Тема 11. Сучасні міжнародні валютно, кредитно-фінансові відносини.

Центральною ланкою міжнародних валютно-фінансових відносин виступає валюта. Валюта - це грошова одиниця, використовувана для виміру величини вартості товарів і послуг. У залежності від того, яку країну вона представляє, розрізняють поняття національної, іноземної і колективної валют. Національна валюта - це грошова одиниця якої-небудь країни. Разом з валютними резервами, валютним паритетом, курсом національної валюти і порядком його дії, умовами функціонування національної валюти і золота, умовами конвертованості валюти, валютними обмеженнями, механізмом використання кредитних важелів міжнародних розрахунків і інших елементів вона утворить національну валютну систему. Що стосується іноземної валюти, те це грошові знаки інших держав, а також кредитні кошти звертання і платежу, виражені в іноземних грошових одиницях. Колективна валюта (міжнародна, регіональна) - це штучно створена інтернаціональна валюта, використовувана для розрахунків серед визначеного кола держав і організацій.

Будь-яка валюта володіє двома основними характеристиками - оборотністю і купівельною спроможністю. Оборотність валюти - це можливість її обміну на інші грошові одиниці. Її не цілком правомірно ототожнюють з конвертованістю, що являє собою вільний, без всяких обмежень обмін валют, широко використовуваний у міжнародних розрахунках і на основних валютних ринках Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Парижа.

Конвертованість припускає такий курс валютного обміну, що складається на основі попиту та пропозиції, а не встановлюється державними фінансовими органами у своїх інтересах, часто далеких від досягнення економічного благополуччя. Конвертованість неможлива без законодавчо закріпленої волі торгових і фінансових операцій, регулювання яких з боку держави ведеться винятково економічними методами.

Конвертовані валюти мають країни з розвитий економікою і розвитий фінансовою системою; мова йде про долари США, німецьку марку, японську ієну, англійський фунт стерлінг, французький франк.

Валюти по ступені оборотності підрозділяються на три категорії: цілком оборотні (у нас прийнята абревіатура ВКВ), частково оборотні і необоротні.

Цілком оборотною валютою володіють країни, у яких у валютному законодавстві відсутні які-небудь обмеження. Така валюта обмінюється на будь-які грошові знаки інших держав і широко використовується для міжнародних розрахунків і створення валютних резервів. Цілком зрозуміло, що конвертованість неможлива без вільного внутрішнього валютного ринку. Якщо ж у країні законодавчо обмежують якісь, навіть деякі валютні операції, валюта попадає в розряд частково оборотної. Нарешті, необоротної (замкнутої) валюта стає тоді, коли в країні діють обмеження і заборони на ввіз, вивіз, обмін своєї й іноземної валюти, продаж, покупку і володіння валютними цінностями, у тому числі платіжними документами і фондовими цінностями.

Інша важлива характеристика валюти - її купівельна сила, здатність обмінюватися на товари і послуги. З цього погляду валюта може бути розділена на три основні групи:

· тверда валюта;

· резервна валюта;

· вільно використовувана валюта.

Твердої вважається та валюта, що володіє високою купівельною силою як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку. Тверді цілком оборотні валюти мають 17 країн. Це США, Великобританія, ФРН, Японія, Канада, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Гонконг, Сінгапур, Малайзія, арабські держави - експортери нафти.

Що стосується долара, німецької марки, японської ієни, швейцарського франка й англійського фунта стерлінга, то фінансисти називають їх резервними, (не запасними, не про усякий випадок як ми звикли розуміти це слово, а саме ключовими). Банки інших країн у таких валютах накопичують і зберігають свої резерви коштів для міжнародних розрахунків.

Тільки ті країни, що займають ведуче місце у світовому промисловому виробництві, у зовнішній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, і при цьому володіють добре розвитий банківською і страховою системами, можуть претендувати на те, щоб їхня валюта була резервною.

Вільно використовувана валюта - валюта, що широко використовується для здійснення платежів по міжнародних угодах і активно використовується як об'єкт купівлі-продажу на валютних ринках. До таких валют відносять п'ять валют: американський долар, японська ієна, англійський фунт стерлінгів, французький франк, німецька марка.

