5. Взаємовідносини особистості і колективу.

Питання про відносини колективу і особистості – одне із головних і в умовах демократизації виховання, дотримання прав і свобод людини, воно має особливу важливість. До недавнього часу вважалось, що особистість особистість повинна підкорюватись колективу. Сьогодні необхідно шукати нові, які б відповідали духові часу рішення, спираючись на філософські концепції людини і досвід світової педагогічної думки.

Процес включення учня в систему колективних відносин складний, неоднозначний і часто базується на протиріччях. Школярі майбутні члени колективу, відрізняються один від одного станом здоров’я, зовнішністю, рисами характеру, вмінням спілкуватись, знаннями, вміннями і іншими якостями. Тому вони по-різному входять в систему колективних відносин викликають неоднакову реакцію зі сторони товаришів.

Як складуться відносини особистості і колективу, залежить не тільки від якостей самої особистості, але і від колективу.

Виділяють три моделі розвитку відносин між особистістю і колективом:

1. особистість підкорюється колективу (конформізм);

2. особистість і колектив знаходяться в оптимальних відносинах (гармонії);

3. особистість підкорює собі колектив (нонконформізм).

У першому варіанті особистість може підкорюватись вимогам колективу природньо і добровільно, а може і надалі зберігати свою незалежність і індивідуальність, підкорюючись колективу лише зовні, формально. Особистість відкрито «бунтує», чинить опір, конфліктує, але таке буває рідко, вгору бере закон самозбереження.

У другому варіанті – ідеал взаємовідносин – гармонізація відносин особистості і колективу. Кожен член колективу зацікавлений в існуванні тривалого об»єднання.

Відносини особистості і колективу, які характерні для сьогоднішніх шкіл – це співіснування. Особистість і колектив співіснують , дотримуючись формальних відносин і називають себе колективом, хоча не є ним. За цією моделлю учень зовні сприймає норми і цінності колективу, висловлює ті судження, яких від нього чекають, поводить себе так, як це прийнято в колективі. Проте поза колективом він думає і чинить інакше. У більшості випадків у колективі встановлюється подвійна система цінностей: у межах організованої за участю педагогів діяльності існують позитивні взаємини, в неорганізованому спілкуванні – негативні. Причиною цього явища є те, що вихованці не можуть проявити свою індивідуальність у колективі. Запропоновані їм ролі вони виконують вимушено. Виходом з ситуації може бути розширення діапазону ролей, ствердження учня в новій позиції у колективі.

Гармонізація особистості і колективу є ідеалом взаємовідносин. Дані досліджень свідчать, що комфортними умовами свого життя в колективі вважають лише 5% опитаних учнів. Поглиблене вивчення цих дітей показало, що вони наділені особливими природними колективістичними якостями, тому здатні вживатися в будь-якому колективі.

У третьому варіанті, коли особистість підкорює собі колектив, зустрічається рідко. Яскрава особистість, її індивідуальний досвід можуть в силу тих чи інших причин сподобатись членам колективу. Цей процес може мати подвійний характер і привести як до збагачення соціального досвіду колективу, так і до зменшення його, якщо новий кумир стає неформальним лідером і орієнтує колектив на більш нижчу систему цінностей, чим та, яку колектив вже досягнув.