Тема 5. Міжнародна економічна інтеграція.

Економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного територіального поділу пращ. На певному етапі розвитку цього процесу економічні стосунки між країнами світу характеризуються вже не тільки торговельними, але й тісними виробничими, фінансовими зв'язками. Економічна інтеграція - це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, в одночас доповнюють одна одну в системі світового господарства. Слово "інтегра­ція" походить від латинського'"integer" - цілий; отже, інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи.

Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішими є глобалізація і регіоналізація.

Глобалізація означає тісну взаємодію і сплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опосередкованих зв'язків між суб'єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної (глобальної) для всього світо­вого суспільства системи світогосподарських відносин. Поняття глобалізації тісно пов'язане з інтернаціоналізацією господарсько­го життя. Глобалізація супроводжується утворенням міжнародних організацій, що є регуляторами цього процесу. В економічній сфері це, перш за все, економічні підрозділи ООН (ЕКОСОР, ЮН-ІДО, ЮНКТАД та ін.), Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова торговельна організація, міжнародні організації в окремих галузях економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо). Глобалізація надає інтеграційним процесам загальносвітовий характер; кожна країна взаємодіє з іншими країнами не тільки безпосередньо (наприклад, через зовнішню торгівлю), але й через механізм опосередкування, - включаючись до світового ринку, світової валютної системи, до системи міжнародних організацій глобального типу.

Регіоналізація - це поглиблення міжнародних зв'язків на компактному просторі, що зветься регіоном. Регіон характеризується не тільки близьким розташуванням країн одна до одної, але й спільністю природних, історичних, економічних, політичних, куль­турних умов. Такі умови, наприклад, наявні в Західній Європі, що значно полегшує там процес економічної інтеграції. На регіо­нальному рівні утворюються міждержавні угрупування, які ма­ють характер інтеграційних об'єднань. Економічне згуртування є головною метою і чинником їх утворення, але часто цей процес підсилюється політичними, культурними й іншими умовами. Наприклад, Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) була, в першу чергу, політичною організацією. Європейський Союз, навпаки, розпочався в 50-х роках як суто економічна організація, а тепер все більше набуває рис політичного союзу. Регіональні угрупу­вання в Латинській Америці значною мірою грунтуються на культурній, мовній, регіональній спільності. Спонукальним чинником африканських об'єднань є спільність історичних умов розвитку.

Хоч, на перший погляд, глобалізація і регіоналізація є процесами протилежного напрямку, вони не виключають, а доповнюють одне одного. На регіональному рівні конкретизуються, організаційно упорядковуються, моделюються інтеграційні процеси, які на глобальному рівні мають узагальнений характер. Поступово роз­ширюючись, регіональні організації відпрацьовують механізм еко­номічного співробітництва, який стає надбанням світової спільно­ти на глобальному рівні. Цей факт має відображення, до речі, в системі міжнародних організацій: Організація європейського економічного співробітництва, утворена в 1948 р. як регіональна організація, з 1961 р. перетворилася на глобальну - Організацію еконо­мічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), що сьогодні об'єднує країни усіх континентів.

Найбільш чітко міжнародна інтеграція проявляється на регіональному рівні, тому доцільно розглянути докладніше механізм інтеграції на прикладі регіональних інтеграційних угруповань.

У просторовому відношенні можна виокремити такі рівні регіоналізації:

• макрорегіональний - об'єднання держав великого регіону. Такими регіонами є: Західна Європа, Центральна Європа,Східна Європа, Центральна Азія (азіатські країни колишнього СРСР, а також Монголія), Південна Азія, Східна і Південно- Східна Азія, Азіатсько-Тихоокеанський регіон (сполучає декілька регіонів Азії, Австралію, деякі країни Північної й Південної Америки), Північна Америка, Латинська Америка, Близький Схід, Західна і Центральна Африка, Східна Африка, Південна Африка;

• мезорегіональний - співробітництво між прикордонними адміністративно-територіальними утвореннями держав, наприклад, єврорегіони;

• мікрорегіональний - спільні спеціальні економічні зони (СЕЗ).

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємоперепле-тення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємо-пристосування всіх структур національних господарств.

Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:

а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю струкурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

б) зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

г) інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Інтеграція має декілька рівнів:

а) взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);

б) взаємодія на рівні держав;

в) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;

г) інтеграційне угруповання як результат міжнародного об'єднання. Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки

об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є:

а) сучасна НТР, яка об'єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню;

в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співро бітництва групи країн;

д) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів.

