Пам'ятник шведам від росіян.

 На відстані півкілометра від Братської могили російських воїнів, там, де колись був лівий фланг російської армії та проходила лінія розташування шведських військ перед вирішальним другим етапом битви, стоїть пам'ятник шведам від росіян. Його спорудили в 1909 році, до 200-річчя Полтавської битви. Він має форму усіченої піраміди з червонувато-сірого граніту, увінчаної хрестом. З лицевого та тильного боків піраміди — бронзові дошки з написами російською та шведською мовами: «Вечная память храбрим шведским воинам, павшим в бою под Полтавой 27 июня 1709 года». Висота пам'ятника 8,8 метра. Навколо пам'ятника — низенькі стовпчики, з'єднані ланцюгом.

Пам'ятник відбиває повагу російського народу до доблесті рядових шведських воїнів.

Пам'ятник шведам від співвітчизників.

 Неподалік від Братської могили російських воїнів, там, де під час бою розташувався лівий фланг шведської армії, знаходиться пам'ятник шведам від шведів. Його встановив у 1909 році шведський уряд своїм співвітчизникам на місці, де, як вважалося на той час, було поховано до дев'яти тисяч шведських воїнів.

Обеліск привезено зі Швеції. Він виконаний у формі шестиметрової брили граніту. Навколо — гранітні тумби, які підтримують важкий ланцюг. У верхній частині брили невеликий скіс, що, за скандінавськими звичаями, символізує глибокий сум співвітчизників.

З обох боків обеліску російською і шведською мовами викарбувано: «В память шведам, павшим здесь в 1709 году, воздвигнут соотечественниками в 1909 году».

Біла альтанка.

На місці, де тепер стоїть сучасна споруда, знаходилася Біла Альтанка, збудована у 1908—1909 роках до 200-річчя Полтавської битви. Тут в часи Північної війни була старовинна Сампсонівська башта Полтавської фортеці. Альтанку зруйновано у роки Другої світової війни.

 З монументальної півкруглої колонади відкривається зору неосяжна далина: долина Ворскли, ліси, луки, будинки в зелені садів.

Це улюблене місце прогулянок полтавців, особливо молоді. Учні шкіл і студенти за традицією приходять сюди після випускних вечорів помилуватися ранковою зорею. А гостю полтавці обов'язково розкажуть легенду про те, що після Полтавської битви Петро І, об'їжджаючи у супроводі О. С. Келіна бастіони Полтави, з'їхав сюди на своєму баскому коні, який залишив відбиток підкови; інші розкажуть, що саме на цьому місці, проїжджаючи верхи, кінь Петра І загубив підкову.

Біла альтанка відновлена 1954 року на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією.

Пам'ятники Полтави. Пам'ятник І.П. Котляревському.

 Наприкінці XIX століття національно свідома громадськість України порушила питання про відзначення 100-річчя з дня виходу в світ «Енеїди» І, П. Котляревського та про спорудження з цієї нагоди пам'ятника, гідного його таланту. Однак лише 1895 року царський уряд дозволив збирати кошти на пам'ятник, і тільки в Полтавській губернії. Але кошти надходили від прогресивних кіл та діячів з інших міст України, з усіх кінців Росії. Було зібрано близько 12 тисяч карбованців. Вісім років місцеві власті вирішували питання відносно місця для пам'ятника. Нарешті зупинилися на непоказному Протопопівському бульварі (нині бульвар Котляревського), до якого примикали задвірки торговельних рядів.

30 серпня 1903 року на відкриття пам'ятника Котляревському зібралися посланці з усієї України. Незважаючи на заборону уряду виголошувати привітання українською мовою, вона все ж звучала на мітингу.

У торжествах з нагоди відкриття пам'ятника брали участь відомі діячі української культури Леся Українка, М. М. Коцюбинський, М. П. Старицький, Панас Мирний, В. С. Стефаник, В. І. Самійленко, Олена Пчілка, М. Міхновський. Про це нагадує меморіальна дошка, яка 1974 року встановлена на кінотеатрі «Колос». Це приміщення колишнього Полтавського театру імені М. В. Гоголя, де відбувалися торжества з пагоди відкриття пам'ятника.

Пам'ятник І. П, Котляревському являє собою високий гранітний п'єдестал, на якому встановлено бронзове погруддя письменника. У нижню частину п'єдесталу вправлені бронзові горельєфи з зображенням сцен з «Енеїди», «Москаля-чарівника», «Наталки Полтавки». На постаменті написи: «Іван Котляревський. 1769—1838», цитата з «Наталки Полтавки»:

«Де згода в сімействі,

Де мир і тишина,

Щасливі там люди,

Блаженна сторона»

та рядки з вірша Т. Г. Шевченка «На вічну пам'ять Котляревському»:

«Слава сонцем засіяла.

