1. Поняття змісту освіти

Зміст освіти - система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості.

На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників; соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, науки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.

В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до визначення змісту освіти. Наприкінці XVIII - в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної освіти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоцільно давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності. Її прихильники дотримуються древнього афоризму: багато знати – ще не означає бути розумним. Говне завдання школи, на їхню думку,- не стільки повідомити учням певну суму знань, які швидко забуваються, скільки сприяти розумовому розвитку учнів. На цих позиціях стояли давньогрецький філософ Геракліт, римський правознавець Ціцерон, німецький філософ Кант, а також педагог Дістервег. Але у процесі навчання має забезпечуватися як засвоєння учнями системи знань, так і розвиток здібностей.

З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями, з'явилася й набула розвитку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань. Її прихильники вважали, що основна мета навчання полягає в передачі учням якомога більшого обсягу відомостей із різноманітних галузей науки. Звичайно, школярі повинні опанувати внаслідок навчання певні життєво необхідні знання й уміння. Але знання швидко старішають, внаслідок чого після закінчення школи учні можуть виявитися не готовими до нових умов життя.

На межі ХІХ і ХХ ст. у США як відповідь на незадоволення теоріями матеріальної і формальної освіти з’являється концепція дидактичного утилітаризму. Її обгрунтував американський психолог, філософ і педагог, відомий представник прагматизму (від давньогрецького “прагма” – дія, практика) Джон Дьюї. Він впроваджував у педагогіку ідею про необхідність покласти в основу шкільної освіти практичну діяльність дітей, озброєння їх уміннями і навичками в різноманітних сферах життя. Навчання він розглядав як організацію діяльності дітей по розв’язанню практичних завдань, узятих із повсякденного життя.

Дидактичний екземпляризм. В основі екземпляриської концепції формування змісту освіти лежить принцип “частина замість цілого”, сутність якого полягає в тому, щоб на прикладі репрезентативних фрагментів навчального матеріалу познайомити учнів із темою в цілому. За цим принципом замість традиційної передачі знань у вигляді послідовного викладу всього матеріалу варто оперувати “тематичними прикладами” (на прикладі жаби сформувати в школярів уявлення про весь клас земноводних тощо). Отже, такий підхід суперечить принципу систематичності.

Зміст освіти складається з чотирьох основних компонентів: досвіду пізнавальної діяльності, зафіксованого у формі його результатів – знань; досвіду виконання різних способів діяльності – у формі умінь діяти за зразком; досвіду творчої діяльності – у формі умінь приймати нестандартні рішення в проблемних ситуаціях; досвіду ставлення до оточуючої дійсності – у формі світоглядних, морально-естетичних орієнтацій.

1. Пізнавальний досвід включає систему знань про природу, суспільство, мислення, техніку, засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.

2. Практичний досвід включає уміння і навички, які можуть бути загальними (складання плану, виділення суттєвого, порівняння, формулювання висновків, конспектування, анотування, робота з підручником, словниками, довідниками тощо) і спеціальними, що формуються лише в рамках певних навчальних предметів (уміння розв’язувати фізичні або математичні задачі, ставити досліди з хімії, креслити тощо).

3. Досвід творчої діяльності забезпечує готовність школярів до розв’язання нових проблем, до перетворення дійсності. Він виявляється в: самостійному перенесенні знань і умінь у нову ситуацію; баченні нових проблем в знайомій ситуації; баченні структури об’єкта і його нових функцій; самостійному комбінуванні відомих способів діяльності в нові; баченні різноманітних способів розв’язання проблеми й альтернативних доказів; побудові принципово нового способу розв’язання проблеми, що є комбінацією відомих.

4. Досвід ставлення до оточуючої дійсності – система морально-естетичних поглядів, цінностей, що виражають ставлення особистості до світу, діяльності, людей.

Всі компоненти змісту освіти взаємопов’язані між собою таким чином, що кожен попередній є основою для переходу до наступного.