Тема №16 Лекція

Глобальні проблеми сучасності.

Проблемна ситуація: Виникнення особливого роду проблем світового розвитку, які отримали назву „глобальних”, стало характерною особливістю нашого часу. Актуальність глобальних проблем обумовлена дією багатьох факторів. Передусім звертається увага на різке прискорення процесів суспільного розвитку. Причиною прискореного розвитку соціально-економічних процесів став науково-технічний прогрес. В сучасному світі сили людини, озброєної наукою і технікою, прирівнюються з силами природи. Сьогодні на географічній карті планети не залишилось не лише „білих плям”, куди ще не проникла людина, але й простору, який не зачепила людська діяльність. В планетарному масштабі відбувається неухильний ріст чисельності населення. Зі всією гостротою перед людством постали екологічна проблема і проблема забезпечення населення Землі необхідними засобами існування. Життєво важливою є проблема ядерної зброї і попередження ядерної катастрофи. Небезпечним для існування всього людства стає міжнародний тероризм. Ці проблеми називаються глобальними, тому що вони зачіпають не окремі регіони чи країни, а людство в цілому. Актуальною для сучасної науки стає розробка методології дослідження глобальних процесів і соціального передбачення майбутнього.

1. Важливі проблеми світового розвитку, які отримали назву глобальних, стають сьогодні предметом широкого обговорення філософів, вчених, політиків, економістів. Тісна взаємозалежність в рамках сучасного світу є такою, що ні одна країна не може не відчувати на собі впливів факторів загальносвітового значення. Роль цих факторів постійно зростає. Наприклад, наслідки антропогенного впливу на природу можуть виявитися не тільки там, де він безпосередньо здійснюється, але і в самих далеких куточках планети. Наслідки ядерного випробування відчуваються всюди. Зменшення озонового шару, викликане розвитком певних видів виробництв в окремих країнах, відчувається всіма жителями планети. Зараження СНІДом чи наркоманія стають набагато не безпечнішими внаслідок широкого спілкування людей. Отже, під глобальними проблемами сучасності розуміється комплекс гострих соціоприродних протиріч, які торкаються світу в цілому.

 Широкий міжнародний резонанс виклика­в ряд доповідей міжнародної неформальної організації - Римського клубу, в яких пильна увага приділялася глобальним про­блемам сучасності, розв‘язання яких вимагає спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів. Поряд з відверненням ядерної війни, до глобальних проблем належать охорона навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча та демографічна проблеми, мирне освоєння космосу і багатств Світового океану, подолання еко­номічного відставання країн, що розвиваються, ліквідація небезпеч­них хвороб, статус людини в сучасному світі і її майбутнє та інші.

При всіх своїх відмінностях такі проблеми мають спільні характерні ознаки, що відрізняють їх від багатьох інших проблем сучасності. Зрозуміло, що глобальні проблеми, які постали перед народами різних країн, виникли в різних сферах життєдіяльності людей. В одному випадку мова йде про ті чи інші сторони розвитку продуктивних сил, стан і якість навколишнього середовища, в іншому — про кардинальні пи­тання зовнішньої і внутрішньої політики, в третьому — про стосунки людини і суспільства тощо. Глобальні проблеми загострились настіль­ки, що без них неможливо нині скласти реалістичне уявлення про сучасні тенденції, суспільного розвитку, про майбутнє людства.

Що охоплюється поняттям "глобальні проблеми"? Які характерні ознаки дають змогу говорити про них як про явище особливе, що стосується всього людства? Відповіді на ці запитання важливі не лише в теоретичному, а й у практичному плані. Від того, які саме проблеми будуть визнані глобальними, якою мірою буде пізнана їхня природа, багато в чому залежить і вибір рішень, а, отже, й доля багатьох наро­дів і держав, майбутнє планети.

Одні вчені на Заході довільно звужують коло глобальних проблем, зводячи всю їх багатоманітність до двох-трьох. Інші вдаються до про­тилежних крайнощів, відносять до них проблеми, які не мають нічого спільного із світовими процесами, а стосуються тільки певних країн або окремих соціальних груп.

