідною Меккою для української еліти початку 20 ст.; музей письменника, публіциста і громадського діяча В.Г. Короленка, що знаходиться у будинку, в якому він жив з 1903-1921 рр., і де у нього бували: М. Коцюбинський, М. Горький, В. Катаєв та інші. Також туристи можуть ознайомитися з літературним життям Полтави 20 ст., а тут працювали: неперевершений майстер гумору О. Ковінька, письменник та громадський діяч Т. Нікітін, поет Ф. Гарін, публіцист та літературознавець П. Ротач та багато інших.

Крім того у Полтаві отримали освіту російський письменник М. Гнєдич та неперевершений Микола Гоголь, деякий час жив і працював Іван Бунін, перший російський письменник – лауреат Нобелівської премії.

Полтавський літературно-меморіальний музей І. Котляревського.

Музей відкрито 28 вересня 1952 року у старовинному будинку, який, за переказами, належав відомому поету і драматургу В.В. Капністу.

Музейна збірка налічує більше 7000 експонатів, тут зберігається рукописний архів І.П. Котляревського, його особисті речі, численна бібліотека видань його творів. Експозиція розташована у 7 залах, один з яких виставковий. У чотирьох залах зібрані матеріали про життєвий і творчий шлях І.П. Котляревського, два наступних розповідають про вшанування пам'яті поета.

Документи, книги, твори образотворчого мистецтва, предмети старовини відтворюють дитячі та юнацькі роки славетного полтавця, участь у російсько-турецькій війні 1806 року та Вітчизняній війні 1812 року. Глибоко висвітлена службова та громадська діяльність письменника.

Окремий зал присвячено історії створення і виходу у світ поеми «Енеїда». Експонується перше унікальне видання 1798 року.

Театральна та драматургічна діяльність Котляревського представлена через перші видання його п'єс, раритетні афіші, запрошення, фото театральних труп та окремих виконавців.

Адреса: м. Полтава, Першотравневий проспект 18. Тел. (05322) 74160.

Меморіальний комплекс-садиба І.П. Котляревського (філіал літературно-меморіального музею).

1969 року з нагоди відзначення 200 літнього ювілею поета за акварельним ескізом Т. Шевченка було відновлено садибу І. Котляревського. До комплексу увійшли: хата, комора, повітка, колодязь з журавлем. У 1971 році на території садиби встановлено погруддя І.П. Котляревського роботи народного художника України Г.Ш. Кальченко.

У будинку письменника 5 невеликих кімнат: кабінет, вітальня, опочивальня, кухня. У будинку письменника зберігається автентичний сволок, що зберігся з часів письменника.

За спогадами сучасників І. Котляревського максимально точно відновлений інтер'єр будинку, де зберігаються меморіальні речі, нагороди письменника, рукописні сторінки творів, а також меблі, предмети дворянського вжитку початку 19 ст.

В цій садибі І. Котляревський і помер 10.11.1838 р. Похований у Полтаві на території старого міського цвинтаря, обабіч колишнього Кобеляцького шляху (тепер вулиця Фрунзе). Могила письменника з пам'ятником збереглися до наших днів.

Адреса: м. Полтава, Соборний майдан, 3. Тел. (05322) 72073.

Полтавський літературно-меморіальний музей Панаса Мирного.

Музей письменника розташований у самому кінці колишньої третьої Кобищанської, а нині вулиці Панаса Мирного в садибі, яку Панас Мирний (П. Я. Рудченко) придбав у березні 1903 року. Тут письменник прожив 17 останніх років. Музей Панаса Мирного один з найбагатших серед подібних в Україні: близько 1000 речей, книжок, документів і фотографій. Вони розміщені в семи кімнатах будинку. У музеї зберігаються понад 150 рукописів Панаса Мирного та його брата Івана Білика, 280 аркушів епістолярної спадщини письменника та його родини, першодруки творів, спогади сучасників, архів часопису рідний край.

1951 року на подвір'ї садиби відкрито пам'ятник П. Мирному (скульптор О.П. Олійник, архітектор М.К. Вронський).

1985 року в новому приміщені створена літературна експозиція.

Садиба – пам'ятка садово-паркового мистецтва з 1976 року. Тут зростають вікові дерева, серед яких два дуби віком близько 300 років.

Адреса: м. Полтава, вул. Панаса Мирного, 56. Тел. (0532) 596908.

Полтавський літературно-меморіальний музей В. Короленка.

