Спасо-Преображенський Мгарський монастир

На правому березі тихої річки Сули, недалеко від міста Лубни Полтавської області, на величному пагорбі знаходиться старовинний Спасо-Преображенський монастир, заснований в 1619 році на кошти княгині Раїни Могиляки Вишневецької і збудований митрополитом Ісаєю Копинським ( тоді Ігуменом Густинським і Підгорським ). За легендами, монастир на цьому місці існував ще задовго до татарської навали ХІІ століття. В 1692 р., на місці дерев’яної церкви, на кошти гетьманів І. Самойловича і І. Мазепи був збудований кам’яний Спасо-Преображенський собор. Він був збудований за проектом архітектора Івана Баптиста, автора Троїцького собору в м. Чернігові.

У 1785 р. на місці, де любив усамітнюватися пізніше прославлений як святий Афанасій Лубенський, патріарх Цареградський, була збудована дзвіниця. Тоді ж був заснований СКИТ з церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці. У розпису монастирських будівель брав участь український художник І. Максимович. Мгарський монастир завжди відігравав видатну роль в духовному житті України. У 1622 р. відомий анти уніатський діяч Ісайя Копинський створив тут братство, що активно протистояло окатоличенню лівобережних українців. До 1917 р. в монастирі знаходились святі мощі Афанасія, патріарха Цареградського, який тут помер, повертаючись з Москви в Константинополь. Святитель Афанасій причисленний до святих в 1662 р. Зараз мощі його знаходяться в Благовіщенському соборі Харкова.

З 1737 р. ігумену, а з 1744 р. першим архимадритом монастиря був майбутній святитель Іосаф (Горленко), єпископ Белгородський. Населення монастиря складалося в основному із запорозьких козаків, що прийняли чин монахів. У 1663 р. в монастирі під іменем монаха Гедеон перебував син Богдана Хмельницького, Юрій.

На території монастиря поховані Константинопольський патріарх Серафим, київський митрополит, видатний церковний діяч Йосиф, архієпископ Тобольський Амросій і Полтавський, Пековський , Мефодій.

У ХVII – XVIII ст. тут був створений Літопис Мгарського монастиря, що складався з документів, які стосувалися історії самого монастиря, а також мали багато цінних свідчень про будову кам’яних церков на Україні в другій половині ХVІІІ ст., і інші історичні події. Рукописи Літопису зберігаються в наукових бібліотеках країни.

25 вересня 1891 р., день пам’яті преподобного Сергія, особливий в історії Лубенського Спасо-Преображенського монастиря: в цей день відбулася велика подія – освячення новоствореної церкви.

У 1889 р. по благословенню правлячого тоді Полтавською єпархією, Преосвященного Ілларіона, було вирішено на пагорбі монастирського саду замість каплиці збудувати церкву, а місцевість, що оточувала курган ( тут за переказами святитель Афанасій, підчас свого перебування в Лубенському монастирі, не дивлячись на хворобливе становище, усамітнювався і проводив години в молитвах і духовних роздумах ), відокремити від монастирського саду кам’яною стіною, поставити огорожу, і дати цьому місцю назву і значення монастирського скиду. Тоді ж, у 1889 р. каплиця, що стояла на пагорбі, була знесена і тимчасово збудована поза пагорбом, ближче до монастиря, не далеко від пагорба, з лівої сторони доріжки, що йшла від монастиря до пагорба.

Освячення новоствореного храму здійснив особисто Владика, що прибув спеціально з цією метою в Лубенську округу.

Святу територію свого часу відвідали майже всі гетьмани України, багато з яких жертвували значні кошти на її утримання. Серед меценатів монастиря відзначився Людвиг Дант, принц Гессен-Гамбуржський.

Тут побували Петро І, Пушкін, Шевченко, майже всі класики української літератури ХІХ – ХХ ст. Відвідували монастир і видатні громадські діячі.

Монастир відіграв важливу роль в духовному становленні святого блаженного старця Паісія Києво-Печерського, уродженця м. Лубни. Він ще хлопчиком відвідував це тихе пристанище втомлених душ, весь уклад життя якого вплинув на його бажання стати монахом.

Існування монастиря продовжилось до 6 серпня 1919 року, коли звірі в людському обличчі розстріляли ні в чому не повинних монахів на чолі з ігуменом Амросієм. Новомученики поховані за алтарем скитської церкви. „Штурм небес” продовжило створення на території монастиря Патронату, де були ув’язнені діти „ворогів народу”. З 1937 р. тут був розквартирований дисциплінарний батальйон, з 1946 – військові склади і нарешті, в 1985 р. монастирські споруди передали під піонерський табір.

Роки осквернення святинь і гонінь на Церкву не пощадили шедевр древньої архітектури і призвели до запустіння колись квітучу пам’ятку. Із багатства споруд монастиря збереглись: розграбований Преображенський собор; дзвіниця (в жахливому стані); кельї XVІІІ ст.; Благовіщенська церква, перетворена під час Патроната в кухню; дім настоятеля ( в руїнах ); станно – приїмниця ( в руїнах ); кельї XVІІ ст. (майже не збереглись). В скиті збереглась Афанасієвська (Благовіщенська) церква і частина кам’яного забору. З травня 1993 року затеплилась лампада і знову зазвучали молитви в Мгарській пам’ятці. Так був відроджений чоловічий монастир.[2]