Успенський Собор.

Дерев'яна церква в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці була відома ще з 80-х років XVII століття. Біля стін тодішнього храму у 1687 році зустрічає гетьманський загін І.Самойловича протопоп Іван Величковський - відомий український бароковий поет 2-ї пол. XVII століття, колишній редактор чернігівської друкарні. Його син Паїсій Величковський, уродженець Полтави, стає засновником Іллінського скита на Афонській горі в Греції.

Поруч з дерев'яним у 1748 році здійснена закладка фундаменту мурованого храму. Будівельні роботи ведуться під керівництвом архітектора Стефана Стабанського на кошти останнього полкового уряду Полтави - полковника Андрія Горленка, обозного Андрія Руновського,

полкового судді Григорія Сахновського. 1770 року Собор освячений. Колишній головний кафедральний Собор міста виконував і своєрідну функцію першої публічної протомузейної установи Полтави. В ньому можна було бачити Жуківську ікону Богоматері, перетворену шведами, згідно легенди, на шахову дошку. Обабіч чотирьохярусного іконостасу були розміщені прапори козацьких полків, які формував Іван Котляревський з селян Полтавщини для війни з наполеонівською Францією 1812 року. Стіни храму містили картини із зображенням Перекопських укріплень та перемоги 1771 року над турецькою фортецею Кефе. Собор-меморіал славетних сторінок полтавців мав одну із найбільших бібліотек, до формування якої був причетний дід класика нової української літератури І.Котляревського диякон церкви Іван. За велінням єпископа Полтавського та Переяславського Георгія 1824 року при Соборі відкрили "нотну школу, де навчали співам". Згодом в церковному хорі Успенського Собору співатиме Іван Козловський - в майбутньому народний артист СРСР. В стінах храму 1838 року полтавці проводжали в останню путь свого славетного земляка Івана Котляревського, 1920 - відспівували Панаса Мирного, а через рік - Володимира Короленка.

Навесні 1934 року за рішенням Полтавського обкому КП(б)У міський кафедральний Свято-Успенський Собор зруйнований. На звільненій ділянці, серед іншого, планували звести гаражі. П'ятибанний (з 1780 року), у стилі українського бароко, Успенський Собор належав до рідкісного перехідного архітектурного типу міських і монастирських соборів кінця XVIII століття.

Згідно державної програми відтворення видатних пам'яток історії і культури полтавський Свято-Успенський Собор у 1999 році занесено до списку унікальних пам'яток національної культури, що підлягають першочерговому відновленню. Будівельні роботи по спорудженню нового храму тривають під керівництвом головного архітектора Полтавської єпархії, президента обласного Фонду відродження видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини Валерія Трегубова.

Успенська дзвіниця.

Пощастило пережити буремні 30-ті роки XX століття Успенській дзвіниці. Більш ніж сорокаметрова споруда вціліла від войовничих атеїстів завдяки проекту її використання у якості постаменту для пам'ятника Й.Сталіну. Зведена у 1801 році коштом князя Василя Долгорукого-Кримського, у зовнішньому оформленні дзвіниця сполучає риси двох стилів - пізнього бароко з раннім класицизмом, характерним проявом якого є шпилеподібне завершення споруди.

Справжньою окрасою Успенської дзвіниці, її гучним голосом, що було чути далеко за Полтавою, був двохтонний дзвін "Кизи-Кермен" (в перекладі - "дівоча", інколи "красива фортеця"). Дзвін був відлитий у 1695 році відомим київським майстром Афанасієм Петровичем з трофейних гармат однойменної турецької фортеці, захопленої за участю Полтавського козацького полку на чолі з полковником Павлом Герциком (суч. місто Бериславль, Херсонської обл.). З метою покращення звучності і тембру голосу дзвін увібрав понад 400 кг срібла. До 1876 року "Кизи-Кермен" знаходився на третьому ярусі дзвіниці і був ударною частиною головного міського годинника, який знаходився на останньому четвертому ярусі. Нині рідкісну пам'ятку ливарного мистецтва першої категорії можна бачити в Гетьманській залі Полтавського Краєзнавчого музею.

Нові дзвони Успенської дзвіниці, виготовлені на Полтавському тепловозоремонтному заводі, були освячені 9 травня 2004 року архієпископом Полтавським і Кременчуцьким Євсевієм (Київський Патріархат). Найбільший, вагою 240 кг, отримав назву "Красуня Полтава", інші - на честь славетних земляків Івана Котляревського і Панаса Мирного.

Храм Віри, Надії, Любові і матері їх Софії.

За ініціативи міської влади, жіночої релігійної общини в Полтаві 2002 року постав зовсім новий храм в ім'я великомучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Автор проекту заслужений художник України архітектор Анатолій Чорнощоков. Новозведений храм освятив єпископ Полтавський і Кременчуцький Филип.

