3.2.5. Захист український трудових мігрантів за кордоном спорадичний

Наявність великої кількості громадян України, які працюють за межами держави, а також непоодинокі випадки брутального ставлення правоохоронних та інших державних органів країн працевлаштування до громадян України, жорстка критика громадських і правоза-хисних організацій за останні роки зумовили потребу змін до державної політики, спря­мованої на захист прав і законних інтересів громадян України, які працюють за кордоном.

Випадки порушення прав українських мігрантів за кордоном

Десять українських жінок і двоє чоловіків, які збирали ягоди в іспанському місті Хуельва, отримали п'ятирічну заборону на в'їзд до Шенґенської зони після перевірки документів на німецько-польському кордоні. Зараз вони звернулися до суду німецького міста Пірна з вимогою повернути сплачені ними штрафи у розмірі 1 500 євро і скасувати депортацію. Конфлікт на кордоні виник, коли заробітчани поверталися додому, в їхніх паспортах були національні іспанські візи, які, як виявилося, не дозволяють проїздити транзитом територією інших країн Шенґену, про що українці не знали. Заявники наполягають, що німецька поліція перевищила свої повноваження і ставилася до наших громадян без належної пошани (згідно зі свідченнями жінок, їх піддавали приниженням, обшукували, роздягали, а потім відправили наніч до місця утримання нелегальних мігрантів). Подібний випадок на німецько-польському кордоні стався з українськими спортсменами, з якими також брутально поводилися і навіть порізали спортивне взуття.

Депутат обласної ради Львівської області, одного з реґіонів донорів трудової міграції, вважає, що вина за це лежить на українській державі: «Держава мусить дбати про своїх громадян, навіть якщо вони опинилися з тих чи інших причин поза її межами. Уже давно на часі прийняття Закону про трудову міграцію»39.

гооз року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини оприлюднила спеціальну доповідь про права українців, які працюють за кордоном, після чого світ побачила постанова щодо гармонізації українського законодавства з міжнародни­ми стандартами - це уможливило б захист прав українських громадян, які працюють за кордоном. Ще й досі Україна не ра­тифікувала Конвенцію ООН про захист прав усіх мігрантів і їхніх сімей, що набрала чинності 2003 року, а також Конвенції, укладені Міжнародною організацією праці, що, зокрема, стосуються трудової міграції і по суті стали обов'язковими пра­вовими стандартами, що їх належить відображати в національній правовій системі.

За твердженнями МЗС України, найнадійнішим правовим механізмом у сфері закордонного працевлаштування та соціаль­ного захисту громадян України є укладення відповідних договорів з визначеним у них порядком працевлаштування та від­повідальністю сторін за соціальний захист громадян (МЗС, 2008). Наразі для України є чинними угоди у сфері працевлашту­вання, укладені з Азербайджаном, Республікою Білорусь, Вірменією, В'єтнамом, Латвією, Лівією, Литвою, Молдовою, Поль­щею, Португалією, Росією, Словаччиною та Чеською Республікою. У сфері соціального захисту громадян - з Болгарією, Есто­нією, Іспанією, Латвією, Литвою. Словаччиною, Чехією, та в порядку правонаступництва - з Монголією, Румунією та Угор­щиною.

МЗС продовжує роботу над розширенням міжнародної договірно-правової бази у сфері працевлаштування та соціального захисту громадян з країнами, на території яких задля працевлаштування перебуває велика кількість наших співвітчизників, зокрема з Аргентиною, Грецією, Грузією, Естонією, Іспанією, Італією, Португалією, Росією, Румунією, Туреччиною, Угорщи­ною та ФРН. Зовнішньополітичне відомство також бере участь у процесі внесення змін і доповнень до чиннихх міжнародних договорів з Іспанією, Лівією, Польщею, Португалією, Словаччиною та Чехією. Водночас МЗС України бере участь в опра­цюванні відповідних міжвідомчих угод - з Австрією, Грецією, Італією, Латвією, Литвою та Туреччиною. Реалізація чинних угод у сфері працевлаштування та соціального забезпечення з деякими країнами ускладнена з причин недосконалості ме­ханізму залучення українських громадян до роботи за кордоном, зокрема, це стосується Лівії, Португалії та частково Поль­щі" (МЗС, 2008).

Угода про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС також міститиме положення, що регулюватимуть пересування працівників між Україною та ЄС. Завдання України - розширення прав своїх громадян, що легально працюють у країнах ЄС, зокрема розширення їхнього доступу до систем соціального забезпечення та доступу до ринків праці членів їхніх сімей, що легально проживають на території ЄС.

За підрахунками МОМ і МОП, найбільші прогалини політики України в галузі трудової міграції зумовлені відсутністю кон­цептуальної правової структури з питань міграції та її управління: "в чинних політичних документах, що регулюють трудову міграцію в Україні, проглядається декларативний характер; тобто їхні автори зосереджувалися радше на самому укладанні

Цитата за "Луценко передумав: усім незаконним мігрантам - амністію", УНІАН, http://unian.net/ukr/news/news-270977.html.

З офіційного сайту Міністерства внутрішніх справ «Створення міграційної служби в складі МВС вимагають не політики, а життя», http://

подібних документів, аніж на чіткому окресленні механізмів і пошуку реалістичних інструментів для їх застосування" (IOM, 2006). Ще однією причиною називають відсутність соціально-економічних рамок для провадження політики й управління у сфері трудової міграції, оскільки нинішня державна політика не охоплює "соціальних та економічних аспектів трудової мі­грації, що виступають ключовими чинниками цього соціального явища".

Неефективність політики трудової міграції також зумовлює загальна відсутність комплексного підходу до управління мі­грацією й недостатня координація між відомствами, залученими до збору даних щодо міграції робочої сили (IOM, 2006). Не здійснювалися аналізи процесів трудової міграції.

У той час, коли Міністерство зовнішніх справ України наголошує на надзвичайній важливості укладання двосторонніх угод з країнами, що приймають мігрантів, до законодавчої бази зовсім не вносяться адекватні механізми правового захисту укра­їнських трудових мігрантів. Правовий захист українців за кордоном досі зводиться до діяльності окремих дипломатичних представництв і розповсюдження інформації. Подібним чином захист після повернення обмежується роботою, що її про­вадять із жертвами торгівлі людьми і з репатріантами (IOM, 2006).