7.5. Баденська школа неокантіанства.

Для представників баденської школи Вільгельма Віндельбанда (1848-1915) і Генріха Ріккерта (1863-1936) філософія в значній мірі зводилась до наукової методології, до аналізу логічної структури знання. На відміну від представників марбурзької школи, які намагались дати розробку логічних основ природознавства, буденні поставили центральним завданням створення методології історичної науки. Вони приходять до висновку, що в історії не існує закономірності і що тому історична наука повинна обмежитись тільки описом індивідуальних подій, що не претендують на відкриття законів. Для обґрунтування цієї ідеї Віндельбанд і Ріккерт установили принципове розмежування між “науками про природу” і “науками про культуру”, що базувалось на формальній протилежності методів, які, на їх думку, використовуються цими науками. Згідно з Ріккертом, природні науки користуються “генералізуючим” методом, який полягає у створенні загальних понять і формуванні законів. Але в загальних поняттях не міститься нічого індивідуального, а в індивідуальних явищах дійсності немає нічого загального. Тому закони науки не мають ніякого об’єктивного значення. З його точки зору, природознавство не має знання про дійсність, а навпаки, віддаляється від неї, бо воно має справу не з дійсним світом, а з світом абстракцій із створеними ним же самим систематичних понять.

Ріккерт вважає, що на противагу природознавству, історичні науки цікавляться одиничними подіями в їх неповторній своєрідності. Так він приходить до висновку, що об’єктивних законів в суспільному житті не існує.

Далі, розмірковує він, природознавець, створюючи природознавчі поняття, може користуватись тільки одним формальним принципом узагальнення. Історик, же зайнятий описом одиничних подій, повинен мати крім формального принципу індивідуалізації, ще один додатковий принцип, який дає йому можливість виділити із нескінченного різноманіття факторів те суттєве, що може мати значення історичної події. Таким принципом відбору є віднесення подій до культурних цінностей, стає історичною подією.

Таким чином філософія у діячів баденської школи виявляється не тільки політикою наукового пізнання, але й вчення про цінності.

Бувши в кінці XIX ст. однією з найбільш впливових філософських течій, неокантіанство вже в другому десятилітті XX ст. Почало занепадати і після першої світової війни втратило самостійне значення.

Розглядом цих п’яти питань ми і обмежуємо аналіз основних напрямків, ознак і рис некласичної філософії другої половини XIX- поч. XX ст.. Радимо викладачеві в процесі підведення підсумків заняття, серед усього іншого підкреслити, що багато з цих некласичних філософських вчень, які започаткувалися ще в XIX ст., будуть в подальшому розвитку перетворені на всесвітньо відомі філософські течії, які були взагалі репрезентовані філософією XX ст..

Узагальнення