Усе не зумовлює необхідність докладної характеристики глобаль­них проблем сучасності. До них слід віднести ті, які, по-перше, ма­ють справді планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають жит­тєві інтереси всіх народів і держав; по-друге, загрожують усьому людст­ву в разі, якщо не будуть вчасно вирішені; по-третє, вимагають для свого розв‘язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів. Ще однією характерною рисою глобальних проблем можна вважати їхній динамізм. Він означає насамперед можливість збільшення кіль­кості проблем, що зараховуються до глобальних, а також вірогідність ослаблення чи посилення гостроти однієї з них. Тому важливо вчасно оцінити ті проблеми, які можуть набути глобального характеру, і вчасно виробити реакції суспільства на гострі питання сучасності.

Виходячи з динамічного характеру і складності глобальних про­блем сучасності, можна припустити, що спільні зусилля держав не обов‘язково швидко приведуть до повсюдного і повного вирішення їх. Зокрема, дедалі зростаючі потреби держав у мінерально-сировин-них ресурсах зумовлюють загострення мінерально-сировинної проблеми протягом найближчих десятиліть, а господарська діяльність у багатьох країнах поки що не дає змоги домогтися помітного поліп­шення екологічної ситуації.

Для розуміння суті і шляхів вирішення глобальних проблем необ­хідно з‘ясувати їхнє походження і природу, причини загострення про­тягом останніх десятиліть. Слід зазначити, що з ними, але не в гло­бальному, а в локальному (чи регіональному) масштабі людство зіт­кнулося ще за часів своєї молодості і вже тоді змушене було шукати шляхи їх вирішення. До певного часу спостерігалася якась гармонія у діях протилежних процесів: одні з них порушували природну рівно­вагу, інші — відновлювали. Доки незрілими лишалися суспільні від­носини, а також засоби праці, відносна гармонія між людиною і при­родою зберігалась. Але з розвитком продуктивних сил людина дедалі більше оволодівала мистецтвом боротьби із стихійними силами, під­коряючи собі природу, добивалась таких змін у природі, які відпові­дали б її зростаючим потребам. Тісний взаємозв‘язок у відносинах між людиною і природою, суспільством і природою та всередині су­спільства став виступати як загальна закономірність.

 Суперечності у системі "людина — природа" - не єдине джерело глобальних проблем. Такі самі проблеми виникають і у системі соціальних, суспільних відносин. Стосунки людини і природи тісно пов‘язані з міжособистісними відносинами. Одні немовби перероста­ють в інші. Соціальні й національні конфлікти загострюють до кри­тичної межі суперечності між людиною, суспільством і навколишнім середовищем, надають глобального характеру інтерсоціальним про­блемам (проблемам війни і миру, подолання відсталості і т. ін.).

Нарешті, слід зазначити, що переростання названих проблем у глобальні пов‘язано з процесом інтернаціоналізації виробництва, об­міну, всього суспільного життя на основі сучасних продуктивних сил, науково-технічної революції. Проблеми, що раніше проявлялися в місцевому чи регіональному масштабі, набули нині справді глобаль­ного характеру.

Таким чином, глобальні проблеми мають подвійний соціоприродний характер. Вони водночас і природні, і соціальні. При цьому ос­танній елемент відіграє вирішальну роль. Адже соціальні умови роз­витку визначають, по-перше, серйозність і глибину глобальних про­блем, небезпечність їхнього розвитку для людства, по-друге, зміст підходів, методи і засоби вирішення цих проблем.

 В останній третині XX ст. різко погіршилась якість середовища, що оточує людину: забруднюються повітря, річки, озера, моря; зрос­тають шумові навантаження, особливо в містах; захаращуються ве­ликі території різноманітними відходами; знищуються багато видів флори і фауни; деградують ґрунти та поширюються інші форми по­рушення цілісності природи.

Нагромадження вуглекислоти в атмосфері, запиленість зросли у багатьох містах світу в десятки разів. Внаслідок утворення навколо Землі шару вуглекислого газу виникла загроза несприятливої зміни клімату із порушенням енергетичного балансу і поступовим підви­щенням температури. Це призведе до танення полярної криги й за­топлення великих прибережних масивів і багатьох міст. Виникла не­безпека порушення балансу кисню, зруйнування озонового екрана в нижній стратосфері при польоті надзвукових літаків. Збільшилося за­бруднення Світового океану (близько 0,1% видобутку нафти на морсь­ких шельфах потрапляє в океан). У цілому обсяг забруднюючих від­ходів виробництва становив у 1970 р. 40 мільярдів тонн, а до 2000 р. він зріс до 100 мільярдів тонн і більше. Стосовно обсягу за­брудненої води, то він може збільшитися в 10 разів.

