Тема 12. Особливості міжнародного руху капіталу.

Вивіз капіталу - перенесення за рамки національних границь вартості в грошовій чи товарній формі з метою одержання прибутку.

Як економічна категорія, вивіз капіталу являє собою форму міжнародних економічних відносин, що історично виникла в період нагромадження капіталу розвитими країнами до рівня його відносного "надлишку" - невідповідності між розмірами нагромадження капіталу і можливостями його додатка в цих же країнах. Останнє робить вивіз капіталу необхідним. Світовий ринок виявляється тією межею, до якої прагне капітал у процесі власного самозростання.

Матеріальні передумови вивозу капіталу формуються під впливом НТП, що змінює структуру потреб, попиту, і відповідно, виробництва. Нерівномірність таких змін у різних країнах приводить до виникнення ситуації, коли рамки внутрішнього ринку стають тісними для національного виробництва (як з боку виробництва, так і з боку збуту).

Конкретні цілі, що ставлять перед собою суб'єкти вивозу капіталу, можуть бути різні, але в остаточному підсумку вони завжди трансформуються в кінцеву мету - максимізацію прибутку як у короткостроковому періоді, так і на довгострокових інтервалах.

Спонукальні мотиви до вивозу капіталу криються насамперед у перевагах міжнародного виробництва. Міжнародне виробництво дає суб'єктам вивозу капіталу можливість переборювати обмеженість внутрішнього ринку окремих країн, домагаючись підвищення розмірів підприємств і крупносерийного випуску продукції до найбільш ефективного рівня, максимально використовувати вигоди міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва, ставити собі на службу трудові і природні ресурси, науково-технічний потенціал інших країн. Воно дозволяє витягати вигоди і за рахунок різниці в економічній ситуації в окремих країнах, маневрувати ресурсами, пристосовувати свої виробничі і збутові програми до специфічних умов окремих національних ринків .

В економічній літературі країни експортуючі капітал, одержали назва "країни базування", а країни імпортуючі капітал - "приймаючі країни". При цьому розрізняють - вивіз, чи експорт капіталу, коли він розміщається за межами даної країни, і ввіз, чи імпорт капіталу, коли в економіку даної країни вкладаються інвестиції з-за кордону.

Статистика свідчить, що починаючи з 50-х років XX століття вивіз капіталу безупинно росте. В даний час міжнародне переміщення капіталу придбало визначальне значення. Тільки в останні роки його обсяг збільшився на 30-40 %, досягши по вивозі в 1995 році 315 млрд. дол., а в 1996 році майже 400 млрд. дол. Експорт капіталу випереджає по темпах росту як товарний експорт, так і валовий внутрішній продукт промислово розвитих країн [24, с.78].

Характерною рисою сучасного руху капіталів є те, що капітал не нав'язується країнам, а навпаки, відбувається тверда конкурентна боротьба за його залучення. У цю боротьбу активно включені національні держави, користувачі капіталів, міжнародні організації. З 1985 року до цієї діяльності підключилося утворене в рамках Світового банку Міжнародне агентство гарантування інвестицій (МАГИ), що сприяє поліпшенню інвестиційного клімату. Активно бере участь у гарантійному забезпеченні інвестицій фонд росту нових ринків у рамках Міжнародної фінансової корпорації (МФК). Питання гарантій включені в ряд документів Міжнародної організації праці (МАРНОТРАТ), Організації економічного співробітництва і розвитку , Конференції ООН по торгівлі і розвитку і ін. З 1994 року в рамках Організації Азіатсько-Тихоокеанського Співробітництва розроблений "Добровільний кодекс" прямих іноземних інвестицій.

Особливе значення надається міждержавним угодам про взаємний захист і заохочення інвестицій. Чимала роль приділяється і безпосередньо національним державам, що можуть використовувати наступні міри регулювання:

· методи фінансового впливу;

· не фінансові методи.

До першого відносяться: прискорена амортизація, надання субсидій, позик , страхування і гарантування кредитів, податкові пільги. Другі включають: забезпечення необхідної інфраструктури, надання технічної допомоги, надання земельних ділянок.

Таким чином, процес вивозу капіталу приймає усе більш організовані форми. Сьогодні вивіз капіталу по країнах і галузям господарства багато в чому визначає структуру сучасної світової економіки, відносини між окремими її складовими частинами.

