Алоіз Єдлічка

Чех за походженням, Алоіз Єдлічка залишив яскравий слід в історії музичної культури Полтави. Прибувши до міста в 40-х роках XIX століття услід за своїм старшим братом Вацлавом, Алоіз до останнього подиху віддавав себе справі поширення музичної освіти та збиранню музичного фольклору. Це був прекрасний музикант, котрий живучи в Полтаві, вивчав місцеві пісні, глибоко приникаючи в їх мелодійний лад. 1881 року побачив світ "Вибір улюблених малоросійських пісень", аранжованих Єдлічкою., для одного голосу з акомпанементом фортепьяно в 33-х роках.

Близько півстоліття А.Єдлічка працював викладачем Полтавського інституту шляхетних дівчат. Віддано служив справі міжслов'янського культурного єднання. Відомим фактом історії Полтави є організація братами-педагогами змішаного чесько-польського хору, до репертуару якого входили не лише чеські та польські пісні, а й російські та українські, переважно в обробці А.Єдлічки.

В Полтаві збереглися місця і будинки, пов'язані з життям і діяльністю чеських музикантів, що знайшли на Україні свою другу батьківщину. Залишилася в нашому місті й безцінна реліквія, котра пам'ятає дотики вправних пальців Алоїза Єдлічки, допомагає відтворити атмосферу музичних занять. Це старовинний рояль, що належав колись родині музикантів. Зараз він зберігається в музеї Полтавського музичного училища імені Лисенка.

Житецький Павло Гнатович (1837-1911) - український мовознавець, лексикограф, педагог і громадський діяч.

 Павло Гнатович Житецький народився у місті Кременчук Полтавської області. Був відомим українським філологом, педагогом і громадським діячем, доктором російської словесності з 1908, членом-кореспондентом Петербурзьської Академії Наук з 1898, членом НТШ (Наукове товариство ім. Т. Шевченка) у Львові з 1903.

Навчався 1857-1860 в Київській духовній академії, 1860-1864 — на історично-філологогічному факультеті Київського університету.

Протягом 1864-1868 років працював учителем російської мови у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії (серед учнів — майбутній письменник Григорій Мачтет), з 1868 — в ряді гімназій Києва; в 1874-93 — у Колегії Павла Ґалаґана. Житецький — один з основоположників українського мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору (писав українською мовою). Брав активну участь у виробленні норм українського правопису

Засядько Олександр Дмитрович (1779-1837) - видатний інженер-артилерист, генерал-лейтенант артилерії.

Народився в с. Лютенька Гадяцького повіту Полтавської губернії (тепер це Гадяцький район Полтавської області) в сім’ї родовитого козака (гармаша Запорізької січі). Отримав освіту в Артилерійському і інженерному шляхетському кадетському корпусі. Брав участь в італійському поході Суворова, служив під командуванням Кутузова, штурмував Ізмаїл.

З 1815 р., продавши маєток під Одесою, почав серйозні експерименти за власний кошт. Першим створив (1817) кілька типів бойових порохових ракет та спеціальний пусковий пристрій для стрільби ними, організував їх виробництво і розробив тактику їх використання. Організував і очолював Артилерійське училище, пороховий завод та арсенал у Санкт-Петербурзі.

Зеров Микола Костянтинович (1890-1937) - український літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії.

Микола Зеров народився в повітовому місті Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім'ї вчителя місцевої двокласної школи. По закінченій Зіньківської школи, де його однокласником був славетний у майбутньому гуморист Остап Вишня, Зеров учився в Охтирській та Першій Київській гімназіях (1903—1908). В 1908—1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету.

1912 року з'являються друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада».

1924 року було надруковано «Камену» — першу збірку віршів М.Зерова. З 1926 року М.Зеров виступає лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж року офіційна влада звинуватила «неокласиків» в антипролетарських настроях.

