Сухомлинський Василь Олександрович (1918-1970) - педагог, публіцист, письменник.

Народився Василь Сухомлинський 1918 р. в с. Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області.

Влітку 1934 р. він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього вузу. В 1939 році закінчив Полтавський педагогічний інститут. 1935 р. розпочав педагогічну діяльність. Працював учителем у Василівській школі Онуфріївського району, учителем і завучем в Онуфріївській середній школі. Багаторічний (1947—1970) директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук (з 1955), автор багатьох книг, брошур і статей, художніх творів для дітей. Розробляв питання теорії і методики виховання у шкільному колективі та родині, всебічного розвитку особистості учнів, педагогічної майстерності. Особливу увагу приділяв патріотичному вихованню дітей і молоді, проблемам розумового, морального, естетичного та трудового виховання школярів. Книга В.О.Сухомлинського «Серце віддаю дітям» (1969) удостоєна Державної премії УРСР 1974 р.

Тесленко Архип Юхимович (1882 - 1911)- український письменник.

Народився в с. Харківці Лохвицького повіту на Полтавщині; навчався в Харківецькій церковній учительській школі, з якої був виключений за «вільнодумство». У 1905 за участь у селянських заворушеннях був заарештований, 1906 заарештований удруге і засланий спочатку на Вологодщину, а потім у Вятську губернію 1910 повернувся до рідного села, де хворий на сухоти й виснажений арештами й засланнями, невдовзі помер.

Поезії російською мовою почав писати 1902, потім перейшов на українську. Перші оповідання, написані 1904, були надруковані 1906 в журналі «Нова Громада» і газеті «Гром. думка» і «Рада». Низка його оповідань — «За пашпортом», «Хуторяночка», «Радощі», «Наука», «Школяр» (усі 1906) — присвячена зображенню нужденного і безправного життя українського селянства за царату. Тематично близькі до названих автобіографічні оповідання: «Немає матусі», «Поганяй до ями!» (1910), «Що б з мене було» (1911); теж на власному досвіді написані тюремні оп.: «На чужині», «В тюрмі» (1910). Одним з кращих творів є повість «Страчене життя» (1910), в якій на тлі життя бідної сел. родини показана доля дівчини-вчительки, доведеної умовами жорстокої дійсности до самогубства.

У с. Харківці засновано літературно-меморіальний музей Тесленка.

Тимошенко Юрій Трохимович (сценічний псевдонім — Тарапунька)(1919 -1986) - актор, артист розмовного жанру. Народився в Полтаві.

Народний артист УРСР (1960), лауреат Сталінської премії (1950). У 1941 р. закінчив Київський театральний інститут. Під час Другої світової війни виступав разом з Юхимом Березіним на фронті в складі ансамблю пісні і танцю Південно-Західного фронту. Спочатку виступали в образах кухаря Галкіна (Березін) та банщика Мочалкіна (Тимошенко). У 1950 р. отримав Сталінську премію за роль солдата у фільмі «Падіння Берліна». Після війни деякий час виконував монологи під призвиськом Бубліка, аж поки Олександр Довженко не запропонував йому прізвище міліціонера Тарапунька. Назва пішла від річки Тарапуньки в Полтаві, де Тимошенко провів своє дитинство. Березину запропонували псевдонім Штепсель, бо він виконував в той час образ електромонтера. Цей дует був популярним на протязі 40 років, був екранізований також і у кіно. Помер 1986 року в Ужгороді від серцевого приступу під час гастролей.

Тютюнник Григір Михайлович (1931 - 1980) - український письменник.

Народився в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині.

Працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після закінчення Харківського університету (1962) Григір Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963-1964 pp. працює в редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито...». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О.Довженка, — створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

1966 p. вийшла перша його книжка «Зав'язь.У 1970-ті роки з'являються у пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Гр. Тютюнника. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).

На початку 1970-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника.

За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980 p.

Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством.

1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т.Г.Шевченка.

Тютюнник Григорій Михайлович (1920- 1961) - український письменник, прозаїк, поет.

Народився в с. Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. З 1938 р. — студент Харківського університету. В післявоєнні роки був на педагогічній роботі, працював співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну і напружену літературну діяльність. Творчий доробок митця складають збірка оповідань «Зорані межі» (1950), повість «Хмарка сонця не заступить» (1957). Вже після смерті письменника побачила світ збірка поезій воєнного часу «Журавлині ключі» (1963).

Роман Григорія Тютюнника «Вир» посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання і відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору.

Г. Тютюнникові вдалося створити широке епічне полотно, густо населене різноманітними персонажами, в межах якого порушувались як гостро-актуальні, так і вічні проблеми людського буття.