Важливе значення для розвитку міжнародної економічної інтеграції має наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

1 — зона вільної торгівлі;

2 — митний союз;

3 — спільний ринок;

4 — економічний союз;

5 - — повна інтеграція.

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.

Як правило, утворення інтеграційних об'єднань починається з про­стіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед со­бою країни — учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: від­новлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.

У вільному торговельному просторі всі простір бар'єри на В ньому не допускаються ніякі дис­кримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торговельні бар'єри. Вільний економічний простір інколи створюється для певного класу товарів і послуг. Наприклад, створюється вільний торговельний простір сільськогосподарських товарів, котрий передбачає відсутність обмежень на торгівлю лише сільськогосподарськими товарами.

Головною рисою вільного торговельного простору є те, що кожна країна продовжує проводити свою власну політику по відно­шенню до країн, що не є членами вільного торговельного простору. Іншими словами, кожна країна - член вільного торговельного простору вільна встановлювати будь-які тарифи або інші обме­ження на торгівлю з країнами, які не входять до вільного торго­вельного простору.

Найбільш відомим вільним торговельним простором є Європейсь­кий вільний торговельний простір. Він був створений у 1960 р. угодою 8 європейських країн. Сьогодні Європейський вільний торговельний простір втратив колишню важливість у зв'язку з висо­ким рівнем інтеграції Європейського Союзу. Ще одним прикла­дом є вільний торговельний простір між США , Канадою та Мек­сикою — НАФТА (1994 p.), котрий еволюціонує в бік спільного ринку (до 2010 p.).

Митний союз, як і вільний торговельний простір, усуває бар'єри в торгівлі товарами серед країн-учасниць. Але, крім цього, митний союз передбачає спільну торговельну політику по відношенню до країн, що не входять до митного союзу. Звичайно це проявляється при прийнятті зовнішнього тарифу (мита), за допомогою якого імпорт з країн, що не входять в митний союз, обкладається однаковим митом при продажу товарів будь-якій країні-учасниці митного союзу. Доходи від тарифів потім розподіляються між учасниками митного союзу згідно з певними встановленими пропорціями.

"Спільний ринок" ЄЕС — найбільш яскравий, але не єдиний приклад економічної ефективності митного союзу. На всіх конти­нентах існують регіональні союзи у формі митних союзів: ЄАВТ, "МЕРКОСУР", Андський пакт, Митний Союз Центральної Афри­ки, Асоціація країн Швденно-Східної Азії.

Як і митний союз, спільний ринок не має торговельних бар'єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у спільному ринку мобільними є чинники виробництва між країнами-учасницями. У спільному ринку обмеження на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони усунені. Чинник мобільності дозволяє більш ефективно використовувати працю, капітал та технологію. Таким чином, у спільному ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва, що змушує членів спільного ринку тісно співпрацювати у грошовій, податковій (фіскальній) політиці і в політиці зайнятості.

Але, крім очевидних вигод функціонування спільного ринку , він має і негативні сторони. Мова йде про те, що підвищення про­дуктивності праці країн-учасниць спільного ринку в цілому не завжди передбачає однакову вигоду для всіх країн , які входять до спільного ринку. Через цю обставину виникають труднощі у створенні спільного ринку в різних частинах земної кулі. Прикладом успішної політики спільного ринку може слугувати ЄЕС.

Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньоторговельної і виробничої діяльності, але й інтеграції економічної політики. Країни-учасниці економічного союзу на доповнення до вільного переміщення товарів, послуг, чинників виробництва, повинні гармонізувати грошово-кредитну політику, оподаткування та державні витрати.

 

Україна, як молода незалежна держава прагне активно приймати участь в інтеграційних процесах , але реальні взаємовідносини України з світовим співтовариством характеризуються недостатнім рівнем готовності нашої країни до високоефективних форм міжнародного співробітництва. Партнерство і співробітництво між Україною і країнами ЄС встановлюється в результаті сформованих раніше історичних зв’язків. На даний час Україна і ЄС взаємодіють на основі Угоди про партнерство і співробітництво підписане 16 червня 1994 року в Люксембурзі і ратифіковано 30 листопада 1995 року . Основними завданнями угоди є:

· розвиток міцних політичних відносин на основі системного діалогу по політичних питаннях;

· сприяння торгівлі інвестиціям і гармонійним економічним відносинам;

· створення базису для взаємовигідного економічного, фінансового, соціального, науково-технічного співробітництва.

· підтримка зусиль України в зміцненні демократії і переході до ринкової економіки.