Джерелами коштів, що надходять на світовий ринок капіталів, є як фінансові, так і не фінансові установи, приватні особи, що шукають прибуткових шляхів розміщення своїх вільних ресурсів. Як суб'єктів вивозу капіталу можуть розглядатися підприємці, держава і різні валютно-фінансові установи регіонального і міжнародного характеру. Відповідно до цього розрізняють:

· приватний вивіз капіталу;

· державний вивіз капіталу;

· вивіз капіталу регіональними і міжнародними інститутами й організаціями.

Приватний вивіз капіталу здійснюється насамперед великими промисловими і торговими кампаніями і банками, а також середніми і дрібними установами. Абсолютно переважав у структурі експорту капіталу до першої світової війни і спрямовувався головним чином у галузі, що роблять чи сировину послуги, і значною мірою в країни, що розвиваються. В даний час у цю категорію переміщення капіталів відносяться вкладення капіталу приватними фірмами, надання кредитів, міжбанківське кредитування, що направляються в більшому ступені в розвиті країни світу. В усіх країнах існуюче законодавство сприяє вивозу капіталу, особливо коли експорт капіталу здобуває форму експорту промислового устаткування в кредит.

Після першої світової війни поряд із приватним експортом капіталу усе більшого значення набуває державний вивіз капіталу, здійснюваний урядами країн, державними організаціями й установами. У цю категорію переміщення капіталу можна віднести всі державні позики, дарунки (гранти), позички, допомога іншим країнам. Такого роду вивіз капіталу переслідує не стільки мети негайного одержання прибутку, скільки мети економічної вигоди в цілому. В експорті державного капіталу зацікавлені вже не окремі підприємства, а цілі країни і народні господарства країн.

Крім приватних осіб і держави, ініціатором вивозу капіталу можуть виступати валютно-фінансові організації глобального і регіонального характеру. У залежності від цілей і характеру використання капіталу розрізняють: вивіз підприємницького капіталу і вивіз позичкового капіталу.

Вивіз підприємницького капіталу підрозділяється на прямі закордонні інвестиції і портфельні інвестиції. Прямі інвестиції, по визначенню Міжнародного Валютного Фонду - це така форма інвестування, коли інвестор володіє управлінським контролем над об'єктом, у який вкладений капітал. Частка управлінського контролю, відповідно до міжнародної статистики -25 %, у деяких випадках може істотно розрізнятися, від 10 % у США до 50 % у Канаді. У формулюванні Організації Економічного Співробітництва і Розвитку прямі інвестиції означають наявність закордонного чи контролю так називаного ефективного голосу в керуванні підприємством.

До складу прямих інвестицій включають:

· власний капітал - капітал філій, підрозділів і особлива частина акцій у дочірніх і асоційованих компаніях,

· внутрішньогосподарські переклади у формі позик і кредитів між учасниками процесу;

· реінвестування прибутку.

Міграція капіталу у формі прямих інвестицій у загальному плані являє собою організацію експортером капіталу того чи іншого виробництва на географічній території, що приймає капітал.

 Рух прямих іноземних інвестицій складається з трьох компонентів:

· створення нових капіталів за кордоном;

· взаємного кредитування фірм;

· реінвестування доходів.

В останнє десятиліття XX століття відбувається серйозний ріст таких вкладень у світовому господарстві. Якщо до 80-х років приріст прямих іноземних інвестицій складав 1,3 - 1,6 %, то в останні роки він досяг 20 %, у п'ять разів перевищивши темпи розширення світової торгівлі.

Портфельні інвестиції -це капіталовкладення в іноземні цінні папери, що не дають можливості безпосереднього контролю над діяльністю закордонних підприємств. Основна мета даного роду інвестицій - безпосереднє одержання доходу, а не забезпечення контролю над господарською діяльністю об'єкта інвестування. Сприяючи всіма можливими шляхами досягненню цієї мети, суб'єкти інвестування все-таки можуть одержати право контролю - непрямого, через так називані додаткові угоди: ліцензійні, маркетингові, управлінські й ін.

Портфельні інвестиції розділяються на інвестиції в:

· акціонерні цінні папери;

· боргові цінні папери.

Якщо перші виступають ні в чому іншому як в акціях, то другі можуть з'являтися у формі облігацій, боргових розписок, простих векселів, інструментів грошового ринку (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти й ін.), фінансових дериватів (опціони, фючерси, варанти, свопи).