Велику загрозу природі і самому існуванню людини становлять "кислотні дощі", які виникають внаслідок викидів у атмосферу різ­них хімічних сполук. А запилення атмосфери відходами видобувної промисловості, сільського господарства, транспорту, енергетики при­зводить до непередбачуваних змін кліматичних процесів.

 З середини нашого століття в світі відбувається безпрецедентне зростання чисельності населення: у 1950 р. воно становило 2,5 млрд. чоловік, а в 1987 р. досягло 5 млрд., тобто зросло за третину століття більше, ніж за попередні півтора століття. Нині народжується щороку 130 мли чоловік, помирає близько 50 мли., приріст становить майже 80 мли чоловік. 9/10 приросту зумовлені демографічним вибухом, що спостерігається в країнах Африки, Азії і Латинської Америки. За да­ними спеціалізованих організацій ООН, до 2025 р. населення світу зросте на 3 млрд. чоловік, причому в Латинській Америці, наприклад, воно подвоїться. Це означає, що до наявних фондів споживання тре­ба додати принаймні стільки ж продовольства, житла, лікарень, шкіл, товарів повсякденного попиту, скільки є нині. Причому зробити це необхідно лише для того, щоб не знизити сучасного рівня життя. Але мета розпитку молодих країн — не збереження вкрай низького рівня життя, а його неухильне піднесення.

Небезпечність тенденцій у демографічній ситуації така, що в третє тисячоліття людство може вступити з 1 млрд. голодуючих і такою ж кількістю людей, що не знаходять застосування своїй праці в містах. 2 млрд. сільських жителів, затиснутих у лещатах аграрного перенасе­лення, 1,5 млрд. знедолених, що живуть за межею бідності.

Ці й інші явища свідчать проте, що всі глобальні проблеми сучас­ності тісно взаємопов‘язані і взаємозумовлені, тому ізольоване вирі­шення їх практично неможливе. Нездатність людства розв'язати хоча б одну із глобальних проблем надзвичайно негативно вплине на мож­ливість вирішення всіх інших проблем.

Так, ненасильницький мир без ядерної зброї створює необхідні передумови і гарантії для практичного вирішення всіх глобальних проблем в умовах міжнародного співробітництва, зокрема для вирі­шення продовольчої проблеми, що досить гостро стоїть в багатьох розвинутих країнах.

Західні вчені пояснюють загострення продовольчої проблеми у сві­ті "природними" причинами, головною з яких с: випереджаюче зро­стання народонаселення порівняно із збільшенням продуктів харчу­вання. Перспективи вирішення проблеми голоду в країнах "третього світу" вони пов‘язують із здійсненням політики регулювання приросту населення. Деякі експерти (Я. Тінберген, Г. Кан, В. Леонтьєв) акцентують увагу на технологічній відсталості країн, що розвиваються, яка полягає у примітивному й малопродуктивному сільському господарстві.

До глобальних проблем слід віднести й майбутнє людини. Про­блема людини як особливе вираження одвічних філософських питань набула ще одного відтінку: нині вона активізувалась з погляду про­блемності людського існування взагалі. Щоб мати майбутнє, людина має вижити як вид. Питання сенсу людського життя, значення куль­тури, змісту людської діяльності набувають уже не суто академічного, теоретичного, суспільно-відповідального звучання, а потребують кон­кретних соціально-практичних рішень.

Такі найважливіші і найактуальніші глобальні проблеми сучасної епохи, з якими зіткнулось людство на порозі нового тисячоліття своєї історії. У працях багатьох західних вчених вирішення найважливіших проблем людства, як і в уявленнях про найближче й віддалене май­бутнє людства, єдності немає. Ще недавно частина їх відстоювали позицію "соціально-екологічного песимізму", доводячи, що світ ні­бито досяг апогею розвитку виробництва, споживання невідновлюва­них ресурсів і в недалекому майбутньому на нього чекає крах. Чима­ло західних спеціалістів у галузі екології (Дж. Форрестер, Д.Медоуз, М.Месарович, Б.Пестель та ін.) вважають, що людство має вибирати між матеріальним прогресом і продовженням життя на Землі.