 Ім'я В.Г. Короленка, видатного письменника демократа, прогресивного громадського діяча й гуманіста початку 20 ст., відоме в усьому світі. 21 рік його життя пов'язаний із Полтавою, де він жив у вересні 1900 року. У 1903 році В.Г. Короленко з родиною оселяється в будинку у тихому зеленому куточку Мало-Садової вулиці, що нині носить його ім'я. саме тут 25 грудня 1921 року перестало битися його серце лицаря честі і моралі. Похований Короленко поряд зі своєю садибою, нині територія міського парку культури та відпочинку «Перемога».

У 1928 році родина Короленка спільно з науковцями краєзнавчого музею підготувала виставку «Життя і творчість В.Г. Короленка», на основі матеріалів якої 1940 року було створено музей. Організатором і першим його директором була донька письменника – Софія Володимирівна.

Нині до музейного комплексу входять: меморіальна садиба, флігель (виставкова зала), могила письменника і його дружини, пам'ятник В.Г. Короленку.

У музеї зібрано понад 10000 експонатів: автографи відомих письменників, книги, журнали і газети з особистої бібліотеки Короленка, його літературні і публіцистичні твори, предмети етнографії, твори образотворчого мистецтва, меморіальні речі.

Адреса: м. Полтава, вул. Короленка, 1. Тел. (05322) 72200, 79282.

Полтавський музей авіації і космонавтики.

 Музей відкрито 23 вересня 2001 року в будинку – пам'ятці архітектури 1810 року. Серед розмаїття музейних закладів Полтави вирізняється своєю неординарністю та незвичним спрямуванням. В експозиції музею зібрано унікальний матеріал про вчених, інженерів, конструкторів в аерокосмічній галузі, льотчиків, космонавтів, чиє життя і діяльність були пов'язані з Полтавщиною. Серед них: вчений-артилерист, конструктор бойової порохової техніки О.Д. Засядько; фундатор військового повітроплавання О.М. Кованько; творець першого в світі авіаційного ранцевого парашута Г.Є. Котельников; один з піонерів теорії космічних польотів Ю.В. Кондратюк (О.Г. Шаргей); вчений ракетник Ю.О. Побєдоносцев; конструктор В.М. Челомей та інші. Чільне місце в експозиції займають матеріали, що висвітлюють одну з грандіозних союзницьких операцій часів Другої світової війни – «Френтік», коли в Полтаві певний час знаходилась база союзницької авіації (ВПС США). Експонуються предмети, передані льотчиками-космонавтами Г.Т. Береговим, О.А. Леоновим, Л.К. Каденюком. Також в експозиції відображено діяльність підприємств, які працюють на авіаційну та ракетно-космічну галузі України.

Фондове зібрання музею – майже 4000 експонатів та науковий архів, що складається з понад 5000 одиниць зберігання.

Адреса: м. Полтава, Першотравневий проспект, 16. Тел. (05322) 72582, 74777.

Полтавський художній музей (галерея мистецтв).

музеєм мистецтв іменував відкриту в Полтаві 27 квітня 1919 року Картинну галерею її фундатор, згодом видатний український вчений-археолог М.Я. Рудинський. Сьогодні Полтавський художній музей, до збірки якого входять твори вітчизняного та зарубіжного образотворчого та декоративного мистецтва, а також значна етнографічна колекція нерідко називають полтавською скарбницею.

 Історія створення Полтавського художнього музею безпосередньо пов'язана з визначною для міста подією – прибуттям з Петербурга наприкінці 1917 року мистецької колекції видатного земляка, художника-передвижника Миколи Ярошенка. Саме тоді вперше постало питання про заснування музею, де могли б експонуватися твори із зазначеної колекції, до якої входили 100 картин і етюдів Миколи Ярошенка, 23 альбоми з його малюнками, а також роботи друзів, колег художників Івана Шишкіна, Іллі Рєпіна, Василя Полєнова, Миколи Дубовського, Володимира Маковського та ін., яка пізніше склала основу музейної збірки. Поповнення музею відбувалось також за рахунок значних художніх цінностей зібраних на Полтавщині у колишніх маєтках Кочубеїв (Диканька), Галаганів (Сокиринці), Капністів (Обухівка), Рєпніних (Яготин). Не всі шедеври, на жаль, дійшли до нашого часу, а загинули в роки Другої світової війни.

Музей відновив свою діяльність у 1945 році, після повернення експонатів, евакуйованих у тил.

Нині збірка нараховує понад 9000 експонатів. Серед унікальних: роботи Лукаса Краного Молодшого, Дірк Ван Равестейна, Клари Петерс, Мельхіора де Хондекутера, Франческо Гварді, Марчело Баччіарелі та ін. В музеї – найбільше в Україні зібрання творів М. Ярошенка та І. Мясоєдова. Національне мистецтво репрезентоване зразками барокового іконопису, парсунного портрету, творами Василя та Федора Кричевських, М. Пимоненка, О. Сластьона, К. Білокур та інших українських митців.