Яка валюта буде прийнята в конкретній угоді, залежить від ряду факторів, зокрема, від того, який вид продукції є об'єктом купівлі-продажу. Так, ціни на енергоносії на світових ринках установлюються майже винятково в американських доларах, а розрахунок по постачаннях може здійснюватися й у національних валютах країн-імпортерів з числа західних країн. Ціни на зернові також установлюються переважно в доларах США, оскільки саме на долю цієї країни приходиться понад 50 % світового експорту зерна.

При виборі валюти, у якій фіксується ціна товару, велике значення має не тільки вид товару, але й умови міжурядових угод, міжнародні порядки і т.д. Найбільш розповсюдженою міжнародною торговою валютою є долар США, за допомогою якого здійснюється майже 2/3 міжнародної торгівлі. За ним випливає німецька марка - близько 16%, англійський фунт стерлінгів - 6%, французький франк - 5%, японська йена - 4 %, інші валюти промислово розвитих країн-6-7 %

Валюта в ринковому господарстві - той же товар і відповідно повинний мати ціну. Ціна валюти однієї країни (допустимо, американські долари у французьких франках), виражена в одиниці іншої країни, називається курсом валют.

Поточний курс валют визначається попитом та пропозицією її. Якщо пропонується велика (у порівнянні з попитом) сума національної валюти, ціна її буде зменшуватися, і навпаки

Різкий ріст пропозиції на валютному ринку, що набагато перевищує попит, може спровокувати кризу тієї чи іншої валюти. Кризовий стан валюти може бути викликано багатьма причинами: скорочення експорту, ростом імпорту, погіршенням співвідношення імпортних і експортних цін, розривом у термінах урядових витрат за кордоном, експортом капіталу, виплатою по зовнішніх боргах і т.п. Якщо криза захоплює

Деякі країни замість валютного курсу використовують так називане обмінне співвідношення. Для цього в країнах зі схожими структурами споживання, припустимо, у Німеччині і Франції, складають список найбільш важливих продуктів і товарів - якась кількість м'яса, молока, хліба, одягу, взуття - споживаних середнім громадянином у плині визначеного часу. За цінами, що діє у Франції, вартість умісту такого кошика складе, припустимо, 4000 франків У Німеччині ж цей набір продуктів і товарів обійдеться в 1000 марок. Отже, на 1 марку в Німеччині можна купити така кількість товарів, скільки у Франції за 4 франки. Таке обмінне співвідношення і називається "іксчендж рейт".

На ринку встановлюється курс продавця і курс покупця. Курс продавця - це курс, по якому банки продають іноземну валюту за національну. Курс покупця - це курс, по якому банки купують іноземну валюту за національну.

Будучи грошовою категорією, валютний курс відображає товарно-грошові відносини у всій їхній багатоплановості. Виступаючи одним з елементів сфери міжнародного звертання, валютний курс тісно зв'язаний із усією системою міжнародних товарно-грошових відносин, з вартісними пропорціями, що формуються в ході міжнародного обміну.

Розрізняють реальні і номінальні валютні курси. Номінальний валютний курс являє собою співвідношення валют, виражених самим звичайним образом. Реальний валютний курс являє собою розрахунок, що враховує зміни рівнів цін в обох країнах стосовно базисного року. Номінальний валютний курс може бути перетворений у реальний за допомогою наступного співвідношення:

На відміну від національних ринків, де гроші служать безпосереднім вимірником товарних цін, у ході міжнародного обміну співвідношення цін, що складається в різних країнах, виступає як співвідношення національних грошових одиниць. Таким чином, валютний курс служить вимірником національних цін не в прямій, а в непрямій формі -через порівняння національних грошових одиниць. Він як би порівнює економічні процеси, що відбуваються в різних країнах. Ця роль валютного курсу уможливлює здійснення самого міжнародного обміну, тому що забезпечує наявність критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дозволяє вимірити ефективність зовнішньоекономічних операцій. З розширенням і поглибленням процесу інтернаціоналізації, валютний курс починає виступати у своїй новій якості - як вимірник витрат суспільного виробництва в цілому.

