2. Філософія про співвідношення біологічного і соціального в людині

Найбільш плідним підходом в науковій дискусії про сутність людини є уявлення про неповторність людського буття. Обґрунтуванням цього положення служить ідея про єднання біологічної та соціальної сутності людини. Розглядаючи проблеми співвідношення біологічного і соціального в людині, філософії необхідно виходити з того, що людина – це загальне поняття для позначення суб‘єкту історичної діяльності, пізнання і спілкування. Поняття “людина” використовується для характеристики загальних, притаманних всім людям якостей і здібностей. Таким чином, поняття “людина” виражає цілісність людської істоти, єдність найрізноманітніших її життєвих функцій і проявів. Використовуючи поняття “людина”, філософія намагається підкреслити, що існує така особлива спільнота як людський рід, людство, яка знаходиться в історичному розвитку, і яка відрізняється від всіх інших матеріальних систем тільки їй притаманним способом життєдіяльності. Завдяки цьому способу життєдіяльності людина на всіх етапах історичного розвитку залишається тотожною самій собі, зберігає певний онтологічний статус.

Але в чому полягають особливості людського буття? Що зумовлює її унікальне становище в світі? Починати шукати відповідь на ці запитання слід перш за все із з‘ясування взаємовідношення людини і природи. Філософська антропологія визнає природну зумовленість буття людини.

Людина – це частина природи, жива тілесна істота. З цієї точки зору її можна охарактеризувати певною сукупністю родових ознак. Природно-біологічно зумовленим є народження, внутрішньоутробний розвиток, тривалість життя, спроможність засвоювати певні види їжї, передача у спадок певних задатків і можливостей, стать та інші якості людини. Подібно до інших біологічних видів людства (homo sapiens) має стійкі варіації – різновиди. Найбільша з них – раса. Раса – це набір певного генотипу, пристосованого до конкретних умов сфери його перебування, які виражаються в специфічних анатомічних і фізіологічних ознаках.

Яким є вплив природно-біологічної організації на життя людей? Поза сумнівом, він є надзвичайно великим як для людства в цілому, так і для індивіда зокрема. Більшу частину свого часу, всіх своїх сил людина повинна була використовувати для задоволення своїх біологічних потреб в їжї, воді, житлі, одязі тощо. Зусилля людини в цьому напрямку складають основний зміст матеріального виробництва.

Але не тільки матеріальне виробництво забезпечує природно біологічне існування людини. З потреби життєзабезпечення виросла і на її задоволення була спрямована вся соціальна організація життєдіяльності людей: рід, плем‘я, сім‘я, держава, моральні та правові норми.

Один з найсильніших соціальних інститутів людства – це сім‘я. Головне призначення сім‘ї завжди визначалось завданнями природного, біологічного порядку: відтворення людського роду, народження та виховання нащадків, організація життєдіяльності всіх членів сім‘ї для задоволення біологічних потреб організмів. Решта духовних стимулів для формування сім‘ї виникла порівняно пізно, коли форми соціальної організації надали можливість іншим чином організувати задоволення перших біологічних потреб. Можна з повною впевненістю сказати, що і такі форми духовного життя людей як мораль, мистецтво, релігія також виникли з потреб організації морального виробництва для задоволення біологічних потреб людини.

В основі моралі полягають норми регулювання статевих відносин, захисту життя людської спільноти від різного роду зіткнень. Релігія формується на основі первісної обрядності, яка відіграє суттєву роль у всіх сферах життєдіяльності роду і яка забезпечує його виживання. Мистецтво також формується для вирішення завдань життєзабезпечення людини. Наскальні зображення тварин, сцени полювання тощо носили спочатку чисто прагматичний характер.

Природно-біологічні основи людини визначають багато сторін її життєдіяльності. Однак розкриття сутності людини не може обмежитися характеристикою її як природно-біологічної істоти. Ця ознака вказує на спільну основу життєдіяльності людини і всього живого, але не виявляє якісної розбіжності людини від тварини, не розкриває тієї специфічної основи, яка зумовлює її вихід з тваринного світу і весь процес її існування і розвитку.

Праця створила людину. В цьому висловлюванні відображена специфічна особливість життєдіяльності людини. Однак необхідно уточнити, в чому полягає особливість людської праці, яка дозволила їй конституювати в якості особливої істоти. Мова тут іде про вирішення проблеми людського начала.

