2.2.2. Румунія як країна походження
Статистика щодо румунів, які покидають країну, досить неясна й суперечлива. Зазвичай вважається, що стежити за переміщенням румунських громадян за кордон повинно Міністерство закордонних справ (МЗС) і що саме воно відповідає за підтримання відносин із румунськими громадами у світі. Насправді ж румунське МЗС може тільки здогадуватися про число румунів за кордоном.
Існує дві причини, з яких румунський уряд не може офіційно встановити кількість румунських іммігрантів. По-перше, законодавча база Румунії забезпечує громадян Румунії правом вільного пересування. Тому румуни не зобов'язані декларувати
мету свого виїзду за межі батьківщини і куди саме вони прямують. Існує тільки загальна рекомендація для румунських громадян, зокрема тих, хто має намір залишатися за кордоном тривалий час, за якою вони мають зареєструватися в одному з дипломатичних або консульських представництв Румунії за кордоном. Однак практика свідчить, що така реєстрація не відбувається.
По-друге, оскільки Румунія вже в ЄС, пересування румунів усередині Союзу абсолютно вільне. Румуни можуть подорожувати країнами ЄС без закордонного паспорта — внутрішнього паспорта, що посвідчує особу, достатньо для проходження контролю на кордоні.
Статистиці добре відомо, які країни румунські іммігранти обирають найчастіше, - це Італія та Іспанія. Пояснити це явище може те, що і в Італії, і в Іспанії недавно були періоди економічного розвитку, внаслідок чого оплата праці там відчутно зросла порівняно з тією, яку пропонують румунам у Румунії. Той факт, що Італія та Іспанія близькі Румунії з культурного погляду (мова, звички, ставлення до життя тощо), також розглядається як суттєвий аргумент. Загалом італійці та іспанці дуже толерантно ставляться до румунів, що усуває перед останніми чимало перешкод на шляху до інтеґрації. Крім того, важливо нагадати, що Італія та Іспанія були серед перших серед країн ЄС, хто відкрив свої ринки праці перед румунськими громадянами.
Крім Італії та Іспанії, чисельні румунські громади іммігрантів можна побачити в Німеччині, Франції та Британії. Румуни-ім-мігранти прагнуть виїхати за межі європейських країн, а саме до Нової Зеландії, Австралії і Канади. І нарешті, США залишається вагомою країною призначення для емігрантів румунського походження. Підрахунки числа румунів, які виїхали за кордон, коливаються в межах 1,5-5 млн. осіб. Зазвичай вважається, що 70-75% з них проживають у країнах ЄС.
Оскільки не вистачає надійних статистичних даних, важко оцінити наслідки вступу ЄС на міграційні потоки. Та абсолютно очевидним є те, що багато румунів вважають відкриття для них європейських ринків праці прекрасним шансом. Після приєднання до ЄС є всі підстави стверджувати, що міграція назовні стрімко зросла. У жовтні 2007 року Йохан Тен Гьозендам (J o-Ьап Ten Geuzendam), керівник Дирекції з моніторингу праці в Комісії ЄС, заявив, що близько 850 тисяч румунів працюють в ЄС і що вони - переважно працівники з низькою кваліфікацією. По суті пан Гьозендам наголосив, що вони навіть менш кваліфіковані, аніж робітники з низьким рівнем кваліфікації в середньому в ЄС (Business Standard, 1 жовтня 2007 року). У звіті Світового банку, що вийшов у світ наприкінці 2007 року, Румунія посіла ю місце серед країн світу за обсягами грошей, що їх переказують додому емігранти, - 6,8 млрд. доларів США9.