Валютні курси формуються на світовому валютному ринку під впливом численних факторів

. На зміну валютних курсів впливають різні причини. Загальну закономірність зміни валютних курсів можна виразити в такий спосіб:

 Курс іноземної валюти щодо національної виросте, якщо:

· відбудеться збільшення грошової маси в даній країні;

· відбудеться зменшення грошової маси в іноземній державі ;

· відбудеться підвищення ВВП у даній країні ;

· відбудеться зменшення ВВП в іноземній державі ;

· відбудеться зниження процентних ставок у даній країні Він;

· відбудеться підвищення процентних ставок у даній країні;

· відбудеться збільшення очікуваних темпів інфляції в даній країні;

· відбудеться зменшення темпів інфляції в іноземній державі ;

· відбудеться зниження сальдо торгового балансу даної країни ;

Техніка формування валютних курсів перетерпіла істотні зміни в ході еволюції.

Головною її особливістю в даний час є так називане "плавання" валют відносно один одного, коли відсутні тверді обмеження. Такі дії не виключають впливу держави на курс своєї валюти з метою його зміни в ту чи іншу сторону для досягнення визначених економічних результатів.

Міжнародний обмін ставить проблему реалізації відносин між національними просторами, між національними грошима Споконвічно ця проблема зважувалася за допомогою золотого стандарту Золотий стандарт - це грошова система, при якій роль загального еквівалента грає золото, у звертанні знаходяться золоті монети, а також кредитно-паперові гроші, розмінні на метал по твердому співвідношенню.

Час золотого стандарту чітко не визначено з обох сторін -на початку і наприкінці. При розширювальному тлумаченні початок цієї епохи відноситься до XVIII століття, чи у всякому разі до 1816-1821 років, коли у Великобританії був відновлений після наполеонівських воєн розмін банкнот на золото. Юридичне закріплення золотого стандарту як єдиної форми світових грошей, відбулося за повідомленням Дж.К.Гелбрейта на одній досить маловідомій конференції в Парижеві в 1867 році. Початок повного (класичного) міжнародного золотого стандарту багато авторів відносять близько до цієї дати.

Золотий стандарт існував у формі золотомонетного, золотозливкового і золотодевізного стандартів. Він ґрунтувався на співвідношенні золотого змісту грошових одиниць, тобто на золотому паритеті. Так, якщо золотий зміст англійського фунта стерлінгів складало 1/4 унції золота, а американського долара - 1/20, те їхній валютний курс складав 1:5, тобто 1 фунт стерлінгів дорівнює 5 доларам. Золотий зміст карбованця до жовтня 1917 року складало 0,774232 грама золота.

Система золотого стандарту заснована на декількох простих принципах:

· кожна валюта визначається вагою золота;

· конвертованість валюти в золото забезпечується як усередині, так і за межами границь; банківські квитки можуть бути виміняні на золоті монети емісійними інститутами, і золоті злитки можуть бути перетворені в монети. У цих умовах

емісійний інститут не може собі дозволити випускати квитки без обліку обсягу свого золотого запасу;

· злитки можуть вільно обмінюватися на монети. Золото вільне імпортується й експортується, а також продається на міжнародних ринках;

· проводиться політика регулювання, основною метою якої є забезпечення стабільності валюти і зовнішня рівновага.

Як і всяка система, золотий стандарт володів поруч переваг і недоліків. З погляду сьогоднішнього дня, його основна перевага складалася в забезпеченні стабільності курсів як усередині країни, так і за її межами. Транснаціональні потоки золота стабілізували обмінні валютні курси і створювали тим самим сприятливі умови для росту і розвитку міжнародної торгівлі. У той же час стабільний обмінний валютний курс, слабко підданий ймовірним коливанням, забезпечував стабільність рівня цін у внутрішній економічній системі. Яка-небудь країна, ввергнута в інфляційні процеси, незабаром випробувала відтік золота, що вело до скорочення грошової маси, що звертається, усередині країни, що грало в цей період позитивну роль у розглянутій економічній системі. Якщо в економіці якої-небудь країни мали місце дифляційні процеси, то приплив золота і наступне розширення грошової маси стабілізував рівень цін. Золото, як дорогоцінний метал, можна легко зберігати і транспортувати.

Однак золотий стандарт мав деякі недоліки. По-перше, золотий стандарт установив залежність грошової маси, що звертається у світовій економіці, від видобутку і виробництва золота. Відкриття нових родовищ і збільшення його видобутку приводило в цих умовах до транснаціональної інфляції. Навпаки, якщо виробництво золота відставало від реального обсягу виробництва, спостерігалося загальне зниження рівня цін. По-друге, в умовах панування золотого стандарту виявилося неможливим проведення власної незалежної кредитно-грошової політики.

