Сковорода Григорій Савич (1722-1794) - просвітитель-гуманіст, філософ, родоначальник української класичної філософії, поет, перекладач.

Народився в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. У 1750 році трапляється нагода вирушити у тривалу поїздку за кордон, з якої Григорій Савич скористався. Він відвідує Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, де знайомиться з життям тамтешніх народів, вивчає їхні звичаї і ближче знайомиться з культурою, передовими філософськими ідеями, літературними течіями. Безсумнівно, ця подорож справила надзвичайно важливе значення на формування поглядів майбутнього філософа. Три роки тривала ця експедиція, повернувшись після якої в Україну, Г.Сковорода займається педагогічною діяльністю. Працює в Переяславському колегіумі.

Понад чверть століття, «переповнюючись живим відчуттям істини», мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання. З 1753 по 1785 рік Г.Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень». Простий і образний стрій думок, доступність вчення, власний життєвий подвиг привертали до його особистості увагу всієї спільноти. Особливість же його подвижництва полягає в тому, що він прагнув збудити «мислячу силу» в свого народу, підняти в людині все краще, закладене у неї природою й Богом, і розвивати, долучаючи до цінностей вищих і вічних. Досягнення ж їх означає спасіння й дарує щастя. Так, у «трудах праведних», і скінчив свій життєвий шлях один з найгеніальніших філософів світу Григорій Савич Сковорода. Помер він 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав». Таким чином Г.Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед земними суєтністю і марнотою.

Сластіон Опанас Георгійович (1855 — 1933) - маляр і графік романтично-народницького напряму, етнограф і педагог.

Народився у Бердянську. Вчився спершу у батька-іконописця, у 1874-1882 в Петербурзькій Академії Мистецтв. Працюючи у воєнному Міністерстві (1887 — 1900), Сластіон мав змогу вивчати матеріали про українське козацтво; 1897-1900 — голова Українського клубу в Петербурзі. З 1900 у Миргороді, де був викладачем Художньо-промислової школи ім. М. Гоголя, з 1921 перейменованої на Художньо-керамічний Технікум. Багато років їздив по Україні, змальовував і збирав зразки народного мистецтва, фолкльорний матеріал та записував на фонографі спів і гру кобзарів; сам він артистично виконував думи. Зібрані матеріали опрацьовував в альбоми: укр. і запор. старовини, орнаменту, вишивок, різьби, кераміки, архітектурних мотивів.

Сластіон плодовитий маляр українських краєвидів і жанрових сцен: «Українка», «Проводи на Січ» (1886), «Миргород» (1901), «Вечір. Село» (1904), «Зима на Чернігівщині», «На Волині» й ін. Його малярство позначене впливом передвижників, але національною тематикою.

1910-1913 - проектував низку сільських громадських будинків в українському стилі (напр., у Великих Сорочинцях), у 1920-их pp. будинок курорту в Миргороді й ін. Заснував Мистецько-промисловий музей у Миргороді (1920), якому подарував свою збірку

Твори Сластіона зберігаються у Київ. Держ. Музеї Укр. Мистецтва, Харківському Держ. Музеї Образотворчого Мистецтва, Полтавському Держ. Художньому Музеї та ін.

Стешенко Іван Матвійович (1873 - 1918) - громадський і політичний діяч, педагог, літературознавець і письменник, перекладач.

Народився у Полтаві. По закінченні історико-філолософського факультету Київського університету (1896) викладав у Київській жіночій гімназії, але вже 1897 був заарештований й висланий з Києва, куди знову повернувся 1907. Стешенко був членом Старої Громади, УСДРП і ТУП, Товариства Нестора-Літописця, секретарем Укр. Наук. Товариства у Києві, дійсний член НТШ (з 1917). Як генеральний секретар (з червня 1917) освіти (у січні — лютому 1918 — мін.) здійснив українізацію шкільництва. Вбитий невідомими злочинцями у Полтаві. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Твори Стешенка присвячені І. Котляревському: «Поэзия И. П. Котляревского» (1898), «И. П. Котляревский, автор украинской „Энеиды"...» (1902), «„Енеїда" Котляревського».; ін. праці: «Історія укр. драми» (1908); розвідки про М. Вовчка, Панаса Мирного, Лесю Українку, М. Коцюбинського, М. Старицького, В. Стефаника й ін. Збірка поезій«Хуторні сонети» (1899), «Степові мотиви» (1901), оп. «На заводі», драма «Мазепа», автор популярних пісень «Вже воскресла Україна», «Гей не дивуйтесь, добрії люди». Переклади на українську мову Овідія («Метаморфози»), Ф. Шіллера («Орлеанська Діва»), Дж. Байрона, О. Пушкіна.