Тема №14 Резюме

Узагальнення по темі

Розвинуте вчення про людину сягає коренями в античну філософію, де є зародки практично всіх наступних напрямків філософсько – антропологічної думки. Тоді ж складаються і дві загальні тенденції осмислення людини – натуралістична, що виходить з невідривного взаємозв‘язку людини та природи, і, ідеалістична, що акцентує увагу на духовному житті людини, у крайній формі протиставляє тілесне та духовне. Ці тенденції взаємодоповнюють одна одну. Для сучасної філософської антропології (некласичної, особливо посткласичної орієнтації) властивим є різноманіття, навіть протилежність поглядів на проблеми людини і разом з тим має місце подолання жорсткого розмежування матеріалізму та ідеалізму, об‘єктивістського та суб‘єктивістського підходів.

При розгляді людини в єдності природного та соціального виявляється фундаментальна антиномія людського існування – людина є часткою природи, але не рівноцінною усім іншим її частинам, антиномія такого, яка простить природі, як її самостійна сила. Звідси випливає, що людина не жорстко визначена з боку природи, але пластичність людського організму не безмежна, не абсолютна. Тому відповідальність людини за майбутнє цивілізації, життя на Землі надзвичайно зростає.

Література для самоосвіти : [2, 3, 9, 13, 16, 18, 22, 30, 33, 45, 52, 61, 88, 97, 98].