Спочатку золотий стандарт був представлений золотомонетним стандартом, при якому як курс, так і вартість валют, визначили кількісним змістом золота в грошовій одиниці. У цей період здійснювалося вільне карбування золотих монет, вільний обмін інших знаків вартості на золото.

У найбільш розвитих державах застосовувався також золотозливковий стандарт, що відрізняється тим, що грошова одиниця хоч і прирівнювалася до визначеної кількості золота, але обмінювалася вже на золоті злитки стандартної ваги (12,5 кг). Таким чином, золото вже не використовувалося у внутрішньому грошовому обігу, а застосовувалося лише для міжнародних розрахунків і платежів.

Наступною формою цієї системи була золотодевізний стандарт-система, при якій центральні банки багатьох країн обмінювали свої банкноти не на золото, а на девізи, у якості яких виступали банкноти, векселі, чеки інших країн, що вважалися розмінними на золото. Система золотодевізного стандарту з'явилася результатом Генуїзскької конференції (1922р.) і одержала однойменну назву Генуїзскька валютна система. У якості девізної валюти були обрані долар США й англійський фунт стерлінгів. Будучи перехідною ступінню до системи регульованих валютних курсів і, насамперед до системи золотовалютного стандарту, дана система проіснувала недовгий період. З падінням золотого фунта Великобританії в 1931 році, а долара США - у 1933 році вона дала початок новій системі, що одержала юридичне оформлення на міжнародній конференції в Бретон-Вудська 1944 року.

Тут була досягнута домовленість щодо системи регульованих зв'язаних валютних курсів. Юридично рішення конференції були зафіксовані в статуті знову створеної організації - Міжнародного Валютного фонду Бреттон-Вудская система базувалася на наступних принципах:

· Основою нової системи по колишньому залишалося золото. Золото відновлювалося в ролі вимірника міжнародної вартості грошових одиниць: кожна країна зобов'язувалася закріпити золотий зміст своєї грошової одиниці (валюти) і підтримувати його. Золото з'являлося також головною формою міжнародних резервів, кінцевим коштом погашення дефіциту платіжного балансу.

· Повинні бути встановлені товарні обмінні курси валют країн-учасниць до курсу ведучої валюти. На практиці кожна країна змушена була створювати резерви в доларах. Золото і долар, таким чином, зайняли однаково важливе місце в системі, і відбулося відхилення золотовалютного стандарту до системи доларового стандарту.

Таке висування долара стосовно інших валют зв'язано в цей період з наступними причинами.

· значною часткою США у світовому капіталістичному промисловому виробництві - 56 %, і світовому товарообігу -24 %,

· стійкому в плині тривалого часу перевищенні надходжень над витратами по зовнішньоторговельних і неторгових розрахунках;

· зрослим попитом на американські товари, отже, і на долари США;

· концентрацією переважної частини золотих резервів у казначействі США;

· порівняно широким використанням долара в міжнародних розрахунках у період між двома світовими війнами;

· декларуванням казначейством США зобов'язання вільно обмінювати на золото долари, що належать емісійним банкам і казначействам іноземних держав, за твердою ціною: 35 доларів за 1 унцію.

3. Центральні банки повинні підтримувати стабільний курсової валюти стосовно ведучого (у рамках +1 %) валюті за допомогою валютних інтервенцій.

4. Модифікація курсів валют здійснюється за допомогою девальвації і ревальвації.

5. Важливим організуючим структурним елементом Бретон-Вудської системи є МФВ і МБРР.

Бретон-Вудська система функціонувала протягом чверті століття, спочатку без струсів - ціною численних виправлень, поки не звалила в 1971 році. Причина цього, як ні парадоксально - у ролі, що дана спочатку долару, як заміннику золота. Доларові авуари за кордоном одержали широкий масштаб і сприяли розвитку гігантських ринків доларів з дестабілізуючим ефектом. Нестійкість розвитку економіки, посилення інфляції, нестабільність платіжних балансів сприяли тому, що оборотність долара в золото більше по сьогоденню не забезпечувалося і виявилася не здатної до відновлення. На це вказує і розмір золотого запасу США, що у 1949 році, досягши рекордної оцінки в 22 тисячі тонн (70 % резервів капіталістичного світу), неухильно скорочувався, склавши до кінця 60-х років 15,8 тисяч тонн (44 %), а до кінця 1971 року усього лише 8,6 тисяч тонн (21 %). Власне кажучи долар США став утрачати своє золоте забезпечення. Подальший розмін його на золото створив реальну погрозу повного виснаження золотих запасів США і дискредитацію американської валюти. 15 серпня 1971 року уряд США в однобічному порядку відмовилося від оборотності долара в золото, що означало крах Бретон-Вудської системи й остаточний кінець ери золотого стандарту.

