2. Румунія
2.1. Румунія як прикордонна країна ЄС
З 1 січня 2007 року Румунія є членом Європейського Союзу. Навіть більше, Румунія зобов'язана невдовзі ввійти до Шенґенсь-кої зони. Згідно з Проектом національної стратегії приєднання до Шенґенської зони та Шенґенським планом дій, які ухвалив уряд Румунії у вересні 2007 року, Румунія повністю приєднається до Шенґенської зони 2011 року. Ці документи визначають, що підготовку до вступу буде закінчено впродовж 2010 року, коли румунська Європейська інтеґрована система безпеки кордонів і система баз даних Шенґен-2 стануть робочими та сумісними із системами інших країн - членів ЄС. Період оцінювання й ухвалення остаточного рішення щодо зняття контролю на кордонах залежить від дотримання Шенґенських стандартів для країн-членів, що приєднуються до Шенґенської зони. Остаточне рішення ухвалюватиме Рада ЄС наприкінці гою року або навесні гоп року. Отже, законодавча база й інституції, що займаються міграційними питаннями в Румунії, повинні інтеґруватися до європейської інституційної системи. По суті, вся філософія румунської міграційної інституційної структури має бути схожою на структуру Європейського Союзу.
Після того, як Румунія здобула право членства в ЄС з 1 січня 2007 року, державні органи влади інтенсифікували свої зусилля у довгостроковому процесі інтеґрації. Нова позиція країни-члена потребує поступового увідповіднення стандартам Спільноти у сферах безпеки кордонів, візової політики, співпраці поліції, підтримання Шенґенської інформаційної системи, захисту особистих даних - усе це умови приєднання до Шенґенської зони до гоп року. Період оцінювання, яке зараз триває, та остаточне рішення щодо зняття контролю на кордонах визначаються спроможністю Румунії відповідати Шенґенським стандартам в обмежених часових рамках.
Водночас стратегічна позиція Румунії як нового східного кордону ЄС зумовлює серйозні виклики в площині традиційного співпраці з Молдовою та Україною. Оскільки умови, які відтепер треба запровадити під час контролю на кордонах, візи та міграційна політика, продиктована критеріями вступу до Шенґенської зони, стають дедалі жорсткішими, Румунія домагається дипломатичного та стратегічного партнерства зі своїми географічними й геостратегічними сусідами. Попри фрагментарне спілкування й двосторонню співпрацю, зумовлену в деяких випадках суто територіальним чинником, Румунія повинна продовжувати докладати всіх можливих зусиль для консолідації своїх інституційних та інфраструктурних можливостей, щоб дотримуватися Шенґенських стандартів, і водночас бути в реґіоні активним партнером сусідніх країн, які теж межують з ЄС. Крім того, Україна, вочевидь, не прийняла Європейську політику сусідства (ЄПС) як компромісний варіант, підтвердженням чого є недавня позиція, представлена експертом Олександром Дергачовим щодо ЄПС і перспектив співпраці з ЄС, в якій, зокрема, йдеться про таке: "ЄПС не пропонує справедливої винагороди за розширення, що об'єктивно утруднює розвиток відносин із новими країнами-членами, серед яких є важливі партнери й союзники України_".
Недавній досвід інших центральноєвропейських країн-членів, таких як Польща, Словаччина й Угорщина (країни Шенґенської зони з 2007 року), свідчить, що (ім)міграційна політика була одним із найделікатніших і найгостріших питань, яке їм довелося врегульовувати. Особливо це стосується Польщі, яка повинна була розробити суворіший міграційний режим, адже її кордон (завдовжки 1 200 км від Балтійського моря до Карпат) офіційно став одним із кількох пунктів Європи, де можна контролювати просторову мобільність людей на напрямку Схід-Захід. Професор Кристина Іґліцка, економіст і соціальний демограф із Польщі, під час вступу Польщі до Шенґенської зони порушила питання, яке видається актуальним для сьогоднішньої Румунії: "Питання в тому, яким чином зробити зовнішні кордони ЄС максимально дружніми для легальних мігрантів і максимально непроникними для нелегальних".
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 Наверх ↑