5.2. Рідна мова.

2. Родовід. Історична пам’ять, мислення, духовність особистості починається з пам’яті роду. Сім’я, школа, громадськість виробляють потребу в кожної дитини знати свій родовід і по батьковій, і по материній лінії, вивчати своє генетичне коріння. Найвірніший шлях досягнення цієї мети – практичне включення дітей у продовження родинних звичаїв, реалізацію сімейних планів, мрій, надій, традицій як втілення прагнень свого народу. У процесі родовідного виховання виникають психологічний комфорт, упевненість у своїх силах і можливостях. Серцем, душею і розумом дитина глибоко відчуває потреби всієї рідні, інших людей, починає дбати про інтереси всього роду, народу, нації.

3. Рідна історія розкриває знання про виникнення, становлення і розвиток свого народу, країни. Вивчаючи історію України, вихованці глибоко засвоюють витоки духовності рідного народу, інших народів, які здавна живуть на території нашої країни. Всебічне знання рідної – невичерпне джерело історичної пам’яті і мислення учнів.

4. Краєзнавство. Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів, мистецьких традицій дідів і прадідів, їхнього подвижництва в ім’я вільного життя.

5. Національна міфологія. У міфології – витоки національного характеру, способу мислення, світогляду, філософського мислення дійсності. Міфологія – один із найдавніших видів народної творчості, у якому часто-густо поєднуються і матеріалістичні, й ідеалістичні елементи.

6. Фольклор. У ньому відображено багатогранну і глибоку душу народу, його духовне багатство, першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя. Фольклорне виховання є найважливішою частиною етнопедагогіки. Відроджуючи національну систему виховання, необхідно домагатися, щоб у кожній родині, школі, у діяльності кожного вчителя, широко застосовувалися і саме це поняття і його зміст.

7. Народний календар. Це звід історично обумовлених дат, подій, свят, які в певній послідовності відзначаються протягом року. Народний календар – енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючих поколінь. Кожна дата, свято, урочистість народного календаря рясніють традиціями і звичаями, що пов’язані з природою рідного краю, а також з природою самої людини. Традиції, звичаї і обряди народного календаря комплексно діють на особистість, всебічно розвивають її.

8. Національна символіка. Українська національна символіка виконує історично важливі функції консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільноту, об’єднання споконвічних українських земель в єдину суверенну державу.

9. Народні прикмети, вірування. Народні прикмети та вірування одухотворяють природу, вчать дітей берегти та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох галузей народних знань – народної біології, астрономії, медицини, метеорології, хліборобської справи тощо. Народні прикмети у цікавій, нерідко дотепній і кмітливій формі розкривають важливі грані життя природи, людей. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці молоді до самостійного життя, успішної трудової, господарської діяльності в майбутньому.

Література для самоосвіти:

- основна: /1,2,6,7,8,9,10/

- допоміжна: /2,3,9,11,15,17,18,21,22,23,30,31/