Почалися пошуки подолання протиріч у валютній сфері.

Комітет керуючих МВФ, розглядаючи дане питання, так обрисував існуючі аспекти проблеми:

· необхідність світової системи, заснованої на співробітництві і консультаціях у рамках МВФ;

· забезпечення еквівалентності зобов'язань для країн з негативним і позитивним сальдо;

· створення системи стабільних і паритетів, що упорядковуються, не крім можливості плавання;

· контроль за міжнародною ліквідністю;

· зміцнення ролі СДР як основного резервного авуара;

· загальна конвертованість валют і консолідація балансів у резервних валютах;

· можливість контролю за рухами капіталів;

· облік специфічної проблеми країн, що розвиваються, особливо шляхом збільшення трансферту чистих ресурсів на їх користь.

Підсумком подій стала Ямайська сесія МВФ 1976 року, що офіційно заснувала новий міжнародний валютний порядок і однойменну валютну систему. Сьогодні її рішення керують міжнародним життям.

На рубежі тисячоріч уся сфера міжнародних економічних відносин усі в більшій мері стає об'єктом наддержавного регулювання. В області валютних відносин така тенденція знаходить своє вираження у виникненні міждержавних організацій і угод, що мають метою регламентацію валютних відносин різних держав, додання їм визначеної структури. У цій області створені міжнародні організації, діяльність яких носить строго наднаціональний характер.

Діяльність існуючих міжнародних валютно-фінансових установ дозволяє:

· внести регулюючий початок у різноманітну діяльність наявних інститутів;

· виступати форумом з метою поглиблення співробітництва;

· аналізувати наявні позиції у валютно-фінансовій сфері і розробляти тенденції її розвитку.

У залежності від цілей, особливостей функціонування і ступеня універсальності міжнародні валютно-фінансові інститути можна підрозділити на організації світового, глобального характеру і регіональні. До першого можна віднести, наприклад, МВФ, МБРР із філіями, до других - BMP, Азіатський кліринговий союз, ЕБРР, Ісламський банк розвитку, ЕИБ, Африканський і Азіатський банки розвитку і т.д.

До числа численних міжнародних інститутів глобального характеру відноситься насамперед Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fond), - фінансова організація, що володіє статусом спеціалізованої установи ООН, організована на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США).

Бретон-Вудські угоди 1944 року передбачали створення Міжнародного валютного фонду з наступними цілями (стаття 1 Статуту МВФ):

· сприяти міжнародному валютному співробітництву;

· полегшувати розвиток і гармонічний ріст міжнародної торгівлі і брати участь у такий спосіб у встановленні і підтримці високого рівня зайнятості і реального доходу, а також у розвитку виробничих ресурсів;

· сприяти стабільності валютного обміну й уникати знецінення, зв'язаного з конкуренцією;

· допомагати установленню багатобічної системи розрахунків по поточним операціях і знищенню обмежень валютного обміну, що перешкоджають розвитку світової торгівлі;

· надавати країнам-членам, завдяки ресурсам фонду, можливість коректування порушень зовнішньої рівноваги без уживання заходів, шкідливих для національного чи міжнародного благополуччя;

· обмежувати і зменшувати розмах нерівноваги платіжних балансів.

Міжнародний валютний фонд є міжнародною валютно-фінансовою організацією, створеної для сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва шляхом установлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їхнім дотриманням, багатобічної системи платежів і установлення валютних обмежень, а також для надання кредитних ресурсів своїм членам при валютних утрудненнях, зв'язаних з неврівноваженістю платіжних балансів. На сьогоднішній день це найбільша міжнародна організація, що розташовує капіталом у 149,9 млрд. СДР чи близько 200 млрд. дол. У МВФ входять 182 держави.