Однак з другої половини 70-х років дедалі більше з‘являлось публі­кацій, автори яких намагалися довести, що нестача джерел енергії, продовольства та інших ресурсів не абсолютна, а відносна, і людство може ці проблеми вирішити. В одній з останніх доповідей Римського клубу "Шляхи, що ведуть у майбутнє" (її автор — американський економіст українського походження Б.Гаврилишин) висувається кон­цепція створення загального "світового порядку", в рамках якого люд­ство може справитися з уже наявними проблемами і з тими, які обов‘яз­ково виникнуть у майбутньому.

 Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, — важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, яка може бути сформована на шляхах розв'язання глобальних проблем. Ця нова, майбутня цивілі­зація, на нашу думку, знищить відчуження людини від людини, су­спільства, природи і від продукту праці, покладе кінець поділу людст­ва на антагоністичні класи та соціальні групи і створить реальні умо­ви для його самопізнання і вільного самооб‘єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація в тенденції свого розвитку являє собою якісно новий ступінь у розвитку людини і суспільства, що інтегрується в єдине людство, системність якого можна порівняти в якісному відношенні з природними системами, залученими в сферу людсь­кої діяльності. Тільки на цьому етапі людство займе своє гідне, від­носно самостійне місце в системі оточуючих космічних процесів і сил, стане специфічним єдиним утворенням.

Зрозуміло, що тільки на цьому шляху можливе подальше розгор­тання прогресивних процесів, розквіт нової цивілізації. Зверненість до культури, людини, її духовного світу диктується необхідністю кар­динальної зміни продуктивних сил, раціональним використанням найновіших досягнень науково-технічного прогресу. При цьому слід мати на увазі, що розвиток технічної і технологічної основи суспіль­ства не автоматично впливає на перетворення соціального життя, а опосередковано, через систему суспільних відносин, яка зберігає пев­ну самостійність. Тому науковий погляд на перспективи людства у зв‘язку з технічним прогресом може сформуватися на основі всебіч­ного аналізу системи "людина — наука — технологія — суспільство”.

2. Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих "вічних" тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру су­спільного прогресу.

Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над майбут­нім, передбачити власну долю і подальший хід подій у своєму житті; прагнули заздалегідь підготуватись до зустрічі з майбутнім, більше того, вплинути на нього.

У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, передба­чення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми "суспільство і катастрофа, руйнування, потря­сіння", "суспільство і його дестабілізація", що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного суспільства. І центральний вузол цієї нової глобальної проблеми "суспільство — катастрофа" в діалектиці непередбачуваного і непередбаченого.

Актуальність проблеми прогнозування в наш час зумовлена таки­ми чинниками.

1. Ускладнились процеси розвитку суспільного життя в умовах НТР.

2. Значно розширились обсяг і масштаби прогностичної діяльності, кількісна і якісна багатоманітність об‘єктів прогнозування.

3. Зросла соціальна, економічна, екологічна, інформаційна цін­ність прогнозів. Ставши надбанням суб‘єктів управління і планування, прогнози активно впливають на сьогодення, допомагають запобі­гати або зводити до мінімуму небажані наслідки розвитку тих чи інших процесів у майбутньому.

Передбачення майбутнього — це результат пізнавальної діяльності людини. Інакше кажучи, передбачення являє собою рису розумової діяльності, яка свідомо досліджує у формі іде­альної моделі предмети, явища чи умови їхнього існування, яких немає, або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки.

Основою наукового передбачення є пізнання об‘єктивних внут­рішніх зв‘язків предметів і явищ, законів, що розкривають цей внут­рішній, істотний і сталий зв‘язок явищ і конкретних умов їхнього існування. Все це дає змогу в процесі пізнання переходити від відо­мою до невідомого, від минулого і сучасного до майбутнього. Якщо закон розцінку якогось явища (процесу) відомий, то, вивчаючи дане явище (процес), ми можемо не тільки констатувати його теперішній стан, а й зробити висновок про напрям і характер можливих змін.

 Прогнозування є окремим видом передбачення. Однак соціальне прогнозування, поширюючись на окрему сферу суспільного розвит­ку, має відносну самостійність і автономність щодо інших видів, ти­пів і методів наукового передбачення.

Особливе значення соціального прогнозування полягає насампе­ред у тому, що передбачаються ті зміни суспільного життя, які роз­кривають взаємозв‘язок історичної закономірності й предметної ді­яльності людей.

