Розділи

Прагматизм.

Прагматизм виник у США наприкінці XIX ст. і набув найбільшого впливу в першій чверті XX ст. Це перша оригінальна (американська за походженням і за духом) філософська течія. Вона відобразила характерні риси ме­нтальності молодої американської нації.

Прагматизм (грец. pragma — справа, дія) — філософська течія, яка зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорен­ня навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності.

Прагматизм є емпіристською течією. Він апелює до до­свіду, інтерпретуючи його значно ширше, ніж класичний емпіризм. Досвід він тлумачить не як певну пізнавальну процедуру, а як. будь-які переживання людини. На основі цього засновники прагматизму ведуть мову про релігій­ний, містичний та ін. досвід. Продовжуючи традиції анг­лійського емпіризму, зокрема Юма і Берклі, прагматизм асимілював багато ідей позитивізму (Спенсера, Мілля, Авенаріуса) і філософії життя (Бергсона). Основні предста­вники прагматизму — американські вчені і філософи Чарльз Пірс (1839—1914), Вільям Джеме (1842—1910) та Джон Дьюї (1859—1952).

Засновник прагматизму Ч. Пірс порвав з класичною традицією в гносеології, згідно з якою пізнання —— це відтворення, відображення світу, а істина полягає у відпові­дності (збігу) знання і дійсності. Пірс, як і Авенаріус, роз­глядав мислення як спосіб пристосування людини до дій­сності. Пізнання як відображення дійсності, досягнення істини заради істини він заперечує, трактуючи його як пристосування до середовища, знаходження оптимальних реакцій для його контролювання, задоволення потреб лю­дини. Отже, «мислення (пізнання) розглядається як дія­льність, спрямована не на понятійне відображення світу, а виключно на регулювання стосунків між організмом і середовищем, на витворення оптимальних реакцій на за­доволення його здатностей пристосування».

Людина, на думку Пірса, виробляє сукупність зви­чок діяти відповідно до певного середовища, і ці звички ґрунтуються на вірі. Віра в даному разі не є суто релігій­ною, а швидше переконанням, довірою, яку людина від­чуває до певних ідей. Розуміння віри як звичку діяти певним чином Пірс запозичив у Юма. Свідомість люди­ни, на його думку, складається не з істин, а з вірувань, тобто із звичок діяти певним чином за певних обставин. Коли ж дія не дає бажаного результату, тобто коли віру­вання дає збій, тоді виникає сумнів і починається дослі­дження, що закінчується формуванням нового переко­нання, нової віри.

Перехід від сумніву до віри досягається завдяки та­ким методам: методу сліпої впертості; методу авторите­ту; апріорному методу; науковому методу. Суть методу сліпої впертості полягає в ігноруванні того, що вірування не спрацьовують, у впертому нав'язуванні їх обставинам, що зрештою призводить до краху. Метод авторитету, який найбільш притаманний релігійним вченням, не врятував, на думку Пірса, жодну релігію від критики. Апріорний метод, який виходить із засад розуму, також не здатний привести до твердих вірувань у взаєминах із середови­щем, та й самі філософи по-різному ставляться до нього. Справжнім методом Пірс вважає лише науковий. (В остан­ніх трьох методах простежується спільність з трьома сту­пенями — релігійним, метафізичним і позитивним Конта.) Тільки він, на думку Пірса, придатний для форму­вання спільних вірувань. Складовими наукового методу є дедукція, індукція та абдукція — метод гіпотез, завдяки якому пояснюються факти. У зв'язку із цим Пірс порушує проблему значення наукових понять і висловів (пози­тивісти виводили значення вислову з процедури його ве­рифікації), у вирішенні ним якої яскраво висвітлилась суть прагматизму. На його думку, значення слова чи ви­разу зводиться до сукупності практичних наслідків від предмета, про який у ньому йдеться. «Розгляньте, які практичні наслідки, як ми вважаємо, можуть бути ство­рені об'єктом нашого поняття. Поняття про всі наслідки і є повне поняття об'єкта», — пише він. Наприклад, по­няття «вогонь» означає сукупність таких практичних нас­лідків, як тепло, опік, світло, розширення стержня тощо. Сукупність цих практичних наслідків і є значенням слова «вогонь». Звідси і визначення прагматизму Пірсом як «вчення про те, що кожне поняття є поняттям про мисли­мі практичні дії». В цьому зведенні поняття до сукупнос­ті практичних дій щодо предмета, який воно відображає, і полягає суть знаменитого принципу Пірса. Іншими сло­вами, суть прагматизму полягає в тому, що поняття пред­мета ототожнюється з пов'язаними з ним практичними наслідками.

Раціональний сенс цієї концепції не викликає сумніву. Зведення значення поняття до сукупності способів практи­чного застосування предмету, якого воно стосується, свід­чить, що мислення виникло в процесі практичної діяльнос­ті людини і заради цієї діяльності. Вченому-медику справ­ді економніше мислити «мікроб» як сукупність дій, які він викликає. Але при цьому виникає питання, чи вичерпуєть­ся значення поняття «мікроб» сукупністю його практич­них наслідків. Чи можна звести наукове поняття або ви­слів до сукупності таких наслідків? На думку опонентів прагматизму, поняття такими наслідками не вичерпується. Під впливом критики Пірс змушений був розширити по­няття «практичних наслідків» до «можливих практичних наслідків». Якщо, наприклад, певне значення предмета за певних обставин не зводиться до певних практичних нас­лідків, то така можливість існує в майбутньому. На цій під­ставі можна стверджувати, що вислів «У центрі Землі пев­на температура» має значення, тому що в принципі його можна звести до певних практичних наслідків.