Усі ці цифри разом із загальними суспільними настроями наштовхують на думку, що румуни дуже плідно скористалися нагодою вільного пересування, яку їм надало приєднання до ЄС. Спираючись на соціальні відчуття, можна зробити висновок, що основна категорія, яка емігрувала з економічних причин за останні роки, - молодь (віком близько 30 років) з недостатніми навиками із сільських або нерозвинених територій. Навіть більше, вони не емігрували назавжди, оскільки надсилають гроші додому - щоб будувати житло і купувати нерухомість. Той факт, що Румунія зазнала серйозних міграційних відпливів, відображається в ЗМІ, які викривають драматичні історії дітей, залишених батьками-емігрантами, яких змушені доглядати родичі. Соціальні проблеми, що виникають у цьому зв'язку, очевидні, тому громадськість тисне на уряд, аби той розробляв належну соціальну політику стосовно таких дітей.
Економічні наслідки трудової міграції в Румунії ще не оцінено належним чином. Напевно можна тільки сказати, що обсяг грошових переказів безперервно зростав до 2006 року. 2002 року до Румунії надійшло грошових переказів на суму близько 1,5-2 млрд. доларів США, відтак Румунія посіла 23-є місце в рейтингу 30 світових країн, що розвиваються, за обсягами перерахованих грошей за період10. Останні звіти показують, що відтоді обсяг переказів збільшився майже втричі: Національний банк Румунії зафіксував рекордну суму - 4,8-5,3 млрд. євро за 2006 рік. Складається враження, що велика частина цих грошей йде на підвищення якості життя в домашніх господарствах мігрантів, і тільки невеличка частка інвестується в підприємницьку діяльність11.
Попри позитивні економічні аспекти у веденні домашніх господарств, масштабне залучення румунів до трудової міграції має водночас низку негативних наслідків, зокрема для життя родин, яких зачепило це явище. Можливо, найбільш проблемним питанням є тимчасова занедбаність неповнолітніх їхніми батьками-трудовими мігрантами. На початку 1990-х років зважувався на міграцію лише один член родини, тобто відсутньою була тільки одна особа в сім'ї (переважно батько). Можна також констатувати, що відтоді кількість жінок, залучених до трудової міграції, зросла. Тепер виїзд подружніх пар - звичне явище, причому їхні діти залишаються без прямого батьківського нагляду. Цих дітей не обов'язково покидають - здебільшого ролі батьків перебирають родичі, сусіди чи друзі. Втім, брак прямого батьківського контролю призводить до виникнення серед дітей і підлітків соціальних проблем, а органи влади, відповідальні за захист дітей, стоять перед завданням формулювання нових політик, які б могли тримати ситуацію під контролем.
Наприкінці 2006 року національний орган у справі захисту прав дітей визнав близько 60 тисяч дітей такими, що перебувають під ризиком через відсутність батька/матері чи одразу обох батьків, які працюють за кордоном (у третині випадків (21,4 тис.) діти позбавлені догляду і батька, і матері)12.
Недавно проблему еміграції було визнано на ще одному - політичному - рівні. Всі політичні партії в Румунії кажуть про це явище, оперуючи двома основними думками. Так, політичні сили нарікають, що румуни виїжджають з Румунії з огляду на незадовільні вітчизняні умови і роздумують, яким чином їх повернути. По суті, за останні роки ми стали свідками своєрідного змагання між політичними лідерами щодо виголошення ідей, в який спосіб повернути румунів до Румунії.
Задля справедливості треба сказати, що кілька найближчих років румуни все ще виїжджатимуть у великих кількостях. Зазначимо також, що основні цільові країни румунських трудових мігрантів залишаться тими самими. З другого боку, економічний розвиток Румунії і рецесія в країнах, на яких найчастіше зупиняють свій вибір румуни, можуть сповільнити міграційний
процес. Відомий фахівець Райнер Мунц, керівник дирекції з досліджень і розвитку в Erste Bank, заявив, що для румунів міграція до Західної Європи поступово втрачатиме сенс у майбутньому. Ми невдовзі можемо опинитися в ситуації, коли такі країни, як Чеська Республіка, Польща або Словенія, звітуватимуть про переважання рівня імміграції над еміграцією13.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 Наверх ↑