Олександр Пушкін

Плідною і багатогранною була праця О.Пушкіна над поемою "Полтава", її створенню передувала величезна підготовча робота. Поет здійснив у семи напрямках 19 подорожей по Україні, проїхав 5700 верст через Чернігівську, Полтавську, Катеринославську, Таврійську, Херсонську, Подільську, Київську і Волинську губернії. У містах і селах України Пушкін старанно збирав друковані праці з історії краю, у приватних поміщицьких архівах засиджувався над виписуванням фактів з історії козацтва, з кожної поїздки привозив цілі стоси зошитів з піснями і думами.

Поему писав легко...

Після закінчення "Полтави" Олександр Сергійович збирався писати ґрунтовну працю з історії України. У сьомому томі його зібрання творів вміщено план майбутньої книги. З переписки дізнаємося, що завдяки сприянню М.Максимовича, поет отримав один з рідкісних списків ще не опублікованої визначної історичної хроніки, відомої під назвою "История Руссов".

В архіві Пушкіна збереглося кілька зошитів виписок з літопису Кониського про запорожців і Богдана Хмельницького. Цей твір було високо оцінено, бо, як вважав поет, автору вдалося досягти поєднання поетичної свіжості літопису з критикою, необхідною в історії.

Часто усамітнювався Пушкін над пожовклим літописом України. А ранком сідав на коня, їхав у сусідні села на ярмарки, знаходив сліпих кобзарів і годинами слухав їх думи про запорожців, про Богдана.

Пчілка Олена (псевд. Ольги Косач; 1849-1930), письменниця, публіцистка, громадська і культурна діячка, етнограф, перекладачка.

Народилася Олена Пчілка в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. Закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць» (1866). літку 1868 р. разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський). 25 лютого 1871 р. тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка.

Вона розпочала свій творчий шлях з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва. Після одруження з П. Косачем (1868) виїхала на Волинь, де записувала пісні, обряди, нар. звичаї, збирала зразки нар. вишивок. Тоді ж опублікувала дослідницьку працю «Укр. орнамент» (1876), зб. перекладів «Українським дітям» (переклад російських і польських письменників, була підготовлена книга 1882). Брала діяльну участь у жін. русі, разом з Н. Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок» (1887).

У 1890-их pp. Олена Пчілка жила в Києві, у 1906-14 pp. була ред. видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908-14). Написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: «М. П. Старицький» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930). Великі заслуги П. в ділянці дослідження укр. фолкльору та етнографії. Наук. значення мають такі праці: «Українські узори» (1912 і 1927), «Про леґенди й пісні», «Укр. сел. малювання на стінах» та ін.

Ремесло Василь Миколайович (1907-1983) - український селекціонер зернових культур.

Народився в с. Теплівка Полтавської обл. 1928 року закінчив Маслівський інститут селекції і насінництва (Київська обл.). Працював у різних господарствах та установах агрономом-насіннєводом. У 1942-1947 роках — у Радянській армії, в 1944 р. закінчив Вищий військово-педагогічний інститут.

З 1948 р. працює на Миронівській селекційно-дослідній станції ім. В.Ф. Старченка, з 1964 р. — директор (тепер Миронівський інститут пшениці ім. В.М. Ремесла). Розробив методи селекції, які дали змогу створити цінні сорти пшениці ("миронівські"), що поширені всесвітньо. Автор 17 сортів озимої пшениці.

Академік ВАСГНІЛ (1964), академік АН СРСР (1974), лауреат Ленінської премії (1963), Державної премії СРСР (1979), Державної премії УРСР (1977).

Руденко Людмила Володимирівна (1904 — 1986) — шахістка, чемпіонка світу (1949—1950).

Народилась Людмила Руденко на Полтавщині, в Лубнах, а дитинство її пройшло в містечку Варварівка Миколаївської області. Закінчивши Одеський інститут народного господарства, Людмила переїхала до Москви, де почала брати участь у шахових турнірах.

1928 року Людмила Володимирівна стала чемпіонкою Москви, а в 1932, 1936 роках — чемпіонкою Ленінграда з шахів. Переїхавши до Ленінграда, Руденко працювала інженером на одному з оборонних заводів.

Блискучою стала перемога на чемпіонаті світу з шахів серед жінок у 1950 році. Тоді Руденко обійшла 15 суперниць з 12 країн світу. Вперше титул світової шахової королеви дістався представниці Радянського Союзу. Людмила Руденко на довгі роки стала кумиром для багатьох поколінь любителів шахів.

Самійленко Володимир Іванович (1864 — 1925) - поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач.

Народився Володимир Іванович Самійленко в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Початкову освіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у Миргородській початковій школі. В 1875р. В. Самійленко вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884р. У ці роки обдарований, чутливий до художнього слова юнак багато читає, робить спроби перекладати і писати. Потім з 1885р. вчиться на історико-філологічному факультеті Київського університету. У студентські роки серйозно займається літературною справою. Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі. Склавши іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917p. Після революції виїхав за кордон, до Галичини. В 1924 p. повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925 p. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.

Поетична спадщина В. Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з російської та зарубіжної класики. Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та ін.). В. Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад» стали яскравими зразками нещадної політичної сатири. З успіхом виступав В. Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій, драматизованих гуморесок: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «Чураївна» (1894).

Селюченко Олександра Федорівна (1921 – 1987) - заслужений майстер народної творчості України.

Олександра Федорівна народилася в гончарській сім’ї Селюченків у славнозвісному українському осередку гончарства в селі Опішня Полтавської області. Від батьків вона успадкувала гончарське ремесло. Вчилася у керамічній школі при Опішнянському керамічному заводі, на якому і працювала

Мистецтвознавці називають Олександру Селюченко “самобутнім гончарським мудрецем”, “ідеологом вітчизняного культу глини”.

Спадщина Селюченко величезна: понад 1000 творів зберігаються у Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішні, безліч її іграшок розлетілися, роз’їхалися по просторах української землі та за її межами.