Наукове передбачення в сфері соціального життя підпорядковане просторово-часовим умовам, тому необхідно визначити ступінь імо­вірності й можливості перевірки результатів передбачення, бо в про­цесі наукового передбачення через складність самого механізму мож­ливі помилки, пов'язані зі зміною ситуації.

Деякі футурологи і соціологи віщують швидку загибель людської цивілізації, "крах світу", "крах життя взагалі", оскільки "земля, на якій заблукала людина двадцятого століття, — пише Р.Дарендорф, - огорнута густою темрявою, і людина не знає, куди їй іти" (Дарендорф Ф. Система, изменение й конфликт. — Нью-Йорк, 1988. — С. 83). На цій підставі вони заперечують можливість і необхідність передбачен­ня. Майбутнє, стверджують вони, є справою віри, а не наукового дослідження. Будь-яке соціологічне передбачення проголошується ними різновидністю соціального знахарства. Творча діяльність люди­ни вважається підсвідомою, ірраціональною, заснованою на "логіці абсурду" і "законах випадковостей".

Деякі соціологи допускають можливість передбачення, але обмежують його різними умовностями, неправильно трактуючи роль особи і колективу в науковому передбаченні.

Нагадаємо підходи до вивчення майбутнього сучасного американсь­кого футуролога Олвіна Тофлера. Його ім‘я відоме нашим читачам за книгою "Шок від майбутнього" ("Футурошок"). Ця книга, а також пізніші праці Тофлера — "Екоспазм", "Третя хвиля", "Прогнози і передумови", "Адаптуюча корпорація" - викликають дедалі зроста­ючий інтерес у світі.

Зневіра у майбутньому, страх перед прийдешнім, безвихідь, песи­мізм, байдужість, депресія — характерні риси багатьох концепцій су­часних західних соціологів і футурологів (Ж.Еллюль, Л.Мемфорд, Т.Ро-зак, Дж.Байрем, Е.Мюрез, Р.Хейлбронер та ін.). Відповідно до їхніх уявлень майбутнє людського суспільства нагадує "страшний суд", де апокаліптичні картини майбутніх катастроф перемежовуються з псевдорелійними проповідями і пророцтвами генетичної і духовної дегра­дації людини.

Майбутнє людства — це не аморфне і невизначене прийдешнє, без будь-яких масових рамок і просторових меж, в якому може відбу­тися все, на що здатна фантазія. Наукове передбачення і соціальне прогнозування мають дати відповідь не тільки на питання про те, що може реально здійснитися в майбутньому, а також і відповіді на запи­тання, коли цього слід чекати, які форми майбутнє здобуде і яка ймо­вірність даного прогнозу.

Щодо безпосереднього майбутнього наука вже сьогодні викорис­товує багато конкретних даних, які дають змогу складати обґрунтовані, вірогідні прогнози на 20—30 років наперед. Демографи, напри­клад, впевнено прогнозують, що в 2025 році на земній кулі будуть проживати 8 млрд. чоловік; на цей же час зроблено розрахунки чисельності населення окремих країн, його вікової струк­тури, народжуваності, смертності, середньої тривалості життя тощо. Вірогідні запаси корисних копалин також визначаються, як правило, на 2—3 десятиріччя наперед.

Теоретичною розробкою та обґрунтуванням різних варіантів роз­витку суспільства і людини в майбутньому займається в західному світі футурологія (від лат. futurum — майбутнє і гр. logos — мова, вчен­ня). Термін цей уперше почав вживати (в 1943 р.) О.Флейхтхайм, професор політології її інституті ім. Отто Зура при Вільному універ­ситеті Західного Берліна. Він писав, що слово "футурологія" ввів з метою відмежування під одіозних ідеологічних доктрин минулого і насамперед від "марксистського утопічного мислення". Ніколи ще в історії суспільної думки ідеологи капіталізму так старанно не займа­лись проблемами майбутнього, пошуком шляхів суспільного розвит­ку, як у сучасних умовах.

Футурологія, або як її ще називають "наука про майбутнє", роз­робка різного роду альтернативних проектів розвитку, прогнозів ста­ли модними в країнах Заходу, особливо з кінця 60-х — початку 70-х р. "Футурологічний бум", або "бум прогнозів", характеризувався появою сотень державних спеціалізованих науково-дослідних центрів. Ці прогнози виражають загальну тенденцію еволюції західної футурології в 70 — 80-х р.

