2. Румунія

2.1.  Румунія як прикордонна країна ЄС

З 1 січня 2007 року Румунія є членом Європейського Союзу. Навіть більше, Румунія зобов'язана невдовзі ввійти до Шенґенсь-кої зони. Згідно з Проектом національної стратегії приєднання до Шенґенської зони та Шенґенським планом дій, які ухвалив уряд Румунії у вересні 2007 року, Румунія повністю приєднається до Шенґенської зони 2011 року. Ці документи визначають, що підготовку до вступу буде закінчено впродовж 2010 року, коли румунська Європейська інтеґрована система безпеки кор­донів і система баз даних Шенґен-2 стануть робочими та сумісними із системами інших країн - членів ЄС. Період оцінювання й ухвалення остаточного рішення щодо зняття контролю на кордонах залежить від дотримання Шенґенських стандартів для країн-членів, що приєднуються до Шенґенської зони. Остаточне рішення ухвалюватиме Рада ЄС наприкінці гою року або навесні гоп року. Отже, законодавча база й інституції, що займаються міграційними питаннями в Румунії, повинні ін­теґруватися до європейської інституційної системи. По суті, вся філософія румунської міграційної інституційної структури має бути схожою на структуру Європейського Союзу.

Після того, як Румунія здобула право членства в ЄС з 1 січня 2007 року, державні органи влади інтенсифікували свої зусилля у довгостроковому процесі інтеґрації. Нова позиція країни-члена потребує поступового увідповіднення стандартам Спіль­ноти у сферах безпеки кордонів, візової політики, співпраці поліції, підтримання Шенґенської інформаційної системи, за­хисту особистих даних - усе це умови приєднання до Шенґенської зони до гоп року. Період оцінювання, яке зараз триває, та остаточне рішення щодо зняття контролю на кордонах визначаються спроможністю Румунії відповідати Шенґенським стан­дартам в обмежених часових рамках.

Водночас стратегічна позиція Румунії як нового східного кордону ЄС зумовлює серйозні виклики в площині традиційного співпраці з Молдовою та Україною. Оскільки умови, які відтепер треба запровадити під час контролю на кордонах, візи та мі­граційна політика, продиктована критеріями вступу до Шенґенської зони, стають дедалі жорсткішими, Румунія домагається дипломатичного та стратегічного партнерства зі своїми географічними й геостратегічними сусідами. Попри фрагментарне спілкування й двосторонню співпрацю, зумовлену в деяких випадках суто територіальним чинником, Румунія повинна про­довжувати докладати всіх можливих зусиль для консолідації своїх інституційних та інфраструктурних можливостей, щоб до­тримуватися Шенґенських стандартів, і водночас бути в реґіоні активним партнером сусідніх країн, які теж межують з ЄС. Крім того, Україна, вочевидь, не прийняла Європейську політику сусідства (ЄПС) як компромісний варіант, підтвердженням чого є недавня позиція, представлена експертом Олександром Дергачовим щодо ЄПС і перспектив співпраці з ЄС, в якій, зо­крема, йдеться про таке: "ЄПС не пропонує справедливої винагороди за розширення, що об'єктивно утруднює розвиток від­носин із новими країнами-членами, серед яких є важливі партнери й союзники України_".

Недавній досвід інших центральноєвропейських країн-членів, таких як Польща, Словаччина й Угорщина (країни Шенґенсь­кої зони з 2007 року), свідчить, що (ім)міграційна політика була одним із найделікатніших і найгостріших питань, яке їм до­велося врегульовувати. Особливо це стосується Польщі, яка повинна була розробити суворіший міграційний режим, адже її кордон (завдовжки 1 200 км від Балтійського моря до Карпат) офіційно став одним із кількох пунктів Європи, де можна кон­тролювати просторову мобільність людей на напрямку Схід-Захід. Професор Кристина Іґліцка, економіст і соціальний демо­граф із Польщі, під час вступу Польщі до Шенґенської зони порушила питання, яке видається актуальним для сьогоднішньої Румунії: "Питання в тому, яким чином зробити зовнішні кордони ЄС максимально дружніми для легальних мігрантів і мак­симально непроникними для нелегальних".