Опішня – гончарна столиця України

На території стародавнього містечка Опішне з часів скіфського городища Кардашів вал (ІV – ІІІ ст. до н.е.), а згодом і слов’янського городища роменської культури (VІІІ ст.) знаходять високомистецькі витвори з глини. З кінця ХІХ ст. Селище по праву вважається гончарною столицею України, витвори якого були відомі далеко поза межами України. Нині на базі Національного музею-заповідника щоліта проходять Всеукраїнські симпозіуми монументальної кераміки. Кращі роботи експонуються просто неба впродовж року.

Миргород- королева мінеральних вод

Давно вже минули часи, коли посеред Миргороду красувалась славнозвісна гоголівська „дивовижна” калюжа. Сьогодні мальовниче місто на правому березі річки Хорол відоме далеко поза межами держави, як місце розливу королеви мінеральних вод України – води Миргородської, лікувальні властивості якої прирівняні до відомих європейських мінеральних курортів Баден-Баден, Саден, Аахен. Екскурсійний маршрут прокладено через санаторно-курортну зону Миргорода з урахуванням відвідування бюветів з цілющою водою. Не залишитесь Ви байдужими і до літературної творчості великого грузинського поета ХVІІІ ст. князя Давида Гурамішвілі, музейякий знаходиться поруч. Крім того Ви зможете відвідати унікальний музей кераміки при Миргородському керамічному технікумі ім. М.Гоголя.

 

Великі Сорочинці

Пишатися Україні в царині архітектури є чим, це приємно. Козацьке бароко — справді гарне.

І ось яскравий тому приклад – Преображенська церква в Великих Сорочинцях.

Добре, що від храму до ярмарку кілька кілометрів. Кілька кілометрів до натовпів. Кілька кілометрів до сміття. Тут чисто і спокійно. Але святиня могла б бути не аж такою гордячкою: відгородилася від всього світу парканом, не підійдеш.

Гроші на її побудову дав одноокий гетьман Данило Апостол. Його бюст з бронзовою кобзою біля підніжжя знаходиться поруч з святинею.

Як опинився тут гетьман? А ось як:

В давнину поселення називалося Краснопіль (теперішня назва з’явилася в 1620-х роках). В 1648 році була утворена Сорочинська сотня Миргородського козачого полку. (Ярмарки тут почали проводити ще з другої половини XVII ст.).

Скуповував місцеві землі хомутецький сотник, а пізніше миргородський полковник Павло Апостол, а в 1689р. його син, майбутній гетьман, Данило Апостол обрав Великі Сорочинці своєю резиденцією після того, як отримав від Івана Мазепи універсал на володіння в Сорочинцях та Хомутівці.

Будували два роки — з 1732 по 1734-тий. Її план схожий на схеми бабусиних в’язаних серветок. Так і уявляєш собі таке плетене мереживо десь в сільській хаті на столі, з канонічною вазою з айстрами в центрі. Кажуть, конструкція церкви — дітище народної дерев’яної архітектури Центральної України. Начебто бічні купола, що завершуються світловими ліхтариками, нагадують оублені верхи дерев’яних храмів. Залишимо ці деталі архітекторам. Паруса, за допомогою яких четверик цернального барабану перетворюється на дванадцятигранному барабану куполу, двоярусна система тромпів — все це треміни для вузьких спеціалістів, нам їх знати необов’язково. Вистачить і естетичної складової: церква гарна, справді гарна, красуня!

Колись вона мала аж дев’ять бань, але реконструкція після пожежі 1811 року залишила тільки п’ять — теж достатньо.

Проте збереглися портали входів до церкви — ось де гімн майстерності різчика по каменю! Читала, що в орнаменті можна знайти не одного представника місцевої флори. Чотиритомник «Памятники градостроительства и архитектуры УССР» (том 3, ст. 294) навіть порівнює їх з тріумфальними арками.

Існує версія, що храм збудував знаменитий Степан Ковнір, архітектор, скажімо, чудової камерної церкви в Василькові

Храм в Великих Сорочинцях прикрашений дерев'яним різьбленим іконостасом шириною в 20 (чи 22 Різні джерела вказуть різні чомусь данні), а висотою – в 17 метрів. Так що в Великих Сорочинців принаймні дві підстави для гордості: популярний ярмарок — і найзнаменитіший бароковий іконостас України.

Він семиярусний і складається більш як зі ста ікон XVII століття — своєрідний рекорд.

Я пам'ятою не одну ілюстрацію в книгах з історії України з зображеннями цих ікон: теж, як і церква, дуже, дуже барокові. Гарні по-своєму.

На стіні храму зберігся ще й герб Апостола, розроблений самим гетьманом. Основою для герба послужила медаль “За труди і Вітчизну”, яку козачий ватажок отримав за перемоги у боях зі шведами та кримськими татарами.

А ще сорочинська церква - усипальниця побожного козачого гетьмана, в ній він і похований. Тут же покоїться дружина Апостола та інші члени його родини.

Іконостас зараз, кажуть, не в найкращому стані, хоча в середині ХХ століття проводилася реставраційна робота.

До речі, сам храм вцілів в радянські часи лише завдяки імені Миколи Гоголя: тут за совєтів був його музей. Зараз переїхав поруч. Та про це ще поговоримо.

Іван Сидор, сорочинський піп, стверджує, що храм був ще й своєрідною фортифікацією (в XVIII столітті? Щось сумнівно. Хоча...). Для цього, мовляв, в нього "півтораметрові стіни та довгі підземні коридори, які в разі небезпеки могли вивести з храму через річку Псел за кілька кілометрів".

Гм. Звичні легедли про підземелля? Теревені місцевого батюшки про оборонний характер храму? Але по дорозі до церкви кожен неодмінно минає стару занедбану садибу. Місцеві розказували, що колись тут був санаторій, та вже давненько він не працює. До головного корпусу ведуть напівкруглі ворота. За ними - невеличкий, з виду досить старий будиночок. Товсті стіни. Рештки сякого-такого декору. Зайшли!) Ось тут. Хоча всередині й було пусто, відразу внизу. трохи вбік, починався справжнісінький, велетенських розмірів мурований підземний хід![7]