Свято-Троїцька церква в Лубнах

Від історії до майбутнього.Сьогодні проблема духовного начала в нашому житті є особливо актуальною. Історія церков невеликих міст зовсім мало досліджена, тому з відродженням храмів слід повернути з небуття імена тих, хто своїм подвижництвом закладав підвалини нашої духовності.

На початку ХХ століття, в Лубнах, які нараховували близько 12-ти тисяч мешканців, було 7 церков. Нині у місті з 60-тисячним населенням їх всього три.

Багато лубенців ще добре пам’ятають центральний майдан ім. Кірова, який прикрашала білокам’яна споруда храму Святої Трійці. ЇЇ було знищено на початку 1960-х років, коли нашими землями прокотилася чергова хвиля боротьби з релігією.

Троїцьку церкву можна вважати найдавнішою в тисячолітніх Лубнах У 1896 році О.М. Лазоревським в журналі «Киевская старина» було видруковано «Устав братства Лубенской Троицкой церкви», де зазначалось, що приходське братство при ній було засноване 1622 року. Братство мало тісни зв’язки з ремісничими цехами, які були учасниками багатьох урочистих церковних церемоній, зберігали в храмі свої прапори-хоругви, ікони, хрести. Братство мало свою школу. За ревізією 1740 року в Лубнах було три школи, серед них — Троїцька. В місті 4 рази на рік проводились ярмарки в т.ч. на свято Трійці, в День Святого Духа.

Як і більшість культових споруд того часу Троїцька церква була дерев’яною, тому не один раз зазнавала руйнувань від пожеж і перебудовувалась. В 1746 році інженером-прапорщиком О. Рігельманом було складено план Лубенського полкового міста, на якому під літерою «Р» значиться «деревянная церковь Святыя Троицы». Поруч з нею на майдані знаходилась церква св. великомучениці Варвари. Для Лубен 18 століття було характерне парне розташування церков. Це пояснювалось тим, що місцеві жінки мали свої храми, якими вони опікувались. Саме такими були церкви Різдва Пресвятої Богородиці та Варваринська.

Очевидно, остання в середині 18 століття перестала існувати і згодом була розібрана. Адже у 1751 році, коли Троїцька церква перебудовувалась в ній було два престоли — Святої Трійці та великомучениці Варвари. Серед багатьох ікон, що зберігались у Троїцькій церкві, була ікона святої великомучениці Варвари, що коронується Богом-Отцем, де вона зображувалась як українська дівчина — прикрашена стрічкою та квітами, з намистом на шиї. Ці та інші відомості про Троїцьку Церкву, зокрема про її реліквії, можна знайти в «Очерках Лубенской старины» К. Бочкарева, виданих 1900 року Лубенським музеєм К.М. Скаржинської.

Майже 30 літ, з 1697 року вікарієм Лубенської Троїцької церкви служив І.Я. Яновський — прадід нашого земляка М.В. Гоголя. У 1723 році, з відкриттям приходу в с. Кононівка під Лубнами, Іван Якович перейшов на службу до сільської Успенської церкви.

Дерев’яна споруда Троїцької церкви стояла до 1869 року, а натомість було зведено білокам’яний п’ятикупольний храм, що прикрашав і облагороджував центральний майдан міста — Базарний (нині ім. Кірова). До нової церкви було перенесено 4-ярусний різьблений іконостас, в ній було вже 3 престоли — третій в пам’ять князя Олександра Невського. Вулиці, що прилягали до храму мали назви Старотроїцька (нині вул. Франка) та Троїцький водопій (нині вул. Достоєвського).

Лубенська Троїцька церква вистояла під натиском революційних бурь, коли більшість лубенських храмів було зруйновано. Зберігся щоденник однієї з її прихожанок, в якому вона описує, зокрема, похорони священника Троїцької церкви отця Феодосія, який понад 40 років прослужив у храмі. Це було голодної весни 1933-го, напередодні Великодня.

Та дуже скоро храм було закрито, і перед війною там було розміщено експозицію Лубенського краєзнавчого музею. Чимало унікальних експонатів знайшли своє місце на фоні церковних святинь. Із вступом гітлерівських військ до Лубен у вересні 1941 року один із снарядів потрапив у будівлю церкви. В результаті пожежі було зруйновано купольну частину.

У повоєнні роки в церкві було відновлено богослужіння. Проте наприкінці 1960 року їх було припинено, так як у зв’язку з реконструкцією центральної частини міста на місці храму було заплановано побудувати готель. Такою була версія влади. А в країні у цей час черговий раз боролися з релігією. Для церкви було виділено будинок колишнього гуртожитку медичного училища на березі Сули. Як згадував А.Г. Рибачук, колишній благочинний Лубенського району і настоятель Троїцької церкви, першу службу там було відправлено у день Стрітення Господнього 15 лютого 1961 року.

А в білокам’яній красуні деякий час влаштовувались молодіжні танцювальні вечори, а потім під її стіни було закладено вибухівку. Решти стін військові розбивали танками. А цеглу місцеві жителі розібрали для приватного будівництва. За вчинений повсюдно подібний вандалізм ми ще довго будемо розплачуватись, замолюючи гріхи своїх предків.

Сьогодні Свято-Троїцька церква знаходиться все в тому ж пристосованому приміщенні по вулиці Нижній Вал, при в’їзді в Лубни. Проте в ній — особлива благодать. Її створюють і старовинні намолені ікони, і, можливо, віддаленість від суєтного центру, і по-істинному пастирське служіння її настоятеля — протоієрея Іоанна (Коростиля). Кілька років тому для будівництва церкви було виділено ділянку в районі Жовтневого майдану, виготовлено проект, проте роботи так і не було розпочату з причини можливого пошкодження підземних комунікацій.

Архітектором Іриною Козаковою розроблено проект реконструкції вівтарної частини церкви, яку завершено в 2002 році. Будівельні роботи тривають і донині, отже незабаром на місці пристосованого приміщення ми побачимо справжню церкву. Золоті куполи височіють над Свято-Троїцьким храмом, упевнено стверджуючи своїм сяйвом присутність Божої благодаті на землі.[3]