У 1999 році Полтавський художній музей, до складу якого увійшли галереї сучасного мистецтва та дитячої творчості імені Саші Путрі, розпочав діяльність у якості музейно-мистецького комплексу. Розташований він в приміщені Галереї мистецтв, зведеного 1999 року (архітектор Ю. Олійник).

Адреса: м. Полтава, вул. Фрунзе, 5. Тел. (0532) 563540, 560731.

Полтавський Краєзнавчий музей.

Заснований 1891 року з ініціативи професора В.В. Докучаєва, який передав із власної колекції 4000 зразків грунтів, 500 гірських порід та 800 листів гербарію. У 1906 році К.М. Скаржинська подарувала музею понад 20000 експонатів і наукову бібліотеку у Круглику під Лубнами. Колекція предметів з історії Стародавнього Сходу передав у дар музею в 1894-1916 рр. П.П. Бобровський.

Музей розташований у будинку колишнього Полтавського губернського земства, спорудженому у 1908-1908 рр. за проектом архітектора В.Г. Кричевського. Йому вдалося створити цілісну композицію, де органічно поєдналися традиції народного будівництва, український орнамент і будівельно-конструкторські форми. Художні розписи у вестибюлі й центральному залі виконали відомі українські художники С. Васильківський та М. Самокиш.

В роки Другої світової війни німецькі окупанти розграбували музей, а будинок спалили. Після війни експозицію відновлено, але розміщувалась вона в мало пристосованих приміщеннях. В 1964 році було врочисто відкрито реконструйоване приміщення музею.

В останні роки реконструкція продовжується: реставровано первинні настінні розписи, фасад унікальної будівлі. Проводиться повна реекспозиція музею, в якому створюється нові експозиції та розділи.

Зібрання музею нараховують близько 300 тис. експонатів: колекції археологічні та нумізматичні, церковних речей, ткацтво, килимарство, Полтавської народної вишивки, предметів старовини…

Адреса: м. Полтава, вул. Конституції, 2. Тел. (05322) 74234, 73774.

Духовна спадщина православної Полтави

Полтавський Хрестовоздвиженський монастир.

Влітку 1650 року з ініціативи полтавців вихідцями Мгарсько-Лубенського Спасо-Преображенського монастиря на чолі з ігуменом Калістратом в пам'ять про перші перемоги над поляками неподалік Полтави був заснований монастир в честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. Відтоді Полтавський монастир стає найпівденнішим серед так званих городянських, тобто полкових монастирів Гетьманщини XVII століття. Кошти на його розбудову надали полтавські міщани та козацька старшина на чолі з Іваном Іскрою, Іваном Крамарем, полковником Мартином Пушкарем. Благословив будівельні роботи по зведенню ще тоді дерев'яного монастирського комплексу Київський митрополит Сильвестр Косів.

За своє багатовікове існування монастир був свідком багатьох, інколи драматичних, подій вітчизняної історії. Перші ченці обителі відзначались неабиякою мужністю та стійкістю духу. Хоча ареною протистояння в період Хмельниччини виступало передусім Правобережжя України, Лівобережжя приховувало не менше небезпечних пригод, як з боку кримських татар, так і від власних "землячків". В полтавський період Великої Північної війни, в травні 1709 року, монастир стає резиденцією Карла XII. За однією із версій, саме біля стін монастиря напередодні Полтавського бою шведський монарх отримав важке поранення у ногу, що разом з іншими доленосними для шведів прорахунками й призвело до їхньої поразки під Полтавою. Вже після бою монастир відвідав Петро І. Бажання царя влаштувати на Полі битви новий монастир в ім'я Св. Апостолів Петра і Павла ледь не стало фатальним у долі вже існуючої обителі. Остаточно відвернути загрозу закриття монастиря вдалося лише в 40-х роках XIX століття. Тодішній Малоросійський генерал-губернатор князь Микола Рєпнін-Волконський зазначав: "...якби по волі Петра збудували другий чоловічий монастир, то полтавський Хрестовоздвиженський став би зайвим по народонаселенню та стану міста."

Вирішальний наступ по обмеженню монастирських земельних володінь здійснив уряд Катерини II. Згідно указу імператриці з 1786 року села Розсошенці, Буланове, Триби, Семенівка (суч. Кротенки), земельні угіддя навколо Решетилівки та біля 2-х тисяч монастирських селян перейшли під юрисдикцію урядової Колегії економії маєтностей духовенства. Сама обитель по штатній реформі отримала другокласну категорію, яка окрім іншого, передбачала щорічне виділення на її утримання 600 крб.