У руслі цієї концепції Пірс переосмислює і проблему істини. Оскільки для нього важливо, щоб знання гаран­тувало стан віри, тобто успішну взаємодію людини з се­редовищем, то істина фактично ототожнюється з практи­чною ефективністю знання. Отже, істинність знання означає його здатність перетворюватись в успішні, ефективні дії. Відповідно, істинна ідея — працездатна ідея. Тому істинне знання — те знання, яке працює на людину і вна­слідок цього є корисним.

В. Джемс надає прагматизму соціально-утилітарного забарвлення. Для нього істина — не просто практичність, а насамперед корисність ідеї. Будь-яка теоретична про­блема (релігійна, філософська, наукова) набуває значення лише через відношення до потреб чи інтересів людини. Так, на його думку, важлива не ідея Бога сама по собі, а наслідки для людини залежно від прийняття чи запере­чення цієї ідеї. При цьому Джемса мало обходить питан­ня, існує чи не існує Бог насправді. Якщо ідея має прак­тичне значення, то цим самим стверджується реальність її об'єкта. Якщо віруючому ідея Бога допомагає вижити, то це свідчить про її істинність. У такий спосіб випробо­вуються і філософські теорії, їх істинність визначається життєвою значущістю, впливовістю на людей.

Якщо для Пірса істинність ідеї фактично збігається з її практичністю, то для Джемса істинними є ідеї, що ма­ють сприятливі (очікувані, передбачувані) наслідки, зру­чні, вигідні, стають у нагоді людині. Джемс посилив ас­пект корисності (утилітарності) істини, який у Пірса тільки намітився. Прагматизм, на його думку, на відміну від інших філософських концепцій, не протиставляє істину і благо, а поєднує їх. Істина — це різновид блага, а не щось відмінне від нього. На противагу класичній теорії пізнан­ня, яка виходила з того, що істина морально нейтральна (знання про розщеплення атома саме по собі нейтральне, воно може бути використане і на благо, і на зло людині), Джеме стверджував, що корисність (благо) знання збіга­ється з його істинністю. Для нього істинність будь-якої теорії полягає в її здатності працювати на людину, спри­яти успіху. У його розумінні істина — синонім доцільно­сті, корисності, успішності.

Позитивні аспекти концепції Джемса полягають у за­переченні цінності відірваного від життя розумування. Ця концепція є стрижнем організації науки як соціального інституту. Адже людину цікавить все, цікавість сама по собі безмежна. Межею може бути тільки практична доці­льність. Чому саме цю, а не іншу проблему слід досліджу­вати, вирішує практичний інтерес. У цьому можна пого­дитись з Джемсом: істина повинна бути корисною, вона повинна працювати. Однак критерій практичності, тим паче корисності, не позбавлений обмеженості. Він реду­кує значення понять, ідей до їх сьогоденної цінності, що

закриває перспективу розвитку знання. І тому прагма­тизм вважають обмеженим, вузьким, заземленим світо­глядом. Крім того, сам критерій корисності не є чітким:

те, що корисно одній людині, не обов'язково є таким для іншої, а це — суб'єктивізм.

Останнім мислителем з плеяди творців прагматизму є Джон Дьюї. Як і його попередники, він розглядав пізнан­ня як пристосування людини до мінливого середовища. Пізнання, дослідження тлумачив як засіб трансформації неконтрольованої ситуації в контрольовану. Мислення вно­сить чіткість і гармонію в ситуацію, в якій панували нечі­ткість і сумніви. Цю трансформацію Дьюї уявляв як фор­мування проблем і проектів їх розв'язання, а значущість ідей розглядав у відношенні до проблемної ситуації. То­му, на його думку, ідеї — це проекти рішень в проблемній ситуації; розум носить операціональний (спрямований на розв'язання проблем і контролювання ситуації), а не спо­глядальний характер; практика — єдиний визначник цін­ності ідей. Дьюї розглядав ідеї як інструменти, засоби роз­в'язання проблем. Тому його вчення іноді називають ін­струменталізмом.

Прагматизм мав великий вплив на розвиток філософсь­кої думки в США. На його основі сформувався операціона­лізм. Засновник цієї течії американський фізик і теоретик Персі Вільямс Бріджмен (1882—1961) зводив значення на­укових понять до здійснюваних вченим процедур (опера­цій) вимірювання. Його вплив простежується також в біхе­віоризмі — течії в психології, яка зводить свідомість лю­дини до зовнішніх реакцій на подразнення середовища.

Прагматизм відіграв помітну роль у формуванні духо­вного обличчя XX ст., що виявилося в посиленні практи­цизму людської поведінки.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 
100 101  Наверх ↑

Кращі книги