 Цій галузі знання присвятили себе багато видатних і талановитих вчених Заходу. Ними було розроблено технічний інструментарій прогнозування і моделювання, який, безперечно, має певну наукову цінність.

Останніми роками у філософській літературі з‘явилось чимало праць, присвячених всебічному аналізові футурологічних уявлень про майбутнє.

Особливе місце серед футурологічних організацій посідає Римсь­кий клуб - міжнародна неурядова організація, створена у квітні 1968 р. на зустрічі ЗО західноєвропейських вчених, бізнесменів, гро­мадських діячів в італійській столиці, які зібралися з метою неформального обговорення перспектив розвитку людства. Сьогодні її чле­нами є понад 100 авторитетних діячів науки і культури із 47 країн світу. Члени клубу дотримуються різних світоглядних концепцій, але їх об‘єднує турбота про майбутнє людства, зацікавленість у розв'язанні глобальних проблем на основі співробітництва всіх країн.

За визначенням першого його президента А.Печчеї, "Римський клуб" - це "невидимий коледж", мета якого "сприяти тому, щоб люди якомога ясніше і глибше усвідомлювали труднощі людства". Інша мета полягала у використанні всіх доступних знань для того, щоб стимулювати встановлення нових стосунків, політичних курсів і інститутів, які б допомагали виправленню сучасної ситуації. За роки свого існування члени Римського клубу виконали понад 15 фунда­ментальних досліджень перспектив розвитку сучасної цивілізації.

3. Соціальне прогнозування охоплює всі сторони людської діяльності: науку і техніку, продуктивні сили, виробничі відносини, демографічні процеси, охорону здоров‘я, народну освіту, житлове будівництво, лі­тературу і мистецтво, міжнародні відносини, освоєння земних надр, океану і космічного простору тощо.

Проблемами прогнозування, його теорією, займається прогности­ка — ще зовсім молода наука, що вивчає закони, принципи і методи прогнозування, розробляє проблеми логіки і класифікації різних ти­пів прогностичних досліджень. Вона переживає ще тільки становлен­ня, але вже с важливим інструментом побудови наукових альтернатив майбутнього.

Є принципова різниця між прогностикою і футурологією, яку чимало західних вчених намагаються представити як окрему науку про майбутнє. Оскільки передбачення і прогнозування є однією з найважливіших функцій науки взагалі, штучне виділення їх в окрему галузь навряд чи доцільне. Інша річ, коли мова йде про розробку специфічних методів і прийомів прогнозування, що і є предметом прогностики. До речі, такий погляд висловлюють не тільки вітчиз­няні вчені, а й такий міжнародний орган, як Інститут соціального розвитку при ООН. Його спеціалісти визначають прогностику як "спо­сіб розгляду соціальної реальності з використанням усіх доступних інструментів, а не як науку, що має специфічний предмет".

У процесі пізнання людина поглиблює свої знання, розкриває майбутнє, прийдешнє, перевіряючи їх на практиці. Суспільно-істо­рична практика є не тільки джерелом пізнання, а й єдиним критерієм істинності його результатів. Нові висновки, одержані в процесі пі­знання, визнаються вірогідними лише тоді, коли конкретні дії людей, побудовані на цих висновках, дають передбачені результати. Збіг пе­редбаченого результату, сформульованого на основі нових знань, з практичним результатом, досягнутим із урахуванням цих же нових знань, є підставою переконання у вірності відображення людьми влас­тивостей і певних законів об‘єктів.

Отже, тільки в процесі практичної діяльності відбувається пере­вірка вірогідності передбаченого, відмежування від вигаданого, наду­маного, ілюзорного пророцтва. Практика дає можливість гіпотезі пе­рейти в наукову теорію, а можливий передбачений факт робить фак­том дійсності. Вищезгадані методологічні положення про роль су­спільно-історичної практики у процесі пізнання дають можливість правильно зрозуміти специфічність співвідношення суб‘єкта й об‘єк­та в науковому передбаченні, а також категорій емпіричного і теоре­тичного, конкретного й абстрактного, історичного і логічного, можливості й дійсності, випадковості й необхідності і т.д.

Однією з проблем, вирішення якої дало б можливість підвищити надійність та обґрунтованість прогнозів, а, отже, науковий рівень управління соціальними процесами, є розробка принципів верифі­кації прогнозів (їх істинності, обґрунтованості, надійності).