На практиці МВФ має три основні задачі:

· стежити за застосуванням кодексу гарного валютного поводження, визначеного його статутом (стабільність валютного обміну, воля поточних розрахунків, недискримінація, конвертованість валют, зовнішнє рівновага), особливо забезпечуючи "твердий нагляд" за економічною політикою країн-членів;

· представляти фінансові ресурси, виправляючи і попереджаючи порушення рівноваги платежів за допомогою належної економічної політики;

· надавати собою форум для узгодження дій і співробітництва країн у валютній області.

В даний час з метою стабільності в міжнародній економіці МВФ виконує три основні функції: нагляду за розвитком, фінансової допомоги і технічного сприяння.

Чільне положення в МВФ займають США, що мають найбільшу кількість голосів - 17,7% і країни ЄС 26,2 %, 24 промислово розвиті країни мають 59,6 % голосів у МВФ. На частку інших країн, що складають велику частину членів фонду - 86 % приходитися лише 40,4 % голосів.

Капітал МВФ складається з внесків держав-членів, вироблених по підписці. Кожна країна має квоту, виражену в СДР.

Квота визначає:

· суму підписки країн-членів на капітал МВФ;

· можливості використання ресурсів фонду;

· кількість голосів, який країна розташовує у Фонді.

Розмір квот установлюється на основі питомої ваги країн у світовій економіці і торгівлі.

Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Іншим найважливішим інститутом глобального характеру виступає Міжнародний банк реконструкції і розвитку (International Bank for Reconstruction and Development). Як і МВФ, заснований на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бретон-Вудсі (США) у 1944 році. В економічній літературі частіше називається Світовим банком.

МБРР створений з метою надання допомоги у відновленні і розвитку економіки вхідних у нього країн (членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ). По закінченні періоду післявоєнного відновлення промислово розвитих країн група Світового банку поставила мета сприяти економічному і соціальному прогресу країн, що розвиваються, підвищенню ефективності їхнього господарювання.

Згідно статуту, банк має право жадати від країни - позичальника докладних даних про її економічне становище і про призначення кредитів, що просяться, а також контролювати їхнє використання. Світовий банк надає позички винятково платоспроможним позичальникам і в основному для того, щоб фінансувати потенційно високорентабельні проекти. Він запозичає свої ресурси на фінансових ринках промислово розвитих країн, і тому його кредити також надаються на ринкових умовах.

Вищі органи банку - Директорат і Рада. На чолі МБРР коштує президент. У Совет банку входять представники країн-учасниць. Директорат — виконавчий орган, що займається поточними справами. Рад- орган, що вирішує принципові питання. Формально МБРР є спеціалізованим підрозділом ООН, однак у своїх діях незалежний від її.

МБРР має дві філії:

· Міжнародна асоціація розвитку (MAP) - була створена в 1960 році для надання допомоги самим бідним країнам на привілейованих умовах. Вона надає безпроцентні позички з коштів, внесених багатими країнами.

· Міжнародна фінансова корпорація - МФК - була створена в 1956 році з метою мобілізації національних і іноземних капіталів для розвитку приватного сектора в "третьому світі".

У групу Світового банку входять ще три організації:

· Багатобічне агентство по гарантіях інвестицій, створено в 1985 році з метою сприяти розміщенню міжнародних інвестицій у країнах "третього світу", надаючи гарантії від політичних ризиків.

· Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних розбіжностей, створений у 1966 році з функціями радника й арбітра в конфліктах, що можуть виникати між державами, що є його членами й іноземними інвесторами, що вклали капітали в економіку держав.

· Спеціальний фонд допомоги для Африки Південніше Сахари, створений у 1985 році, у розпорядження якого були передані спеціальні кошти на надання надзвичайної допомоги бідним африканським країнам, що почали реалізацію великих програм структурних реформ.

МБРР розміщає свої цінні папери на фінансовому ринку, виплачуючи приблизно по 7% річних, і отримують по своїх кредитах 7,5-8,5%, що менше, ніж отримують міжнародні банки. Основна задача Світового банку - кредитування конкретних об'єктів, що відбираються самим ретельним образом і проходять серйозну експертизу. При цьому МБРР берет на себе тільки витрати в конвертованих валютах, а витрати в місцевій валюті несе країна яку кредитують. З 1980 року Світовий банк почав давати кредит на структурну адаптацію під програми економічних реформ, спрямованих на стимулювання приватного підприємництва, ринкових відносин, адаптації до світового господарства.

