Тема2 : Зародження педагогічної думки. Педагогіка давнього світу.

Питання теми:

1. Виховання у первісному суспільстві.

2. Виховання і навчання в країнах Давнього Сходу.

3. Виховання і навчання у Давній Греції та Римі. Елементи педагогіки у філософських системах давнього світу.

4. Виховання, школа і педагогічна думка в Київській Русі.

Основні терміни теми: теорії виховання, ініціації, вузликове письмо, піктографія, клинопис, "будинки глиняних табличок", ієрогліфічне письмо, школи брахманів і кшатріїв, спартанська і афінська системи виховання, агели, агони, криптії, школи граматистів і кіфаристів, період баяння, період пестування, глаголиця, кирилиця.

1. Виховання у первісному суспільстві.

Людство від покоління до покоління передає свій досвід, удосконалює його. Одним із аспектів цього досвіду є виховання. Вчені по-різному пояснювали природу виховання. Представники біологічної теорії (французький етнограф Ш.Летурно, англ. соціолог Спенсер) вважали, що виховання не є специфічною, характерною особливістю людського суспільства, що воно – біологічне явище, властиве усім живим організмам. Вони відкидали усвідомлений характер виховання і вбачали в ньому “спокійно-природнє” явище. Прихильники психологічної теорії (зокрема америк. історик і теоретик педагогіки П.Монро) переконані, що виховання грунтується лише на несвідомому бажанні дітей наслідувати поведінку дорослих, наслідування є механізмом, сутністю виховного процесу. Згідно з релігійною теорією (нім. педагог К.Шмідт), у вихованні людини виявляється насамперед, творча дія Бога, який, створивши людей, дав їм здібності виховувати дітей. Представники трудової теорії (нім. філософ Ф.Енгельс, англ. соціолог Л.Морган) стверджували, що поштовхом до виникнення виховання було виробництво найпростіших знарядь праці та пов’язана з цим необхідність передавати молодому поколінню знання й уміння їх виготовлення й користування ними. Однак усі вчені сходяться на тому, що виховання виникло з потреби батьків передати дітям усе те, що вони створили у власній практиці, свої погляди на навколишню дійсність. Така передача досвіду і поглядів – одна з найважливіших передумов існування й розвитку людського суспільства.

Первіснообщинний лад існував сотні тисяч років. У своєму розвитку він пройшов певні періоди: дородове суспільство, родова община, розпад. У кожному з цих періодів виховання підростаючого покоління мало свої особливості.

Період дородового суспільства (від найдавніших часів до 200 тис. років тому) був періодом завершення процесу біологічного становлення людини. Організованих форм виховання на цьому етапі не було. Діти через спостереження й наслідування переймали досвід дорослих. Беручи безпосередньо участь в усіх видах діяльності (збирання плодів, рибальство, полювання та ін.), вони поступово залучалися до життєдіяльності стада. Виховання здійснювалось у процесі трудової діяльності через наслідування, але не було планомірним. У цей період виникають елементи навчання. Старші навчали дітей дотримуватись племінних традицій, переказуючи їм те, що знали самі (певні правила гігієни, статевих стосунків, збереження здоров’я і т.д.). Такі правила передавалися із покоління в покоління як абсолютні істини.

За родового устрою (приблизно 40-7 тис. років тому) людські стада перетворюються на колективи родичів – роди. Мета виховання полягала у передачі підростаючому поколінню трудових навичок, способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв і обрядів. Зміст і характер виховання дітей залежали від умов життя та характеру трудової діяльності дорослих.

У родовій общині сім’я ділилась на три вікові групи:

1) діти і підлітки всієї общини;

2) дорослі, що були повноцінними і рівноправними учасниками життя і праці;

3) особи похилого віку, які годували і доглядали дітей (давньоруське слово “воспитание” має корінь “питать” (годувати) і префікс “вос”, який означає ріст угору).

До 10-12 років хлопчики і дівчата виховувались разом і жили на половині своїх матерів, ходили з ними збирати їжу, гралися у вільний час. У період статевого дозрівання, хлопці-підлітки переходили у стан неодружених чоловіків, а дівчата – у стан жінок. Хлопців готували переважно до чоловічих видів діяльності (мисливства, рибальства, виготовлення знарядь праці), дівчаток – до жіночих (збирання рослинної їжі, ведення домашнього господарства). Тим самим, виховання здійснювалося залученням дітей до конкретних видів трудової діяльності, де вони включалися в систему виробничих відносин і міжособистісних стосунків дорослих людей.

Важливим етапом у вихованні була організація переходу підростаючого покоління в групу дорослих, який супроводжувався спеціальним ритуалом – ініціацією – це система випробувань (голодом, вогнем, биттям палицями), яка мала засвідчити наявність у людини фізичних і духовних якостей.

На останніх етапах розвитку матріархату з’явилися перші в історії заклади для життя і виховання підростаючого покоління, окремо для хлопчиків та дівчаток. До виховання дітей залучали збагачених досвідом старців. То були перші в історії людства вихователі (привчали до виконання релігійних обрядів і святкових ритуалів, навчали ігор, танців, співу, розповідали перекази, повідомляли історію роду і племені).

Із розвитком патріархату виникає моногамія, а з нею – велика патріархальна сім’я. У сім’ї керівну роль виконує чоловік, а жінка і діти підкорялися главі сім’ї. З’являються перші в історії людства організаційні форми виховання: дитячі ігри, традиції, звичаї, ритуали і т.д.

У період розвинутого патріархату виникає вузликове письмо – об’єднання різних знаків, за допомогою яких передавалися найважливіші життєво необхідні знання та навички. З розпадом первісного ладу з’являється первісна форма письмового запису – піктографія, або малюнкове, образне письмо. Воно складалося з окремих малюнків, які наносили на кору бересту, шкіру, кістки.

Для періоду розпаду первісного ладу (7-6 тис. ) характерним є виникнення сусідських общин, становлення моногамної сім’ї, майнове розшарування суспільства. У цей період зростає роль сімейного виховання. Поява станів (вожді, жерці, старійшини) трансформувала загальну мету в окремі цілі для кожного стану. Ідеал вождя орієнтував виховання на підготовку до війни і керівництва общиною. Ідеал жерця – розвиток інтелекту й підготовку до відправляння релігійних обрядів і ритуалів. Ідеал общинників – підготовка до праці. З’являється прагнення панівних груп населення відокремити розумове виховання від фізичної праці. Будинки молоді поступово перетворювалися на спеціальні заклади для дітей знаті, яких звільняли від фізичної праці.

Таким чином, за первіснообщинного ладу виховання як суспільне явище пройшло шлях від стихійного й обмеженого до спеціально організованих форм інтелектуальної підготовки підростаючого покоління.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 
100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115  Наверх ↑