Впродовж 2-ї пол. XVIII століття Полтавський монастир став значним просвітницьким центром Півдня Гетьманщини, у витоків якого стояв Слов'яно-Херсонський архієпископ Євгеній Булгарис - особистий приятель французького просвітника Вольтера, колишній бібліотекар Катерини II. Завдяки його старанням монастир мав найбільшу в регіоні книгозбірню, до якої входили навіть видання Острозької друкарні XVI - XVII століть. Під патронатом монастиря в Полтаві діяла школа півчих, згодом реорганізована в духовну семінарію.

Справжньою архітектурною перлиною монастирського комплексу є Хрестовоздвиженський Собор, будівельні роботи по спорудженню якого тривали з кінця 80-х років XVII століття і були завершені на початку XVIII. Зведення головного храму обителі велося коштом декількох полтавських полковників та двох українських гетьманів І.Самойловича та І. Мазепи. У подальшому Собор неодноразово реконструювали, особливо після руйнувань завданих в роки Великої Вітчизняної війни. На сьогодні Хрестовоздвиженський Собор має шість опорних пілонів, які несуть циліндричну систему з семи бань, розташованих у вигляді Хреста: дві бані поставлені по краях центрального порталу, інші п'ять - щільно прилягають до центральної бані. Характерною особливістю східнослов'янської церковної архітектури є завершення храму непарною кількістю бань, у даному випадку їх сім в ім'я семи Священних Таїнств та семи Вселенських Соборів. Хрестовоздвиженський Собор Полтавського монастиря - єдиний на Лівобережній Україні храм, що зберігся до наших днів, який має сім бань циліндричної форми.

Архітектурною особливістю Собору є те, що він не має головного й другорядного фасадів - усі його сторони в мистецькому плані рівноцінні.

Портал храму архітектурно майже не підкреслений і знаходиться на лінії бічних стін. Система декору Собору містить профільовані пілястри, фігурні наличники навколо вікон з трикутними фронтонами, ліпний рослинний орнамент. Сукупність методів декору, їх розташування відповідають стилю українського бароко.

Земну оселю Царя Небесного в східній частині Собору відокремлював позолочений на всю висоту церкви іконостас, виконаний майстрами: художником В.Реклинським (30-ті рр. XVIII ст.), народним умільцем Са-муїлом (60-ті рр. XVIII ст.), різьбярем С. Шалматовим (70-ті рр. XVIII ст.). 1931 року соборний іконостас був знищений.

Обабіч іконостасу XVIII століття у срібно-мідних ковчегах були вміщені святині Хрестовоздвиженської обителі - частки мощей Святих Іоанна Златоуста і Василя Великого. В середині храму, праворуч від головного входу, східці вели до соборної усипальниці найбільш шанованих світських і церковних діячів краю серед. XVIII 1-ї пол. XIX століть. В усипальниці Хрестовоздвиженського монастиря покоїлись архієпископ Катеринославський та Херсонський Амвросій (А.Серебренніков), єпископ Могильовський та Полоцький Афанасій (Ф.Вольховський II).

Північніше Собору знаходиться найраніша висотна споруда Полтави - монастирська надбрамна дзвіниця 1786 року. Висота чотирьохярусної дзвіниці майже 47 метрів. Автор проекту - архієпископ Никифор Феотокі полтавською дзвіницею прагнув відтворити "Велику дзвіницю" Києво-Печерської Лаври. Так само як і київська, полтавська дзвіниця мала десять дзвонів, найпотужніший, вагою понад 6,5 тонни, був відлитий ще наприкінці XVIII століття (не зберігся). Дзвіниця Полтавського монастиря належить до числа найкращих архітектурних творінь періоду бароко.

Найбільш вишуканий другий ярус дзвіниці. Окрім ліпного оздоблення він містить фігурки двох янголів, що з легкістю тримають імператорську корону- данина пошани до Катерини II, яка відвідала обитель разом з Г.Потьомкіним, О.Суворовим та М.Кутузовим, повертаючись до столиці після кримської мандрівки 1787 року. На цьому ж ярусі з початку XIX століття знаходилась чудодійна ікона Скорботної Богоматері Уповання всіх кінців Землі ченця Даниїла Московченка. Слава про неї була поширена далеко поза | межами Полтавської губернії. Стражденні вірували, що після молебню перед іконою вони отримають не тільки розраду для душі, а й зцілення від недугів. На превеликій жаль, під час громадянської війни стінописна ікона Богородиці була втрачена. Збереглася копія - келійний образ єпископа Полтавського та Прилуцького Василя Зеленцова. Нині цю ікону можна бачити в монастирському Соборі, її молитвеним покровительством оберігається Хрестовоздвиженський монастир і місто Полтава.

