2. Методи формування свідомості особистості.

Першочерговим у формуванні особистості є вплив на її свідомість. Результатом цього впливу повинні бути знання, погляди, переконання, які стимулюють вчинки вихованця, моральну впевненість у суспільній необхідності й особистісній корисності певного типу поведінки; формують готовність активно включатись у передбачену змістом виховання діяльність.

Переконання формуються завдяки змістовному і емоційно забарвленому роз’ясненню суті ставлень людини до навколишнього середовища, норм і правил поведінки, розвитку свідомості і почуттів особистості, яка виховується.

“Най головнішим шляхом людського виховання є переконання, а на переконання можна вплинути лише переконанням”

К.Д.Ушинський

До найважливіших методів формування свідомості особистості відносять розповіді на етичні теми, пояснення, роз”яснення, лекції, етичні бесіди, умовляння, навіювання, інструктажі, диспути, доповіді. Ефективним методом переконання є приклад. Застосовуються методи формування свідомості у комплексі з іншими методами.

Розглянемо найбільш складні за змістом і застосуванням методи словесно-емоційного впливу: розповідь, роз”яснення, етичну бесіду, диспут і метод позитивного прикладу.

Метод розповіді використовується передусім у виховній роботі з дітьми молодшого і середнього шкільного віку.

Основною функцією цього методу є те, що він слугує засобом поповнення знань моралі, вироблення в учнів правильних моральних понять. Яскрава емоційна розповідь здатна не тільки розкрити зміст морального поняття, а й викликати у вихованця позитивне ставлення до вчинків, які відповідають цій моральній нормі, вплинути на поведінку. Друга функція методу – збагачення морального досвіду школярів досвідом моральної поведінки інших людей. Третя – використання позитивного прикладу у вихованні.

Форми використання цього методу різноманітні: розповідь біблейської притчі, повідомлення хвилюючої історії, коментар до прочитаного твору тощо.

Успіх застосування розповіді пов”язаний із дотриманням певних вимог до змісту розповіді й характеру її проведення.:

1. Розповідь повинна відповідати соціальному досвіду школярів. У молодших класах вона коротка, емоційна, доступна, з великою кількістю дійових осіб; вона включає зіставлення фактів і деякі узагальнення. Розповідь для підлітків більш складна, вона ставить перед ними зіставлення вчинків і їх причин, спонукає задуматися над мотивами поведінки героїв, проявити самостійність у висновках і узагальненнях.

2. Розповідь супроводжується ілюстраціями, якими можуть бути твори живопису, художні фотографії, кінофільми, музичні записи тощо.

3. Для успіху сприймання розповіді слід використати відповідну обстановку: вогнище, квітучий сад, неприбране поле, затишну кімнату з тим, щоб емоційний вплив змісту розповіді підсилювався емоційним впливом оточуючого середовища.

4. Важливо потурбуватися про те, щоб враження від розповіді, почуття, які вона у дітей викликала, зберіглись якомога довше. Продумана зміна емоційної ситуації дитячої діяльності може значно підтримати виховний вплив розповіді.

Роз”яснення – метод емоційно-словесного впливу на вихованців. Застосування методу базується на знанні особливостей класу й особистісних якостей членів колективу. Для молодших учнів застосовуються елементарні прийоми і засоби роз”яснення. У роботі з підлітками потрібна глибока мотивація, роз”яснення суспільного значення моральних понять.

Роз”яснення застосовується лише тоді, коли вихованцю дійсно потрібно пояснити нову моральну норму, так чи інакше вплинути на його свідомість і почуття. Однак, роз”яснення не потрібні там, де йдеться про прості і звичні норми поведінки в школі та суспільстві: не можна різати парту, розмальовувати стіни, кричати, плювати і т.д. Тут необхідні категоричні вимоги. Роз”яснення ж використовуються у двох випадках: 1) для того, щоб сформувати або закріпити нову моральну якість або форму поведінки, 2) для вироблення правильного ставлення вихованців до певного вчинку, який вже здійснено (наприклад, весь клас не прийшов на урок).