Портфельні інвестиції - швидко зростаюча форма капіталовкладень. Цьому сприяє особливість даної форми, виражена в прагненні розмістити капітал у тій країні й у таких формах, у якому він буде приносити максимальний прибуток.

Особою, винятково важливою формою вивозу капіталу в даний час є позичковий капітал у виді міжнародних позик і кредитів. Міжнародне запозичення і кредитування-видача й одержання коштів у борг на термін, що передбачає виплату відсотка за їхнє використання; розміщення валютних ресурсів за рубежем на умовах зворотності, терміновості і платності.*

Виділяють наступні інструменти міжнародного запозичення і кредитування:

· позики;

· торгові кредити;

· валюта;

· депозити;

· інші активи і пасиви.

Міжнародне запозичення і кредитування-процес усеосяжний, зв'язаний з особливою активністю позичкового капіталу. Щорічно він розширює сферу свого панування, включаючи всі нові і нові країни.

У залежності від терміну, вивіз капіталу поділяється на короткостроковий (на термін до одного року) і довгостроковий (більш одного року).

Здійснюючи довгострокові інвестиції, експортери капіталу керуються не стільки умовами поточної кон'юнктури, скільки стратегічними розуміннями, розрахованими мінімум на кілька років. Тому на довгострокові інвестиції за кордоном великий вплив роблять тривалі стійкі тенденції в динаміку економічного становища країн, законодавча база, і особливо - коливання валютних курсів. Конкретно даний вплив полягає в тому, що довгострокові капітали спрямовуються з країн з відносно дорожчають валютами, у країни, курси валют яких чи абсолютно відносно понизилися.

Найбільш важливу роль серед перерахованих форм інвестицій грають прямі капіталовкладення. Це обумовлено тим, що їхні суб'єкти здійснюють постійний контроль за цим капіталом (у той час як капіталом у позичковій формі розпоряджається імпортер), вони гарантують стабільний ринок (чи формують основу для виходу на ринки інших країн), дають можливість особистої участі в керуванні підприємством.

Слід особливо зазначити тісний зв'язок між довгостроковим вивозом капіталу, зміною валютних курсів і інфляційним знеціненням національної валюти. Якщо в країні спостерігається темп інфляції, більш високий, чим у навколишніх країнах, доливши довгострокових капіталів у країну знижується через утворення розбіжності між рівнем валютного курсу, з одного боку, і рівнем цін у країні і за рубежем, з іншої. По тим же причинам занижений валютний курс сприяє припливу довгострокового капіталу в країну.

Питання ж про рух короткострокових капіталів представляє одну з найбільш складних проблем сучасної економіки, тому що діяльність ринків короткострокових капіталів у меншій мері в порівнянні з іншими елементами світогосподарських зв'язків обумовлюється змінами в економіці якої-небудь країни чи групи країн. Функціонування ринків короткострокових капіталів носить у визначеній мері наднаціональний характер. З чого випливає, що і закономірності цього функціонування часто безпосередньо не зв'язані з економікою якої-небудь країни. Вони скоріше складаються під впливом більш глибоких зрушень в економіці, що не залежать від співвідношення сил тих чи інших чи країн груп країн.

В основі економічного механізму руху капіталу знаходиться формування і динаміка процентних ставок і валютних курсів в окремих країнах. Саме розходження в рівнях цих показників найчастіше пояснюють відома теза, що капітал вивозиться за кордон не тому, що він не може бути застосований усередині країни, а тому, що за межами даної країни він може бути поміщений з більшою вигодою, чим усередині даної країни.

Так, раціонально діючий економічний суб'єкт вивозу капіталу керується найбільш сприятливими умовами, що існують у тій чи іншій країні. Ці сприятливі умови утворяться в результаті взаємодії цілої групи факторів, найважливішу роль серед який грають розходження в процентних ставках і зміна курсу національних валют.

Конкретний механізм впливу процентних ставок і валютних курсів на рух капіталів зводиться до наступного. Якщо, припустимо, країна, що володіє надлишковим капіталом, протягом визначеного часу використовує весь капітал усередині країни, то за інших рівних умов, взаємодія надлишкової пропозиції та низького попиту супроводжується формуванням низької ціни використання капіталу, чи процентної ставки.