Верифікація прогнозу, тобто визначення ступеня його відповідності дійсному стану об‘єкта в майбутньому, що прогнозується, практично можлива лише до завершення періоду упередження. Але вже на заключних етапах розробки прогнозу можлива і бажана відносна (попередня) верифікація - визначення ступеня відповідності прогнозу вимогам сучасної науки, тенденціям розвитку суспільної практики; ступеня достовірності прогнозу (тобто ймовірності здійснення передбачуваного у заданий часовий інтервал); обґрунтованості (тобто відповідності теорії практиці). Досвід свідчить, що верифіковані таким чином прогнози виправдовуються з високим ступенем ймовірності, і, крім того, вони служать надійною орієнтованою інформацією для управління.

Соціальне прогнозування базується на аналізі інформаційного масиву — сукупності даних, які приведені в певну систему наукових фактів і характеризують об‘єкт прогнозування. До складу інформа­ційного масиву входять найрізноманітніші джерела: періодична пре­са, політичні огляди і звіти, статистичні дані, звіти про зарубіжні відрядження спеціалістів, дані анкетних опитувань експертів, радіопрогра­ми, політичні заяви, ноти урядів, особові характеристики політичних лідерів, оцінки їхніх світоглядно-політичних переконань, монографії, дисертації тощо.

Інформацію про об‘єктивні й суб‘єктивні сторони життя суспільства не можна дістати тільки методами прямої статистики; тут потрібні конкретно-соціологічні, соціально-психологічні та інші дослідження.

Наслідком прогнозування перспектив розвитку суспільних явищ і процесів є пошукові, нормативні та інші прогнози.

Пошуковий прогноз — це прогноз, який, виходячи з тенденцій розвитку і сучасного стану об‘єкта прогнозування, визначає майбут­ній стан цього об‘єкта на заданий проміжок часу, при заданих почат­кових умовах. Такий прогноз відповідає на запитання, у якому на­прямі відбувається розвиток, який найвірогідніший стан об‘єкта про­гнозування у визначений період майбутнього. Характерним прикла­дом такого типу прогнозів можуть бути прогнози чисельності народо­населення планети, розвитку комунікацій до 2000 р., виконані під егідою ООН.

Нормативний прогноз — це досягнення наперед заданих завдань і цілей суспільства. Метою такого прогнозу є виявлення оптимальних шляхів вирішення поставлених проблем, визначення можливих орга­нізаційно-технічних заходів, орієнтовної вартості програм тощо.

Нормативне прогнозування можливе тільки при прогнозуванні соціально-економічних процесів, оскільки процеси, що їх вивчають природничі науки, не піддаються соціальному управлінню. На відмі­ну від пошукового прогнозу, нормативний прогноз будується у зво­ротному напрямі, тобто від наперед заданого стану об‘єкта прогнозу­вання до вивчення сучасних тенденцій та їх можливих змін, що забез­печують досягнення цього стану.

Прогнози розробляються з допомогою певних методів прогнозу­вання, які являють собою сукупність способів і процедур відбору й аналізу емпіричної інформації з метою складання прогнозу.

Метод екстраполяції тенденцій базується на припущенні про безпе­рервність розвитку більшості процесів реального життя. Якщо для яко­їсь системи - технічної, біологічної, соціальної -- у минулому був характерним розвиток (зростання чи спад) з певною постійною швидкі­стю або прискоренням, то є підстави вважати, що ця швидкість чи прискорення залишається незмінним і на певний проміжок часу в май­бутньому. Таким чином, можна графічно чи аналітично продовжити криві зростання (спаду) і обчислити кількісні характеристики майбутнього стану об‘єкта прогнозування. Проте слід бути дуже обережним у виборі часових інтервалів прогнозування. Необґрунтоване продовження на майбутнє тенденцій минулого часто призводить до абсурду.

Експертні оцінки — науковий метод аналізу і дослідження склад­них проблем, що не формалізуються на основі інтуїтивно-логічного підходу. Його суть полягає у проведенні експертами (провідними спе­ціалістами в різних галузях науки і техніки) аналізу проблеми з на­ступною формалізованою обробкою результатів. Узагальнена думка експертів приймається як найбільш вірогідне вирішення проблеми.

