2.5. Висновки

Немає вірогідних підрахунків кількості й профілю румунського населення, яке покинуло батьківщину впродовж останніх ро­ків. Румунська влада, здається, до певної міри здивована повідомленнями ЗМІ про перекази грошей, що їх здійснюють ру-муни-заробітчани своїм родичам вдома. Цей важливий фінансовий ресурс потрібно скрупульозно контролювати, оскільки він живить надходження місцевих румунів - мешканців Бухаресту і тих, хто проживає в сільській місцевості. У деякий ви­падках ці надходження є чи не єдиним джерелом засобів до існування для багатьох румунів.

На окрему дискусію заслуговує візова політика Румунії. Рішення щодо країн сусідів, зокрема Республіки Молдова та Укра­їни, є частиною політичної програми. Тільки один приклад: візовий режим щодо громадян Молдови впродовж останніх ро­ків, звісно ж, мав політичний підтекст завдяки цілому набору зобов'язань ЄС, що їх Румунія мусила дотримуватися після при­єднання до Євросоюзу.

34

Ще одна делікатна дискусія безпосередньо пов'язана з попередньою: вона стосується політики надання громадянства, яка пі­дігріла в Румунії цілу низку суперечок. Зі своїм новим статусом члена ЄС Румунія стала привабливою для багатьох сусідніх країн, чиї громадяни спекулюють на власному історичному походженні тільки задля отримання зеленої доріжки для подо­рожей до Європи. Водночас, оскільки одним з поточних викликів Румунії є нестача людських ресурсів (через те, що румуни покидають батьківщину), зокрема в ключових секторах економіки, важливо, щоб державна влада визнала наявність такого дефіциту і полегшила умови в'їзду до Румунії іноземців, які можуть мати інтерес у роботі в країні. Однак питання дефіциту трудових ресурсів у деяких ключових секторах румунської економіки не варто політизувати. На жаль, деякі політичні лідери вже почали планувати, яким чином отримати політичні вигоди з цієї проблеми. Хтось навіть пообіцяв не менш як 20 тис. до­ларів США кожному румунові, який виявить бажання повернутися додому.

Питання еміграції з Румунії не могло не зачепити такого важливого компоненту, як освіта. Влада має визнати, що еміграція осіб, чий освітній рівень досить низький, - не тільки питання до Міністерства праці, а й однаковою мірою до Міністерства освіти. Ми не можемо критикувати уряди інших країн, де зараз живуть румуни, адже перед тим, як наші співгромадяни ви­рушать до якихось інших країн призначення, нам треба локально вирішити чимало питань.

Буде справедливим визнати: як тільки Румунія приєдналася до ЄС, її громадяни почали використовувати нові можливості й вільно подорожувати до різних країн континенту. Це абсолютно природно, і в прийдешні роки ситуація напевно зміниться. Недавні історії румунів, які привозять дітей назад додому навчатися в румунських школах, свідчать, що тенденція змінюєть­ся. Для деяких таких румунів період проживання за кордоном може позитивно позначитися на поведінці/освіті/цінностях, що врешті-решт сприятиме підвищенню загальноосвітнього рівня в румунському суспільстві. Різні інституції та законодавчі органи влади мусять взяти ці реалії до уваги і стати гнучкішими, постійно відстежуючи такі тенденції.

Статус членства Румунії в ЄС досі містить низку нез'ясованих питань, наприклад вільний доступ румунів на ринок праці Єв­ропейського Союзу. Той факт, що румуни досі не можуть вигідно скористатися доступом до європейського ринку праці, навіть якби приєднання відбулося 2007 року, вказує на те, що вступ до ЄС - тривалий процес. Це може бути єдиним обґрунтуван­ням, яке ЄС і також румунська влада мають "взяти на озброєння" під час оцінки процесу нелегальної еміграції.

Щоб виконувати свою роботу, неурядові організації мають сповна володіти інформацією, що становить інтерес для громадсь­кості. НУО могли б не тільки створювати інформаційні рамки для обговорень актуальних аспектів, а й виконувати місію на­глядача й вказувати уряду на його законодавчі, інституційні чи пов'язані з імплементацією слабкі сторони. На жаль, у Румунії ще є багато роботи в цьому сенсі. Інституції, що займаються проблемою міграції, не відповідають потребам громадянського суспільства, яке потребує статистичної інформації про тих, хто перетинає кордон країни у двох напрямках. Спроби, зроблені в рамках цього проекту, - дуже важливі, і їх треба примножувати.

Міграція - це питання, яке, звісно ж, не повинно спиратися тільки на діяльність НУО. Співробітництво між інституціями, що займаються моніторингом імміграції та еміграції, повинно бути, можливо, навіть активнішим, аніж в інших питаннях. Національні інституції також мають співпрацювати з європейськими партнерами, вивчати їхні мови й переймати найкращі практики. Контроль за явищем міграції має здійснюватися у міжнародному вимірі, а румунській владі варто засвоювати нові навики і знання, щоб стати гідними й професійними партнерами своїх колег у всьому світі.

Хоч би якою була державна політична програма, влада Румунії має дотримуватися суворих стандартів і правил Європейської Співдружності країн, до яких Румунія недавно долучилася. Статус Румунії як країни - члена ЄС накладає зобов'язання, які можуть до певної міри зачіпати відчуття історичних зв'язків із країнами-сусідами. Насправді ж це допоможе всьому реґіону подолати явище незаконної імміграції, яку потрібно тримати під жорсткішим контролем у міжнародному масштабі.

35