1.2.4.  Боротьба з торгівлею людьми

Перші спроби протистояти нелегальній трудовій міграції в Молдові були пов'язані з боротьбою проти торгівлі людьми. Іні­ціювали цю боротьбу міжнародні організації, занепокоєні торгівлею жінками для сексуальної експлуатації. Враховуючи ре-

комендації міжнародних організацій і реальну ситуацію, уряд Молдови вирішив створити Національну робочу групу з про­тидії торгівлі людьми (травень 2002 року) на правах національного партнера у виконанні проекту МОМ щодо молдовської торгівлі людьми. Водночас було розроблено План дій щодо боротьби з торгівлею людьми, який робить наголос на співпраці та спільних діях урядових структур і неурядових організацій. Також було створено постійну робочу групу з працівників мі­ністерств, депутатів парламенту та представників неурядових організацій. Під егідою Міністерства внутрішніх справ було створено Департамент боротьби з організованою злочинністю, до складу якого увійшов Центр з питань боротьби з торгівлею людьми.

У серпні 2005 року затверджено новий Національний план дій з протидії торгівлі людьми, який передбачав різні заходи з протистояння торгівлі людьми. Він передбачав, по-перше, інформування людей про небезпеку та ризики нелегальної та неконтрольованої міграції, торгівлі людьми задля дальшої трудової чи сексуальної експлуатації та власне боротьбу з тор­гівлею людьми та її наслідками; по-друге, збільшення контролю за діяльністю бюро подорожей і аґенцій, які пропонують молдовським громадянам послуги з працевлаштування за кордоном; і по-третє, покарання тих, хто організовує, вербує та транспортує "рабів".

1998 року до Кримінального кодексу додали спеціальну статтю 105, було внесено зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів Молдови (липень 2001 року) щодо торгівлі людьми. Зосібна потрібно згадати статтю 113-2, яка передбачає великий строк як покарання за торгівлю людьми. Упродовж останніх років стимулюється діяльність правових структур, націлена на боротьбу зі злочинами у сфері торгівлі людьми.

Отже, було вжито чимало кроків у цьому напрямі. Утім, ще багато чого потрібно зробити для подолання нелегальної міграції та торгівлі людьми. Передусім це стосується непослідовних дій молдовського уряду щодо покарання урядових посадовців, які прикривають сліди незаконної міграції та торгівлі людьми для праці за кордоном. Ці події змусили Державний департамент США перенести Молдову з другої до третьої групи країн, тобто тих, які нічого не роблять або просто імітують боротьбу із цим соціальним явищем (звіт з протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми за 2007 рік).

Попри позитивні аспекти управління міграцією в Молдові за активного сприяння ЄС, варто наголосити на кількох чинниках, що мінімізують результативність міграційних процесів. По-перше, розслідування злочинної діяльності урядових посадовців і їх покарання за покривання міграції та її організаторів. На жаль, тільки суворе рішення, що його ухвалив Державний депар­тамент США, змусило молдовських чиновників якось реагувати. Під час зустрічі з працівниками Центру з питань боротьби з торгівлею людьми Президент оголосив про скорочення його штату наполовину. Це рішення не відповідає прийнятим де­мократичним принципам і має адміністративний характер, адже це не покарання посадовців, чию провину доведено в су­довому порядку.

По-друге, діяльність, спрямовану на подолання нелегальної міграції, часто імітують, надаючи перевагу заборонним адміні­стративним заходам. Як приклад можна навести приватні (неофіційні) рекомендації іноземним консульствам видавати за день обмежену кількість віз.

По-третє, комплексну довгострокову співпрацю з діаспорою, що потребує поєднання патріотичних, соціально-економічних, правових та інформаційних аспектів, часто замінюють бюрократичними методами, закликами інвестувати в національну економіку, грою на ностальгії мігрантів і прихованою брехнею.

Врешті-решт, щиро приділяючи увагу європейським прагненням Молдови та співпраці з ЄС у сфері регулювання міграції, молдовські посадовці нехтують східним вектором взаємодії (Росія, Україна та інші країни СНД) у сфері врегулювання мі­граційнії та протидії нелегальній міграції й різним формам експлуатації завербованих людей. Ми не повинні упускати з виду цей аспект, особливо в контексті зростання обсягу трудової міграції та зважаючи на той факт, що Росія - основне місце при­значення молдовських мігрантів.

Молдова - невеличка країна з мілким ринком праці. Вона не зможе самостійно стати економічно привабливою для інших на­родів, щоб таким чином мінімізувати трудову міграцію та знизити ризики ЄС щодо нелегалів. Тому очевидно, що без довго­тривалої, зваженої та цілеспрямованої інвестиційної політики ЄС усі кроки, зроблені молдовським урядом у регулюванні мі­граційних процесів, навряд чи будуть успішними. Утім, ефективне протистояння нелегальному руху людей - це комплексне, добре сплановане поєднання примусу й економічних заходів, яке потребує багатосторонньої співпраці національних і між­народних структур, урядових інституцій і неурядових організацій.