Поміщаючи тимчасово вільні кошти за кордон, суб'єкт вивозу капіталу зацікавлений в одержанні найбільшого прибутку. Природно припустити, що якщо немає ніяких перешкод для руху капіталів між країнами, то, мабуть, що дотримуючись закону, відповідно до якого капітал рухається в більш прибуткові сфери, капітал буде спрямовуватися в країни з найвищими процентними ставками. У результаті відбудеться вирівнювання, усереднення процентної ставки в двох країнах, що буде більш високої, чим у країні-експортері, але меншої, чим у країні імпортері. При цьому в країні, що вивозить капітал, доходи власників капіталу збільшуються, а в країні, що ввозить капітал - зменшуються.

У цілому міжнародне переміщення капіталу приводить до збільшення сукупного світового виробництва за рахунок більш його ефективного перерозподілу і використання, але наслідку його для країн-імпортерів і країн-експортерів далеко не однозначні.

Позитивні наслідки вивозу капіталу для країн-експортерів:

· Використання позитивного ефекту масштабу. В умовах наростаючої конкурентної боротьби усе більшого значення набуває концепція мінімального ефективного розміру, реалізація якої означає створення і функціонування підприємств високої виробничої потужності, продукцію яких не в змозі поглинути навіть відносно великий внутрішній ринок.

· Забезпечення економії на витратах. Організація виробництва за рубежем найчастіше споконвічно спирається на гарантоване постачання своїх підприємств дешевою сировиною, робочою силою, можливості обійти митні бар'єри і т.п.

· Створення додаткових ринків для збуту вітчизняних
 товарів у формі постачань материнськими компаніями своїм дочірнім
 фірмам. Підконтрольні підприємства широко використовуються для
 організації збуту, обслуговування, реклами. про&

· Використання переваг від поглиблення міжнародного поділу праці.

Позитивні сторони для країн-імпортерів капіталу:

· Створення додаткових можливостей для

реструктуризації і модернізації виробничого апарата.

· Передача сучасних технологій, ноу-хау по менеджменті і маркетингу, створення нових і скорочення старих робочих місць.

· Збільшення інвестицій у національну економіку (за рахунок акумульованого за рубежем капіталу) і в такий спосіб стимулювання економічного росту.

· Включення в міжнародний поділ праці і підвищення конкурентноздатності національної економіки.

Однак, вивіз капіталу не може розглядатися як сугубо позитивне явище в сучасній системі економічних зв'язків. Поряд з викладеними позитивними наслідками для країн-учасниць цього процесу, вивіз капіталу містить у собі потенційні, а іноді і реальні можливості загострення соціально-економічних протиріч у цих країнах. Корені цих протиріч криються в тісному зв'язку вивозу капіталу з безліччю внутрішніх і зовнішніх проблем країн, таких, як обсяг національного виробництва і зайнятості, структура виробництва, стан фінансових ринків, курси національних валют і т.д.

Вивіз капіталу позбавляє економіку частини економічних ресурсів, що необхідні для економічного росту. Вивіз

капіталу, погіршуючи платіжний баланс, загострює для держав задачу його вирівнювання. Нерідко в цих умовах уряд уживає заходів по стримуванню темпів росту, здійснюючи дифляційну політику, жертвою якої стають і перспективні, наукомісткі галузі.

У деяких випадках експорт капіталу заміщає товарний експорт. Продукція, що випускається підконтрольними підприємствами, конкурує з товарами, що вивозяться з країни-експортера капіталу. У результаті закриваються окремі національні підприємства і виробництво аналогічних товарів переноситься за кордон.

Експорт капіталу з країн, що розвиваються, утрудняє рішення економічних проблем, що коштують перед ними, зменшує і без того убогі фінансові ресурси цих країн.

км Крім того, у сучасних умовах через можливу нестабільність курсу валют, вивіз капіталу може викликати значні втрати в результаті зміни курсу валюти, що можуть значно перевершувати прибуток, отриманий від приміщення капіталу на даному ринку. Виникає проблема страхування від валютних утрат, що у даний час дозволяється шляхом різних операцій на валютному ринку. У цьому випадку прибуток від вкладення капіталів у даній країні визначається вже не тільки рівнем процентних ставок, вона коректується різницею між курсом наявної іноземної валюти і терміновою премією, чи дисконтом на валютному ринку. Таким чином, капітали спрямовуються в ту країну, де переважає найбільш висока норма прибутку, розрахований як різниця між процентними ставками і ціною валютного страхування. Напрямок руху капіталів залежить від процентних ставок у країні і курсу валют; саме цим фактом порозумівається парадоксальний випадок переливу капіталів із країн з більш високими процентними ставками в країну з більш низькими процентними ставками.