2.2.2. Румунія як країна походження

Статистика щодо румунів, які покидають країну, досить неясна й суперечлива. Зазвичай вважається, що стежити за пере­міщенням румунських громадян за кордон повинно Міністерство закордонних справ (МЗС) і що саме воно відповідає за під­тримання відносин із румунськими громадами у світі. Насправді ж румунське МЗС може тільки здогадуватися про число ру­мунів за кордоном.

Існує дві причини, з яких румунський уряд не може офіційно встановити кількість румунських іммігрантів. По-перше, за­конодавча база Румунії забезпечує громадян Румунії правом вільного пересування. Тому румуни не зобов'язані декларувати

мету свого виїзду за межі батьківщини і куди саме вони прямують. Існує тільки загальна рекомендація для румунських гро­мадян, зокрема тих, хто має намір залишатися за кордоном тривалий час, за якою вони мають зареєструватися в одному з дипломатичних або консульських представництв Румунії за кордоном. Однак практика свідчить, що така реєстрація не від­бувається.

По-друге, оскільки Румунія вже в ЄС, пересування румунів усередині Союзу абсолютно вільне. Румуни можуть подорожувати країнами ЄС без закордонного паспорта — внутрішнього паспорта, що посвідчує особу, достатньо для проходження кон­тролю на кордоні.

Статистиці добре відомо, які країни румунські іммігранти обирають найчастіше, - це Італія та Іспанія. Пояснити це явище може те, що і в Італії, і в Іспанії недавно були періоди економічного розвитку, внаслідок чого оплата праці там відчутно зрос­ла порівняно з тією, яку пропонують румунам у Румунії. Той факт, що Італія та Іспанія близькі Румунії з культурного погляду (мова, звички, ставлення до життя тощо), також розглядається як суттєвий аргумент. Загалом італійці та іспанці дуже толе­рантно ставляться до румунів, що усуває перед останніми чимало перешкод на шляху до інтеґрації. Крім того, важливо нага­дати, що Італія та Іспанія були серед перших серед країн ЄС, хто відкрив свої ринки праці перед румунськими громадянами.

Крім Італії та Іспанії, чисельні румунські громади іммігрантів можна побачити в Німеччині, Франції та Британії. Румуни-ім-мігранти прагнуть виїхати за межі європейських країн, а саме до Нової Зеландії, Австралії і Канади. І нарешті, США залиша­ється вагомою країною призначення для емігрантів румунського походження. Підрахунки числа румунів, які виїхали за кор­дон, коливаються в межах 1,5-5 млн. осіб. Зазвичай вважається, що 70-75% з них проживають у країнах ЄС.

Оскільки не вистачає надійних статистичних даних, важко оцінити наслідки вступу ЄС на міграційні потоки. Та абсолютно очевидним є те, що багато румунів вважають відкриття для них європейських ринків праці прекрасним шансом. Після при­єднання до ЄС є всі підстави стверджувати, що міграція назовні стрімко зросла. У жовтні 2007 року Йохан Тен Гьозендам (J o-Ьап Ten Geuzendam), керівник Дирекції з моніторингу праці в Комісії ЄС, заявив, що близько 850 тисяч румунів працюють в ЄС і що вони - переважно працівники з низькою кваліфікацією. По суті пан Гьозендам наголосив, що вони навіть менш ква­ліфіковані, аніж робітники з низьким рівнем кваліфікації в середньому в ЄС (Business Standard, 1 жовтня 2007 року). У звіті Світового банку, що вийшов у світ наприкінці 2007 року, Румунія посіла ю місце серед країн світу за обсягами грошей, що їх переказують додому емігранти, - 6,8 млрд. доларів США9.