Вирішення питання про людське начало означає вияснення специфіки людини як якісно нової, у порівнянні з твариною, складної відкритої системи. По своїй суті спосіб життєдіяльності тварини полягає в пристосуванні і збиранні, заснований на системі умовних і безумовних рефлексів, інстинктів. Виникнення інстинктивних форм трудової діяльності у тварин безумовно є передумовою для здійснення переходу від тварини до людини, але їх ще не можна розглядати в якості людського начала.

Важливо усвідомити, що дійсним людським началом слід вважати такий рівень розвитку живого, коли виробництво знарядь праці та інстинктивні форми трудової діяльності з допоміжного засобу тваринного способу життєдіяльності поступово переростають в специфічний спосіб життєдіяльності людини. Специфіка цього способу полягає в тому, що виробництво знарядь праці переростає в особливу потребу, без задоволення якої стає неможливим життя. Перетворення виробництва знарядь праці на особливу, соціальну потребу взаємопов‘язане із перетворенням тваринної активності і тваринної діяльності на трудову діяльність людини, яка виступає як процес створення самих знарядь праці, а також створення з їх допомогою шляхом впливу на природу засобів задоволення життєвих потреб людини.

Особливо важливим тут є те, що виробництво знарядь праці як засіб допоміжного забезпечення індивідуальної життєдіяльності тварини перетворюється на засіб забезпечення колективної життєдіяльності, життєдіяльності первісної общини.

Специфічним способом життєдіяльності людини не є пристосування і збирання, а матеріальне виробництво, в процесі якого людина, впливаючи на природу, створює світ олюдненої природи.

Визначальними в системі суспільних відносин марксизм вважає виробничі відносини. Але крім виробничих відносин до системи суспільних відносин належать відносини між історичними спільнотами людей (рід, плем‘я, народність, нація), шлюбно-сімейні, побуту, міжособистісні, між суспільством і особистістю. Тому життєдіяльність людини розглядається як складний процес не тільки задоволення потреб, але й відтворення системи суспільних відносин. Їх відтворення стає особливою потребою людини, перетворюється на відносно самостійну сферу життєдіяльності.

Залежність задоволення потреб людини і всієї її життєдіяльності від соціальних умов життя знаходить свій вираз в інтересі. Зміст інтересу визначається, по-перше, характером і спрямованістю потреб, і, по-друге, тим, в якій мірі соціальні умови буття забезпечують чи не забезпечують задоволення потреб.

Якщо потреба орієнтує людину на об‘єкт її задоволення, то інтерес – на ті умови, які забезпечують можливості пошуку об‘єкта і визначають спосіб задоволення потреб. Через інтереси здійснюються взаємозв‘язки між людьми. Різне місце соціальних суб‘єктів (індивідів, груп, класів) в системі суспільного виробництва зумовлює різну роль їх інтересів в житті суспільства.

Під впливом інтересу людина ставиться до об‘єктивної дійсності як суб‘єкт, оскільки ця дійсність, впливаючи на можливості задоволення її потреб, змушує до певного характеру і виду діяльності. Тому відображення об‘єктивної дійсності в свідомості людей здійснюється не дзеркально, а через призму їх інтересів, і як усвідомлення свого відношення до них.

Усвідомлення людьми відношення до природних і соціальних умов життя через призму інтересів знаходить своє вираження в цілях, які стають ідеальними спонукальними імпульсами активної діяльності людини. Визначення цілей і їх реалізація набувають значення відносно самостійного середовища життєдіяльності.

Таким чином, біологічний рівень життєвої сутності зберігає свою відносну самостійність; людина виступає як індивід в тому відношенні, в якому її вчинки підкорюються законам біології. Але біологічний рівень – це необхідна умова цілісності людини і характер цієї цілісності – соціальний. Специфіка людини як соціальної істоти задається тим, що К. Маркс назвав сутнісними силами людини, наявність яких є достатньою, щоб відрізнити людей від інших цілісностей.

На основі всього викладеного вище можна сформулювати таку синтетичну характеристику людини. Людина – це жива, тілесна істота, життєдіяльність якої являє собою заснований на матеріальному виробництві процес свідомого, цілеспрямованого, перетворюючого, функціонуючого в системі суспільних відносин впливу на світ і на саму людину для забезпечення її існування, функціонування, розвитку.

Узагальнення