 В середині храму земне помешкання Ісуса Христа відокремлює на всю висоту церкви різьблений іконостас, виконаний майстрами львівської фірми "Сяйво". Деякі іїсони привезені з Почаївської Лаври. Стінопис на тему біблейських сюжетів виконали художники Петро Гуменюк, Віктор Трохимець-Мілютін, Василь Коркішко. П'ятибанний храм у стилі класицизму вінчає центральний більш ніж п'ятиметровий хрест. Надпритворні декоративні бані-дзвониці містять сім дзвонів. Усі вони були відлиті на Полтавському тепловозоремонтному заводі. Найпотужніший, вагою 271 кг, носить ім'я "Полтава".

Архітектурний ансамбль Круглої площі в Полтаві.

Найвизначніший архітектурний комплекс України в стилі російського класицизму. Виник за регулярним планом розбудови Полтави 1804-1805 рр. як адміністративний центр новоутвореної однойменної губернії в першій треті 19 ст. За переказами – на історичному місці зустрічі полтавчан з Петром І та його армією після Полтавської битви 1709 р. В плані – це коло діаметром 375 метрів (площа 10 га) з 8 радіусами вулиць, що розходяться.

В 1805 р. у центрі площі було закладено монумент слави на честь століття Полтавської битви, яке наближалося. Урочисте відкриття пам'ятника відбулося у 1811 р. (автори: архітектори Т. Де Томон та М. Амвросімов, скульптор Ф. Щедрін). На цей час по червоним лініям кола було завершено будівництво приміщень «губернских присутственных мест», будинків: генерал-губернатора, віце-губернатора, цивільного губернатора, почтампта та дворянського зібрання. Будівничими роботами керував губернський архітектор М. Амвросімов.

В 1835-1840 рр. було зведено комплекс Петровського кадетського корпусу, який своєю масштабністю дещо порушив об'ємно-просторову єдність площі. В наступні роки 19 ст. відбувались і інші перебудови та реконструкції окремих будівель.

В роки Другої світової війни архітектурний комплекс було перетворено в руїни.

Протягом 1944-1969 рр. були повністю відновлені та реставровані в первинних формах всі будівлі на колишній Круглій площі в єдиному ансамблі за проектом міського архітектора Л. Вайнгорта, Д. Литвинцева та ін.

У відродженому ансамблі втілені характерні риси та прийоми прогресивних російської та української архітектур та містобудівництва.

Пам'ятник в центрі площі традиційно вважається одним із символів міста Полтави. Головним композиційним центром пам'ятника є тріумфальна чавунна колона, прикрашена бронзовими барельєфами. Колону увінчує капітель з напівсферою, на якій – бронзовий орел, що розпростер крила і тримає в дзьобі лавровий вінок. Квадратна основа колони прикрашена художніми композиціями з чавунного лиття у вигляді прапорів, лицарських обладунків та зброї, зображеннями звернутих в кільця змій. В гранітну основу монумента, виконану у формі редута, вмуровано 18 важких гармат. Загальна висота пам'ятника – 16,61 м.

Пам'ятники в пам'ять Полтавської битви. Редути на Полі бою.

Готуючись до генерального бою, Петро І 25 червня 1709 року вивів російську армію ближче до Полтави, на правий берег Ворскли. Тут збудували другий укріплений табір. Армія розташувалася фронтом до рівнини, тилом до крутого берега. Позиція була вибрана дуже вдало: на північному заході до табору примикав Малобудищанський, а праворуч — Яківчанський ліс. Між лісами залишалася відкрита місцевість шириною у півтора кілометри. 26 червня Петро 1 наказав побудувати тут систему оборонних споруд: шість фронтальних редутів і ще чотири перпендикулярно до них. Редути являли собою замкнуті чотирикутні укріплення для кругової оборони і складалися із земляного валу висотою три метри та зовнішнього рову глибиною до 2,5 метра. Кожен бік редуту мав 50 метрів довжини. Розташовані вони були один від одного на відстані пострілу з рушниці — до 300 кроків.

Фортифікаційні споруди відіграли величезну роль на першому етапі бою.

Петро І врахував слабкі сторони лінійної тактики шведів, яка не дозволяла маневрувати на закритій місцевості. В той же час російські гарнізони, що знаходилися у редутах, могли вести перехресний вогонь в усіх напрямках і підтримувати один одного.

На місці редутів у 1909 році було встановлено 10 бетонних обелісків з чавунними орлами па вершинах. До 230-річчя Полтавської битви ці обеліски замінили гранітними, пірамідальної форми, але без орлів, висотою 4,5 метра. Шість із цих пам'ятних знаків знаходяться на південний схід від Братської могили російських воїнів, на місці поперечних редутів, а чотири — на місці редутів, що простягайся на південь від могили.

У 1953 році був реставрований один з редутів правого крила поперечної лінії. Це чотирикутна площина розміром 50 на 50 метрів, обнесена земляним валом. Посередині площини стоїть обеліск висотою 4,5 метра.