Усі ці цифри разом із загальними суспільними настроями наштовхують на думку, що румуни дуже плідно скористалися наго­дою вільного пересування, яку їм надало приєднання до ЄС. Спираючись на соціальні відчуття, можна зробити висновок, що основна категорія, яка емігрувала з економічних причин за останні роки, - молодь (віком близько 30 років) з недостатніми навиками із сільських або нерозвинених територій. Навіть більше, вони не емігрували назавжди, оскільки надсилають гро­ші додому - щоб будувати житло і купувати нерухомість. Той факт, що Румунія зазнала серйозних міграційних відпливів, ві­дображається в ЗМІ, які викривають драматичні історії дітей, залишених батьками-емігрантами, яких змушені доглядати ро­дичі. Соціальні проблеми, що виникають у цьому зв'язку, очевидні, тому громадськість тисне на уряд, аби той розробляв на­лежну соціальну політику стосовно таких дітей.

Економічні наслідки трудової міграції в Румунії ще не оцінено належним чином. Напевно можна тільки сказати, що обсяг грошових переказів безперервно зростав до 2006 року. 2002 року до Румунії надійшло грошових переказів на суму близько 1,5-2 млрд. доларів США, відтак Румунія посіла 23-є місце в рейтингу 30 світових країн, що розвиваються, за обсягами пере­рахованих грошей за період10. Останні звіти показують, що відтоді обсяг переказів збільшився майже втричі: Національний банк Румунії зафіксував рекордну суму - 4,8-5,3 млрд. євро за 2006 рік. Складається враження, що велика частина цих гро­шей йде на підвищення якості життя в домашніх господарствах мігрантів, і тільки невеличка частка інвестується в підпри­ємницьку діяльність11.

Попри позитивні економічні аспекти у веденні домашніх господарств, масштабне залучення румунів до трудової міграції має водночас низку негативних наслідків, зокрема для життя родин, яких зачепило це явище. Можливо, найбільш проблемним питанням є тимчасова занедбаність неповнолітніх їхніми батьками-трудовими мігрантами. На початку 1990-х років зважу­вався на міграцію лише один член родини, тобто відсутньою була тільки одна особа в сім'ї (переважно батько). Можна також констатувати, що відтоді кількість жінок, залучених до трудової міграції, зросла. Тепер виїзд подружніх пар - звичне явище, причому їхні діти залишаються без прямого батьківського нагляду. Цих дітей не обов'язково покидають - здебільшого ролі батьків перебирають родичі, сусіди чи друзі. Втім, брак прямого батьківського контролю призводить до виникнення серед ді­тей і підлітків соціальних проблем, а органи влади, відповідальні за захист дітей, стоять перед завданням формулювання но­вих політик, які б могли тримати ситуацію під контролем.

Наприкінці 2006 року національний орган у справі захисту прав дітей визнав близько 60 тисяч дітей такими, що перебувають під ризиком через відсутність батька/матері чи одразу обох батьків, які працюють за кордоном (у третині випадків (21,4 тис.) діти позбавлені догляду і батька, і матері)12.

Недавно проблему еміграції було визнано на ще одному - політичному - рівні. Всі політичні партії в Румунії кажуть про це явище, оперуючи двома основними думками. Так, політичні сили нарікають, що румуни виїжджають з Румунії з огляду на не­задовільні вітчизняні умови і роздумують, яким чином їх повернути. По суті, за останні роки ми стали свідками своєрідного змагання між політичними лідерами щодо виголошення ідей, в який спосіб повернути румунів до Румунії.

Задля справедливості треба сказати, що кілька найближчих років румуни все ще виїжджатимуть у великих кількостях. Зазна­чимо також, що основні цільові країни румунських трудових мігрантів залишаться тими самими. З другого боку, економіч­ний розвиток Румунії і рецесія в країнах, на яких найчастіше зупиняють свій вибір румуни, можуть сповільнити міграційний

процес. Відомий фахівець Райнер Мунц, керівник дирекції з досліджень і розвитку в Erste Bank, заявив, що для румунів мі­грація до Західної Європи поступово втрачатиме сенс у майбутньому. Ми невдовзі можемо опинитися в ситуації, коли такі країни, як Чеська Республіка, Польща або Словенія, звітуватимуть про переважання рівня імміграції над еміграцією13.