Південніше Собору стояла одна із найкрасивіших у місті серед мурованих однобанна Свято-Троїцька церква, зведена у 1750 році. В роки Великої Вітчизняної війни церква зруйнована, відновлена за проектом архітектора Ю. Олійника у 1999 році. Того ж року 4 липня новобудову освятив митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан). В усипальниці Свято-Троїцької церкви поховані архієпископ Іоанн (О.Петін), єпископ Тихон (П.Клітін), архієпископ Парфеній (П.Левицький), митрополит Полтавський і Кременчуцький Феодосій Дикун-Ваколюк.

Наприкінці XIX століття чисельність монастирської братії становила сорок чоловік. Головним джерелом існування обителі, як і колись, був обробок і здача в оренду землі загальною площею понад 200 гектарів. При монастирі діяли невеличка столярна майстерня, швейна, цегельний завод, притулок для священно-і церковнослужителів, училище для сліпих.

У роки громадянської війни червоний терор войовничих атеїстів не оминає монастиря. Після декількох пограбувань обитель була оголошена "притулком контрреволюції" і 1923 року зачинена. В 30-х роках монастирське подвір'я перетворено на дитячу трудову колонію НКВС. У 1942 році колишній чоловічий монастир стає жіночим, після того, як громада черниць оселилась в напівзруйнованій обителі. Влітку 1960 року монастир поглинає нова хвиля боротьби з церковними установами: більшість з вісімдесяти семи черниць у супроводі конвою з комсомольських активістів вивезено до Лебединського жіночого монастиря, що на Черкащині, решту розвезли по будинках престарілих. Спустілі монастирські споруди займали різні установи, серед них і філіал Полтавської обласної психіатричної лікарні ім. О.Мальцева. Останнє, що знаходиться в монастирі напередодні його відродження - склади обласного об'єднання "Мед-техніка".

19 грудня 1991 року після багатьох років запустіння в монастирі відправлена перша Божественна Літургія. Настоятельниця монастиря ігуменя Галина.

Адреса: м. Полтава, вул. Свердлова, 2а. Тел. (05322) 79059.

Спаська церква.

Невеличка дерев'яна церква 1706року будувалась, як приділ Спасо-Преображенського храму (не зберігся). За переказами, в церкві пройшов урочистий молебень за участю Петра І з нагоди отриманої перемоги в Полтавській битві над військами шведського короля Карла XII. З часом церква почала руйнуватись. Ветхий дах, стіни, покриті мохом - в такому стані застає храм цесаревич Олександр II, який зі своїм наставником Василем Жуковським відвідує Полтаву у 1837 році. Спадкоємець імператорського престолу, з метою збереження пам'ятки історії, ініціює відкриття Всеросійської благодійної підписки. На зібрані кошти за проектом, архітектора А. Тона у 1845році над дерев'яною церквою звели кам'яний футляр-копію первинної. Тоді ж був поновлений іконостас початку XVIII століття.

Західніше центрального порталу у 1847 році була зведена двохярусна кам'яна дзвіниці. На початку 30-х років XX століття дзвіниця, так само як і цегельна огорожа навколо церкви, були розібрані. На сьогодні, Спаська церква - найстаріша культова споруда Полтавщини.

Сампсоніївська церква.

На Полі Полтавської битви, побіля Братської Могили загиблих солдатів Петра І 1856 року зведена церква в ім'я Сампсонія Странноприїмця, в день пам'яті якого (27.06.1709 р.) була здобута перемога над шведською армією. Будівельні роботи тривають під керівництвом петербурзького архітектора Адольфа Шарлеманя, з ініціативи та на кошти дійсного статського радника Йосипа Судієнка.

1895 року здійснена реконструкція храму за проектом архітектора М.Никонова. Сучасних рис набуває в наслідок останньої перебудови 1906 - 1908 роках, готуючись до 200-літнього ювілею Полтавської битви (арх. С.Носов). Мармурові колони іконостасу містять вкраплення напівдорогоцінного каміння оніксу. Капітелі колон тримають кольорову венеціанську мозаїку. Внутрішній стінопис храму виконують художники Малишев, Малашечкин під керівництвом О.Сокола. В інтер'єрі внутрішнього оздоблення та за сюжетною лінією розписів Сампсоніївська церква повторює київський Володимирський Собор. 2002 року відновлена надпритворна дзвіниця, що була розібрана в 30-х роках XX століття.