Роз”яснення норм і правил поведінки базується у практиці шкільного виховання на навіюванні. Навіювання, проникаючи непомітно у психіку, діє на особистість у цілому, створюючи установки і мотиви поведінки. Діти і підлітки особливо підлягають навіюванню.

У практиці виховання використовується умовляння, що поєднує прохання з роз”ясненням і навіюванням. Вплив умовляння майже цілком залежить від прийняття вихователем форми звернення. Він також залежить від авторитету педагога, його особистих моральних якостей, переконаності у правоті власних дій і слів. Педагогічна ефективність умовляння висока, якщо вихователь опирається на позитивне, звертається до почуття власної гідності, честі, совісті, змушує учня пережити почуття сорому, незадоволеності собою і вказує шляхи виправлення. Іноді негативна поведінка буває наслідком необізнаності, незнання. Умовляння в такому випадку поєднується з роз”ясненням та навіюванням і здійснюється так, щоб вихованець зрозумів суть негативного вчинку, виправив поведінку.

Підсумовуючи, звернемо увагу ще на одне застереження. При некваліфікованому застосуванні методи розповіді, роз”яснення, умовляння, навіювання можуть набути форми нотації. Зайве моралізування викликає недоброзичливе ставлення до педагога, породжує бажання вчинити навпаки. Нотація не є формою переконання.

Бесіда – метод обговорення конкретних знань, фактів, подій, вчинків, який передбачає участь двох сторін – вихователя і вихованця. Бесіда відрізняється від розповіді саме тим, що педагог вислуховує і враховує думки, точки зору вихованців, будує свої взаємини з ними на принципах співробітництва, партнерства.

Бесіди можуть бути:

- пізнавальні;

- етичні;

- естетичні;

- екологічні;

- політичні та ін.

Метою бесіди є поглиблення, зміцнення моральних, естетичних, соціальних понять, узагальнення і закріплення знань, формування у школярів відповідних ставлень до навколишньої дійсності, до себе.

У практиці шкільного виховання використовуються планові і непланові бесіди. Перші плануються класним керівником завчасно, до них готуються, другі – виникають стихійно, непередбачено, народжуються течією шкільного і суспільного життя

Основними умовами ефективності використання цього методу є:

- актуальність обраної теми, яка повинна відповідати запитам учнів і виховним завданням;

- цікава постановка питань, переважно проблемного характеру, що викликає роздуми, активний обмін думками;

- позитивний емоційний фон бесіди (довір”я, відвертість, невимушеність, розкутість, увага до відповідей учнів, заохочення нестандартних питань, делікатна корекція невдалих, доречний гумор, жарт та ін.);

- увага до кожної точки зору, жодна думка не повинна ігноруватися; це сприяє об”єктивності, справедливості, культурі спілкування;

- підведення учнів до самостійного висновку.

Особливу трудність у молодого вчителя викликають індивідуальні бесіди. Часто вони проводяться у зв”язку з екстремальними ситуаціями (виникнення конфліктів, порушення дисципліни). Важливо, щоб під час такої бесіди не виник психологічний бар”єр. Вихованець лише тоді відгукнеться на звернення вихователя, коли відчує, що поставлене питання дійсно турбує наставника, що педагог поважає його гідність і хоче йому допомогти.

Диспут – метод виховання, який передбачає зіткнення різних, інколи прямо протилежних точок зору. Диспути проводять у середніх і старших класах на політичні, економічні, моральні, правові, екологічні, естетичні теми, що хвилюють молодь.

Характерною особливістю диспуту є полеміка, боротьба думок. Диспут є складним методом і вимагає високого рівня професійної підготовки педагога. Він повинен уміти делікатно і з повагою ставитись до висловлювань учнів, аргументувати їх, нікого не ображати і не принижувати, вільно володіти матеріалом теми, оперативно спрямувати хід диспуту, стимулювати активність учасників.

Диспут потребує ретельної, глибоко продуманої підготовки як самого вихователя, так і учнів. Важливо ознайомити їх з характером питань, які слід поставити проблемно, створити умови для вільного спілкування, спеціально вчити правилам доказового і яскравого виступу.

Приклад – виховний метод великої сили. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, слово – другої. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність.

“Важко привести до добра повчаючи, легше – прикладом”

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 
100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115  Наверх ↑