Григорій Хмара

Майже вся західноєвропейська преса 20-х років регулярно знайомила мистецьку еліту з любовними походеньками Григорія Хмари - цигана з Полтави.

І от раптом ризиковані пригоди колишнього актора студії Станіславського почали вщухати. Російського емігранта, що опинився в Німеччині внаслідок чергового бурхливого роману, спіткало справжнє кохання. "Коли ми познайомилися, -пригадувала зірка німого кіно Аста Нільсен, - у нього була валізка з крокодилячої шкіри, зміна білизни, іспанська шаль та циганська гітара рідкісної роботи... " Завоювання Асти" відбувалося пристрасно і стрімко". Якось на вечірці, приревнувавши її до одного з акторів, Хмара привселюдно зламав об коліно свою гітару, а потім, схопивши Асту за сукню, розірвав її разом із білизною. Дивно, але саме цей демарш вирішив долю закоханої пари...

Щасливе подружнє життя Хмари і Нільсен вплинуло й на їхні кінематографічні успіхи. Вони багато знімалися у відомих режисерів, деякі з фільмів за їхньою участю увійшли до світової класики. Великою вдачею, як це не дивно, для Григорія Хмари було виконання ролі Христа у картині "ісус Назарет — Цар Іудейський" (1923 р.). Минули літа, і зустрівшись в 60-ті роки у Парижі з радянськими журналістами, Хмара згадав із вдячністю саме цю свою роботу. Чула б це Аста Нільсен!..

Йозеф Хмелевськи

На старовинній візитці читаємо: "Фотографическое заведение Хмелевского в Полтаве. На Александровской улице в доме Ромера". Зараз, коли фото стало загальнодоступним, про нього все рідше згадують як про мистецтво. Але зароджувалося і задумувалося воно саме таким. Перші фотографи були художниками, і кожне фото мало свого автора.

Найвідомішим серед фотомайстрів Полтави був Йозеф Хмелевський. Збереглося унікальне фото: Хмелевський на смертному одрі. Біля труни - католицьке розп'яття, збоку вінок з написом: "Незабвенному коллеге И.Ц.Хмелевскому от союза фотографов г.ПолтавьІ." Справді, поважати Хмелевського було за що. Хоч і не він починав фотосправу в Полтаві, та кращих успіхів і європейського

визнання досяг саме він.

1875 року, одружившись з онукою полтавського провізора К.Ромера, Хмелевський перебирається з Петербурга до Полтави. Першу медаль за успіхи у фотомистецтві здобуває 1883 року на Всеросійській виставці. З 1902-го окрім численних медалей (Н.Новгород, Петербург, Париж, Лозанна, Брюссель; Чікаго), угорі на його візитках з'являється відзнака французького ордена Академічних пальм, одержана Хмелевським 1900 року на Всесвітній виставці у Парижі.

До нової влади майстер поставився, м'яко кажучи, без оптимізму. Бо ще у 1906-му виходив з пістолетом проти страйкарів. Відчуваючи недобрі переміни, на початку 20-х років Й.Ц.Хмелевський виїхав з Полтави, залишивши пам'ять про себе - вишукано виразні фото невідомих нам полтавців

Холодна Віра Василівна (1893 - 1919) - російська кіноакторка українського походження.

Народилася в Полтаві. Через два після народження її родина переїхала до Москви. 1910 року Віра успішно закінчила гімназію і на випускному балу познайомилася з молодим юристом Володимиром Холодним. Невдовзі відбулося весілля. Вже 1912 р. в Холодних народилася донька Женя, а через рік з’явилася прийомна — Нонна.

Віру віддали в приватну гімназію. Помітивши її пристрасть до класичного танцю, мати направила її в балетну школу Великого театру. Дівчинка витримала величезний конкурс, але ні її благання, ні вмовляння педагогів не змогли похитнути тверде переконання бабусі в тому, що професія балерини неприйнятна для дівчини з порядної сім’ї.

Друзі — акторська молодь — були переконані, що її життя буде присвячено театру. Але Віра Холодна раптом «зрадила» театру, пішовши в кіно. Це було несподіванкою для інших, але не для неї самої.

Вона ні з ким не ділилася своїми думками про кіно, своїми надіями, своєю переконаністю, що її шлях, її артистичне призначення — екран».

Працювала в Одесі і знімалася у фільмах під режисурою Бауера, Чардиніна й ін. за початкової доби розвитку кінематографії.

Восени 1914 р. у фірму «Тіман і Рейнгард», що випускала популярні картини, об’єднані назвою «російська золота серія», прийшла акторка-початківець Віра Холодна. Вже при першій розмові з Вірою Холодною режисер Бауер угадав у ній — крізь скутість і сором’язливість — і прихований артистизм, і людську глибину, і неповторну жіночність.

Перша їхня спільна праця — «Пісня торжествуючої любові» за повістю І.Тургенєва - принесла величезну популярність Вірі.

Отоді кіноділки, що кинулися до Віри Холодної з пропозиціями зніматися в них на будь-яких умовах, оцінили ділову завбачливість А.Ханжонкова. Картина ще тільки знімалася, коли він, переглянувши кілька начорно змонтованих сцен, уклав із Холодною контракт на три роки.

Щоб зберегти в роки війни своє провідне місце на російському кіноринку, акціонерне товариство «А.Ханжонков і К°» змушене було гнати стрічку за стрічкою. За рік роботи Віра знялася в 13 фільмах. Стрічки з її участю приносили надзвичайний доход, люди ходили «на Холодну».

Уславилася в фільмах: «Пісня тріюмфуючого кохання» (1915), «Міражі» (1915), «Життя за життя» (1916), «Забудь про камін…» (1917) та багатьох ін.