Не вмре Кобзар,

Бо навіки Його привітала».

Автори пам'ятника скульптор Л. В. Позен та архітектор О.І. Ширшов.

Пам'ятник М.В. Гоголю.

Великий український та російський письменник Микола Васильович Гоголь (1809—1852) народився в селі Великі Сорочинці на Полтавщині і крізь усе життя проніс любов до цієї землі.

У 1907 році передова громадськість Полтави виступила з ініціативою провести збір коштів і до 100-річчя з дня народження письменника встановити в місті пам'ятник. Але царські урядовці досить підозріло поставилися до ініціативи громадськості і передали цю справу під нагляд поліції. Справа затягнулася на багато років, а в зв'язку з першою світовою війною за наказом властей збирання коштів було припинено.

Проект пам'ятника Гоголю створив Л. В. Позен, автор пам'ятника І. П. Котляревському в Полтаві. У 1915 році скульптор подарував пам'ятник місту. Але його так і не встановили. На площі перед театром М. В. Гоголя (нині приміщення широкоекранного кінотеатру «Колос») лише заклали фундамент.

Урочисте відкриття пам'ятника відбулося лише в березні 1934 року.

Фігура письменника відлита із бронзи. Він сидить у творчому роздумі, поклавши одну руку з розгорнутою книжкою на коліно, а в другій тримає олівець.

До 150-річчя з дня народження М. В. Гоголя поліпшено архітектурні форми п'єдесталу та встановлено бронзову дошку з написом: «М. В. Гоголь. 1809—1852».

У 50-і роки навпроти пам'ятника виросла Театральна площа, на якій, споруджено Полтавський обласний український музично-драматичний театр, названий ім'ям великого Гоголя.

Пам'ятник Т.Г. Шевченку.

Пам'ятник великому сину українського народу Тарасу Григоровичу Шевченку (1814—1861) відкрито 12 березня 1926 року. З нагоди цієї події відбувся багатолюдний мітинг трудящих Полтави і навколишніх сіл. Коли спало покривало, полинула добре знайома всім чудова мелодія композитора Г. П. Гладкого, і кількатисячний могутній хор заспівав «Заповіт». Цим незвичайним хором керували добре відомі полтавцям композитори В. М. Верховинець га Ф. М. Попадич.

На архітектурі пам'ятника позначилися художні принципи конструктивізму. Споруджений він за проектом українського скульптора, уродженця Полтавщини І. П. Кавалерідзе. Пам'ятник виконано із залізобетону. Матеріал, незвичайний для монумента, відповідає його формам. П'єдестал подано як асиметричне нагромадження площин і обсягів, з яких органічно виростає постать поета. Суворий лаконізм, узагальнені композиції форм пам'ятника створюють образ борця за народну справу. На постаменті напис: «Т. Г. Шевченко», а під ним рядок із «Заповіту» — «...І вражою злою кров'ю волю окропіте».

Могила М.В. Скліфосовського.

Микола Васильович Скліфосовський (1836— 1904) — один з найвидатніших хірургів зі світовим ім'ям. Вчений, громадський діяч, член багатьох вітчизняних і зарубіжних наукових товариств, людина винятково широких і глибоких знань, лікар, до якого за десятки верств ішли й їхали за допомогою бідняки і який ніколи нікому не відмовляв у допомозі,— таким був М. В. Скліфосовський. Багато років його життя пов'язано з Полтавою. З 1871 року літній відпочинок М. В. Скліфосовський проводив у селищі Яківці під Полтавою (нині Київський район міста), де в мальовничому куточку знаходився його маєток.

В окремому будиночку лікар приймав хворих селян. Неодноразо він оперував і в Полтавській земській лікарні. М. В. Скліфосовський брав участь у громадському житті міста — був губернським гласним, почесним мировим суддею Полтавського повіту, членом Полтавського товариства сільського господарства. У 1887 році він збудував на свої кошти школу в Яківцях. М. В. Скліфосовський був чудовим садівником. Крім фруктових дерев, в його саду росли виноград, хміль, основну роботу по догляду за ними Микола Васильович виконував сам, Перед школою він заклав шкілку фруктових дерев, де навчав селянських дітей робити щеплення на деревах та доглядати за ними. Прихильник трудового і фізичного виховання дітей, він всіляко прагнув, щоб цього методу дотримувалися вчителі у заснованій ним школі.