Окремими виданнями в Україні вийшли книжки «Антологія римської поезії» (1920), «Камена», «Леся Українка», «Нове українське письменство» (1924), «До джерел» (1926), «Від Куліша до Винниченка» (1929).

1935 року висланий в концтабір на Соловки. Вістки про нього загубились серед масових розстрілів, що таємно відбувались у концтаборах СРСР в 1937 — 38 роках.

Зубковський Іван Васильович. – засновник Миргородського курорту.

Уродженець Миргородщини, син священика Іван Зубковський під час російсько-турецької війни 1877—1878 років був військовим лікарем. Зрештою, дослужившись до чину генерал-майора, у 1911 році вийшов у відставку і повернувся до рідного Миргорода, де відкрив, дослідив і вперше застосував із лікувальною метою воду з цілющого тамтешнього мінерального джерела. Саме його по праву вважають фундатором водолікарні, яка пізніше обросла численними спорудами оздоровниці.

Водночас Іван Зубковський був надзвичайно діяльною і різнобічно обдарованою людиною. Лікарську практику і громадську діяльність на благо міста поєднував із краєзнавством, літературною творчістю, мемуаристикою. Його спогади про власний життєвий шлях, зустрічі з відомими письменниками, видатними людьми того часу стали важливим джерелом пізнання реальної, не перелицьованої на догоду політичній кон'юнктурі минувшини. Як справжній український інтелігент захищав рідну мову, культуру.

Кабачoк Вoлoдимир Андрiєвич (1892-1958) - бандурист, співак, диригент і педагог.

Народився в с. Петрівці, Полтавської області. Спiвав в арxiєрeйськoму xoрi в Пoлтавi дo 1907 р. Oсвiту одержав у Пoлтавськoму музичнoму училищi (1907-1911), пiзнiшe в Мoскoвськiй кoнсeрватoрiї (1913-1917). Oснoвoпoлoжник та мистeцький кeрiвник Полтавської капели бандуристів (1925-1934).

Арeштoваний в сiчнi 1934 р. але після 4 місяців «за недостатньою кількістю доказів» його звільнили. Згодом проходив по справі колишнього учасника Полтавської капели І.Борця.

Пeрeїxав до Лeнiнграду, дe ствoрив капeлу бандуристiв «Експортлєса». Знoву арeштoваний в серпні 1937 р. Засуджений на 10 років колимських таборів. 1944 - сoлiст-бандурист Ташкeнтськiй фiлармoнiї.

1945 - пoвeрнувся до Києва. Викладав у Київському музичнoму училищe, згoдoм - i в кoнсeрватoрiї. Ствoрив пeршe тріо бандуристoк.

2005 - відкрито пам'ятник Володимиру Кабачку в Миргороді.

На Полтавщині щороку відбувається Регіональний огляд-конкурс бандуристів імені Володимира Кабачка.

Капніст Василь Васильович (1758-1823) - визначний поет і громадсько-політичний діяч.

Народився у Обухівці на Полтавщині (тепер с. Велика Обухівка Миргородського району Полтавської області). Деякий час перебував на військовій службі. В 1782-83 — контролер головного поштового управління у Петербурзі.

В 1783 повернувся в Україну. Певний час був директором училищ Полтавської губернії. Користувався великим авторитетом серед українського дворянства. Займав виборні посади предводителя дворянства Миргородського повіту (1782; ще до переїзду в Петербург), Київської губернії (1785-87), генерального судді Полтавської губернії (з 1802) та полтавського предводителя дворянства (з 1820), перебуваючи на яких завжди відстоював інтереси українського населення.

