1. Суть та зміст категорії буття.

Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядаються в онтології. Онтологія - це вчення про суще, про першооснови буття; система найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності.

Під онтологією розуміється окрема галузь філософського знання, яка досліджує сутність буття світу, основи всього сущого: матерію, рух, розвиток, простір, час, необхідність та інше.

Поняття буття вперше застосував у філософії античний філософ Парменід (У-ІУ ст. до н.е.). Буттям він називав такий світ, що раціонально осмислюється і осягається.

Введення Парменідом у філософію поняття буття виявилося вельми перспективним і плодотворним. За допомогою поняття буття філософи розробляли потім різні концепції світу. Еммануїл Кант створює гносеологічну концепцію буття. На думку представників філософії життя, екзистенціалістів, буття – це життя. Буття у філософській антропології розглядається як здатність людини виходити за сферу суб‘єктивності і обґрунтовувати все суще. У контексті марксистської філософії буття ототожнюється з природою, буття взагалі є відкрите питання, починаючи з тієї межі, де припиняється поле зору. Неотомісти вищою реальністю визнають чисте буття і розуміють його як божественний першопочаток, що має духовний зміст. На думку неопозитивістів, питання про відносини мислення до буття не наукове, тому що філософський аналіз не поширюється на об‘єктивну реальність, а обмежується лише безпосереднім досвідом або мовою.

Французький екзистенціаліст Жан-Поль Сартр відмічав, що буття чиста, логічна тотожність з собою самим. У ставленні до людини тотожність виступає як буття-в-собі, як пригнічена, огидна поміркованість і самозадоволення. Будучи існуванням, буття втрачає вагомість і зносити його можна лише завдяки тому, що вміщує в собі ніщо. У вітчизняній філософії існують різні підходи до розуміння буття. Філософ Григорій Сковорода виділив три світи: мікрокосм, макрокосм, світ символів. Матеріаліст Іван Франко розумів під буттям природу. Кожний із способів вирішення проблеми буття іманентно містить питання, невизначеність, які стимулюють нові філософські пошуки.

Проблему буття, очевидно, можна вважати вічним питанням філософії. І все-таки розробка філософами категорії буття дала корисні результати: виявлено специфічний зміст буття, обґрунтована логічна і гносеологічна необхідність категорії у філософії та ін. Розглядаючи проблему буття філософія виходить з того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв‘язок всезагального характеру: предмети та явища світу. Вони разом з усіма їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об‘єднуються з усім тим, що існує у світі.

У широкому розумінні буття є всеохоплююча реальність, гранично загальне поняття про суще взагалі. Буття є те, що існує: матерія, речі, властивості, зв‘язки і відносини. У формі духовної реальності існують ідеї, теорії, гіпотези, навіть плоди найбурхливішої фантазії: казки, міфи та ін. Отже, буття охоплює і матеріальне і духовне.

Серед основних форм буття розрізняються:

1) буття речей (тіл), процесів, які в свою чергу поділяються на буття природи як цілого і буття речей і процесів, вироблених людиною;

2) ідеальне ( духовне) буття;

3) буття людини, котре поєднує в собі індивідуальне буття і буття суспільства (місце людини в системі суспільних відносин).

Отже, категорія буття – гранично загальна абстракція, яка об‘єднує за ознакою існування найрізноманітніші явища, предмети і процеси природи, людські колективи та окремих людей, соціальні інститути, рівні, форми і стани людської свідомості. Все існуюче – це світ, до якого ми належимо. Для характеристики головних сфер буття у філософії вироблена категорія субстанції.

Під субстанцією у філософії розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки собі і в самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому. В залежності від характеру і загальної спрямованості філософської концепції, виділяється одна субстанція (дух або матерія) – монізм, дві субстанції (дух і матерія одночасно) – дуалізм, і нарешті, множина субстанцій – плюралізм, наприклад, монади у німецького філософа Готфріда Лейбніца. У сучасній філософії під субстанцією розуміють матерію. Що ж таке матерія як філософська категорія?