Місце розташування банку - Вашингтон.

Поряд із глобальними можна виділити і регіональні організації, так чи інакше впливають на міжнародну валютну систему.

До основних регіональних валютно-розрахункових організацій міжнародного характеру відносяться Азіатський кліринговий союз (Азкс) і Банк міжнародних розрахунків (БМР).

Азіатський кліринговий союз був затверджений у 1974 році. У числі засновників - Бангладеш, Іран, Індія, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. Союз має на меті полегшення здійснення економічних зв'язків за допомогою взаємного заліку вимог по торгових операціях усередині організації і кредитування один одного по сальдо операцій між собою, що дозволяє членам союзу заощаджувати значну кількість конвертованої валюти в платежах по розрахунках усередині угруповання В рамках угруповання багатобічні клірингові розрахунки сполучаються з двостороннім клірингом і торгівлею найбільш дефіцитними товарами за наявну валюту.

Взаємний залік вимог членів союзу здійснює клірингова палата, функції якої виконує Центральний банк Ірану.

Організація є відкритої для всіх країн і особливо для торгових партнерів Азкс. Високий ступінь відкритості визначається багато в чому тим, що вона заснована на основі чисто економічних інтересів держав-членів.

Колективною грошовою одиницею Азіатського клірингового союзу є створена в 1975 році азіатська валютна одиниця - АМЮ. Її паритет прирівнюється до СДР. АМЮ служить для уніфікації оцінки взаємних фінансових вимог держав-учасників. Грошовим інструментом вираження вартості платіжних документів, що надходять у клірингову палату, і кінцевим коштом платежу по взаємних зобов'язаннях є за узгодженням сторін національні валюти або самі держави-члени Азіатського клірингового союзу, або ведучих торгових партнерів.

До регіональних валютно-розрахункових організацій міжнародного характеру відноситься й одна з найстарших міжнародних організацій - Банк міжнародних розрахунків.

Банк міжнародних розрахунків створений у 1930 році центральними банками Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції, Японії і групою банків США - для спільного добутку деяких фінансових операцій міжнародного характеру, а також для взаємних консультацій по валютно-фінансових питаннях. Згодом число учасників збільшилося за рахунок приєднання центральних банків Австралії, Австрії, Албанії, Болгарії, Угорщини, Греції, Данії, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Канади, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Португалії, Румунії, Туреччини, Фінляндії, Чехії, Словаччини, Швейцарії, ПАР і інших країн. На сьогоднішній день кількість членів БМР досягла 41.

Відповідно до Статуту офіційні цілі БМР полягають у тому, щоб "сприяти співробітництву між центральними банками і забезпечувати додаткові сприятливі умови для міжнародних фінансових операцій, а також діяти в якості довіреного чи агента по здійсненню міжнародних фінансових заходів". Відповідно до Статуту БМР робить наступні операції:

· купує, продає і зберігає за свій чи рахунок за рахунок центральних банків золото;

· надає позички центральним банкам;

· продає і враховує легко реалізовані короткострокові зобов'язання;

· купує і продає за свій чи рахунок за рахунок центральних банків валюту, а також звертаються цінного папера (за винятком акцій);

· приймає внески від центральних банків на поточні і термінові рахунки.

Статут забороняє банку: випускати банкноти, що підлягають оплаті по пред'явленню; акцептувати перекладні векселі; надавати позички корпораціям: відкривати їм поточні рахунки; установлювати контроль над підприємницькими компаніями. БМР дає консультації в області валютних проблем, видає щорічні доповіді, що містять огляди стану світової економіки, міжнародних фінансових і валютних зв'язків (спеціальні розділи доповідей присвячені виробництву і розподілу золота, стану валютних ринків, руху цін, зовнішній торгівлі, платіжним балансам). Під керівництвом банку організуються наради і консультації керівників центральних банків, проводяться спільні заходи щодо надання фінансової підтримки валютам, що знаходяться в кризовому стані.

На сьогоднішній день БМР є найбільшим світовим центром взаємного заліку вимог між державними і транснаціональними приватними інститутами. Місцеперебування банку - м.Базель (Швейцарія).

Отже, удосконалювання міжнародних розрахунків здійснюється сьогодні методами державного регулювання на