М. В. Скліфосовський помер у Яківцях 13 грудня 1904 року. Поховали вченого на тодішній церковній площі недалеко від школи. Могила М. В. Скліфосов-ського знаходиться під охороною держави. Це надгробна плита з чорного лабрадориту, на якій викарбувало прізвище, ім'я та по батькові і дати життя, а поруч — емблема медиків — змія і чаша.

У 1966 році, під час проведення у Полтаві міжнародного форуму хірургів, біля могили М. В. Скліфосовського закладено парк.

В обласному державному архіві зберігаються цікаві документи, подаровані онукою вченого Є. М. Яковлевою, які розповідають про життєвий і творчий шлях М. В. Скліфосовського, зокрема про полтавський період.

Пам'ятник полтавській галушці.

У «День сміху», 1 квітня 2006 року, в Полтаві на мальовничій Івановій горі було відкрито жартівливий монумент на честь одного із символів Полтавщини – галушки. Пам'ятник представляє собою тарілку з галушками на українському рушникові, а поряд лежить велика ложка. Знаходиться він поряд з рестораном «Іванова гора».

Автор – А. Чорнощоков.

Пам'ятник Марусі Чурай.

Пам'ятник «Дівчині з легенди» Марусі Чурай являє собою символічний монумент на честь української народної пісні. Приводом для встановлення монументу стали народні перекази про дівчину-полтавчанку Марусю, яка жила у 17 ст. Їй приписуються ряд українських народних пісень, серед яких «Засвіт встали козаченьки», «Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці» та інші. Особливо популярна в народі оповідь про те, як Маруся отруїла свого коханого Гриця, за те, що він зрадив їхньому коханню і одружився на багатій.

Маруся Чурай стала героїнею цілого ряду творів українських письменників. Найвідоміший із них – роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».

Пам'ятник відкрито на Театральній площі, поряд з приміщенням Академічного музично-драматичного театру імені М.В. Гоголя 14 квітня 2006 року. Автор – А. Чорнощоков.

Підземні ходи

Цікавий випадок трапився років п'ятнадцять тому в районі вулиці 8-го березня в Полтаві. Вийшовши ранком на ґанок, мешканці одного з будинків побачили на місці свого городу велике провалля. Чимало подібних випадків спостерігається й нині. Ходили навіть чутки про розгалужені ходи, що існували під монастирем, про справжню підземну церкву, вкриту шаром срібла.

Звідки ж у Полтаві підземні ходи? Звісно, складно подекуди відокремити реальність від вигадок. Та якщо довіритися фактам, спираючись на історичні свідчення і наукові розвідки, чимало цікавого в історії міста

відкриється. Існує припущення, що ці підземелля ведуть свій початок від часів Київської Русі, коли, рятуючись від кочовників, місцеве населення мусило ховатися не лише в дрімучі ліси, а й під землю. Коли в місті почалося зведення фортеці, влаштування лабіринтів було однією з умов ведення тогочасних воєн. Поперек валів рили ходи шириною та висотою два метри. Підлога, стіни й стеля робилися в зруб і мали четверо запасних дверей.

Протягом довгої історії міста підземні тунелі кілька разів поновлювалися. Найбільш масштабні роботи здійснювалися тут протягом зими 1708-1709 років, коли Полтава опинилася перед загрозою шведської облоги.

Підземні схованки завжди приваблювали усілякого роду шукачів пригод. Тим часом, розвага ця містить у собі небезпеку. Проводити дослідження у підземних тунелях треба як у шахтах - постійно закріплюючи склепіння. Важливо пам'ятати і про отруйні гази, що через пошкодження системи вентиляції, накопичилися в підземеллях. Тож, доки своє слово не скаже справжня наука, з пригодами слід зачекати.

Полтавська гравіметрична обсерваторія

Одним із закладів академічної науки в Україні є заснована у 1926 році Полтавська гравіметрична обсерваторія, її завданням є спостереження змінюваності змінюваності широт руху земних полюсів, а також земних приливів.

Багаторічне вивчення цих процесів з залученням аналогічних даних з інших обсерваторій світу стало основою для фундаментальних теоретичних та експериментальних досліджень нутаційного руху земної осі та координат полюсу Землі. Вперше в світі, за даними широтних спостережень, отриманих у Полтаві, виділено добову нутацію, викликану наявністю рідкого ядра Землі. З'ясовано чимало нових фактів стосовно земних приливів, виявлено залежність реакції земної поверхні на приливоутворюючі сили від особливостей будови земної кори.

Актуальними напрямами сучасної дослідницької діяльності Полтавської гравіметричної обсерваторії є вивчення деформацій земної поверхні та обертального руху Землі.