Почав друкуватися в 1780. Писав оди, елегії, анакреонтичні вірші. В 1783 написав «Оду про рабство» (опубл. 1806), в якій виступив проти посилення колоніальної політики російського уряду в Україні, зокрема, остаточної ліквідації в 1783 козацьких полків і запровадження кріпосного права у Слобідській і Лівобережній Україні. В 1787 К. разом з групою аристократів-автономістів підготував проект відновлення козацьких формувань в Україні («Положение, на каком может быть набрано й содержано войско охочих козаков»), який, незважаючи на підтримку П. Рум'янцева-Задунайського і Г. Потьомкіна, був відкинутий царським урядом. У квітні 1791 К. разом з своїм братом Петром за дорученням українських патріотичних кіл перебував у Берліні. Вів переговори з представниками пруських урядових кіл, у т.ч. з міністром закордонних справ (канцлером) Прусії Е.-Ф.Герцбергом про можливість надання допомоги українському національно-визвольному рухові у випадку відкритого збройного виступу проти російського самодержавства. В 1798 опублікував поему «Ябеда», в якій у гострій формі критикував російську колоніальну політику на українських землях. Переклав «Слово о полку Ігоревім» на російську мову і зробив цікавий коментар, в якому підкреслено українське походження і українські особливості цього твору.

Ковпак Сидір Артемович (1887-1967) — керівник партизанських загонів на Україні, двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944).

Народився Сидір Артемович Ковпак у селі Котельва (нині смт, Котелевський район, Полтавська область) на Полтавщині у багатодітній сім'ї, що налічувала одинадцять душ. З десяти років батрачив у заможного селянина.

1914 року його мобілізували до армії. Коли розпочалася Перша світова війна, хоробро бився на фронті, став розвідником, за мужність був відзначений бойовими нагородами.

Під час Громадянської війни, під впливом революційних ідей, воює на різних фронтах у складі 25-ї Чапаєвської дивізії, яка брала участь у боях проти білогвардійців під містом Гур'єв на Каспії та проти барона Врангеля під Перекопом у Криму.

Учасник Великої Вітчизняної війни з вересня 1941 року. Один з організаторів партизанського руху на Україні — командир Путивльського партизанського загону, а потім — об'єднання партизанських загонів Сумської області.

По закінченні війни пішов спочатку на господарську, а потім на партійну роботу. Був депутатом місьради м.Путивль Сумської області.

З 1947 — заст. голови Президії Верх. Ради УРСР. Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.

Кондратюк Юрій Васильович (справжнє ім'я Шаргей Олександр Гнатович) (1897-1941) - Український вчений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів, так званою “трасою Кондратюка” подорожували на Місяць космічні кораблі “Аполло”.

Олександр Шаргей народився в Полтаві. З 1910 по 1916 роки вчився в Другій полтавській чоловічій гімназії і закінчив її з срібною медаллю. У 1916 році поступив на механічне відділення політехнічного інституту Петрограду, але вже в листопаді того ж року був покликаний в армію і зарахований до школи прапорщиків при одному з петербурзьких юнкерських училищ. До демобілізації в березні 1918 року воював на турецькому фронті. Після жовтневого перевороту, як офіцер царської армії, був мобілізований в Білу армію, але дезертирував з неї. Побоюючись репресій за своє офіцерське минуле, за допомогою своєї мачухи Олени Петрівни Карєєвой роздобув документи на ймення Ю. В. Кондратюка — і під цим ім'ям прожив до кінця життя.

Незалежно від Ціолковського розробляв основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів. У праці «Завоювання міжпланетних просторів» (1929 р.) вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступінчатих ракет. Перший сформулював теорію багатоступеневих ракет, запропонував використовувати для ракетного палива деякі метали і неметали та їхні водневі сполуки. Розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл для розв'язання цих проблем.

Багато ідей Ю.Кондратюка (про створення космічних систем, про розрахунки траєкторій польотів для висадки на місячну поверхню) використано у практичній космонавтиці. Зокрема, результати його геніальної наукової праці «Про завоювання міжпланетних просторів» були використані при плануванні висадки американських астронавтів на Місяць (1969 р.), на зворотному боці якого ім’ям Кондратюка названо кратер.