Організація роботи експертів — також досить складне питання. Традиційні дискусії, безпосередній обмін думками мають багато недоліків: "тиск авторитетів", суб‘єктивність експертів, небажання дея­ких з них публічно відмовлятися від своєї думки тощо. Тому останнім часом набув популярності так званий метод "Дельфі", за ім‘ям слав­нозвісного оракула Стародавньої Греції. При цьому експертне опиту­вання проводиться анонімно, у декілька турі в, з проміжним ознайом­ленням експертів з результатами кожного туру. Зв‘язок між експерта­ми здійснюється за допомогою пошти або вони безпосередньо під­ключаються до комп'ютера і "психологічні" фактори не можуть впли­вати на кінцеві результати. Відомі способи прогнозування, такі як метод "мозкових атак", "спроб і помилок", сценарію подій та інші, є різновидами методу експертних оцінок.

Є ще один специфічний метод експертних оцінок — опитування громадської думки, який набуває все більшого поширення як у нас, так і за кордоном.

Метод моделювання побудований на вивченні не власне об‘єктів пізнання, а їхніх моделей. Результати дослідження переносяться з моделей на об‘єкт.

Є кілька видів моделювання: предметне, фізичне, знакове (мате­матичне, логічне), імітаційне, комп‘ютерне.

Крім імітаційних моделей, які сьогодні є одним з найпоширені­ших методів вивчення та прогнозування глобальних процесів, широ­кого застосування набули історичні моделі — образи і сценарії май­бутнього. Історичний підхід полягає у виявленні об'єктивних законо­мірностей і тенденцій розвитку системи і спирається на принцип де­термінізму майбутнього, на те, що необхідність завжди пробиває собі шлях крізь випадковості. Сценарій можна розглядати як історико-системну модель, орієнтовану на процес розвитку.

Необхідно зазначити, що жоден з розглянутих методів не може забезпечити високої надійності прогнозу. Тому на практиці звичайно звертаються до комбінованих, комплексних методів. Такий підхід дає змогу усунути недоліки окремих методів і гарантувати більшу точ­ність та надійність прогнозів. Типова методика побудови комплекс­ного прогнозу складається з ряду таких стандартних операцій: попе­редня орієнтація; розробка вихідного (базового) прогнозу; розробка пошукового прогнозу; розробка нормативного прогнозу; контрольна перевірка точності й надійності прогнозу; формулювання рекоменда­цій для оптимального планування, проектування і керування.

Прогноз (висловлювання про майбутній розвиток об‘єкта в пев­ний проміжок часу) дає можливість виявити всі можливі варіанти розвитку і розв‘язання тих чи інших проблем майбутнього, його взаємовиключаючі варіанти, стихійні і свідомі процеси, визначити їхні ча­сові і просторові параметри.

Прогнозування виконує певні функції, зокрема соціально-гносео­логічну, функцію розвідки, евристичну, інтегруючу, запобіжну, інтенсифікуючу, нормативну, комунікативну, орієнтовну. Його найважливішою функцією є те, що воно дає розуміння історичної перспективи, допомагає визначити напрям соціально-економічного та політичного розвитку на тривалий час, правильно орієнтуватись у міжнародних подіях і тим самим служити виробленню обґрунтованої стратегії й тактики.

Соціальне прогнозування здійснюється на трьох рівнях. Найви­щий масштабний рівень — це суспільство в цілому, середній — певна територіальна спільність чи регіон і нижчий — окремий колектив. Найвищим часовим рівнем прогнозування вважається довгострокове проточування, яке розглядає соціальні процеси на тривалий період - 15 - 20 років і вирішує питання на рівні державної політики. Се­редині масовий рівень - 10 - 15 років аналізує можливість розв‘язан­ня стратегічних завдань, які дають орієнтовну відповідь на запитан­ня, їмо можна зробити. Найнижчий — вирішує оперативні завдання, які належить здійснити в найближчий період.

Наше майбутнє визначається гуманістичними орієнтирами. Про­те мова не йде і не може йти про те, щоб вигадувати привабливий образ майбутнього й потім нав‘язувати його життю. Майбутнє вирос­тає не з мрій про нього, а з сучасного, з притаманних сьогоденню суперечностей і тенденцій розвитку суспільства. Сьогодні ми перебу­ваємо на такому суспільно-історичному перевалі, звідки дорога веде або до вершин, або у прірву. Альтернативи немає.

Узагальнення