3. Освіта і педагогічна думка у період українського Відродження (ХУІ – перша половина ХУП ст.) (виникнення братських шкіл, слов’яно-греко-латинська академія, Києво-Могилянська академія).

Київська Русь, знесилена татаро-монгольською навалою, втратила свою могутність. Адже 250 років Київська Русь жила під іноземним гнітом, зазнавала ворожих набігів. Усе це не могло не позначитися на долі освіти: письменних людей стало менше, культурні зв’язки із Заходом послабилися. А з часу прилучення Волині та Наддніпрянщини до Литви (1377р.) і Галиччини до Польщі (1387р.) українські землі стали здобиччю литовських, польських та угорських феодалів. В умовах поневолення, насаджування католицької віри, національного гноблення, освіта занепадає. Діти української знаті та заможного міщанства потяглися до католицьких освітніх закладів.

І тут виникла боротьба між освітченими представниками католицизму і ледве грамотними православними пастирями, яка вказала на необхідність освіти і шкіл. За цю справу взялись західні православні братства (братства – національно-релігійні і просвітницькі суспільні організації 15 – 18ст. при православних церквах Білорусії, України, Литви, Чехії). З кінця 15ст. відкриваються початкові та підвищені школи, засновниками яких були братства – братські школи. Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували шпиталі, православні церкви, видавали українські книжки і підручники. В основу діяльності братств було покладено ідеологію просвітництва.

Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа Львівського братства (1586), яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи. Відкрилися школи також в інших містах: Перемишлі, Рогатині, Замості, Києві, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Кременці, Луцьку та ін. Кращі вчителі братських шкіл були авторами підручників, наприклад, Лаврентій Зизаній написав “Грамматику словенского языка», Мелентій Смотрицький – “Грамматику словенскую”.

У братських школах мали право навчатись діти різних станів населення, статут школи зобов’язував учителя ставитись до всіх учнів однаково. Для сиріт та дітей з інших міст братства відкривали гуртожитки (бурси).

У братських школах підвищеного типу, крім читання, лічби, письма та хорового співу, засвоювали “сім вільних мистецтв”. Головна увага зверталася на гуманітарні дисципліни: учні вивчали рідну, слов’янську, грецьку, латинську і польську мови.

У школах запроваджувалися елементи класно-урочної системи (навчальний рік починався з 1 вересня, було введено канікули, екзамени), а також різні методи навчання: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Для закріплення навчального матеріалу широко використовувалося повторення. За порядком у школі, поведінкою учнів і виконанням домашніх завдань наглядали призначені на кожний тиждень учні, а також їхні батьки. У школах заборонялись пропуски занять, запізнення, за цим наглядали чергові. Віддаючи своїх дітей до школи, батьки підписували з ректором договір, яким визначалися обов’язки школи і батьків.

Хоча братські школи давали підвищену освіту, вони були середніми навчальними закладами. Першими національними закладами вищого типу стали Острозька школа-академія і Києво-Могилянська академія.

Школу – академію в Острозі відкрив князь Острозький на власні кошти у 1576р. Її називали “тримовним ліцеєм” або слов’яно-греко-латинською академією. У цій школі вивчали не лише слов’янську, а й грецьку, латинську, польську мови. Програма навчання передбачала вивчення “семи вільних мистецтв” (тобто граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії, музики), а також філософії і богослов’я. Вчителями були православні греки і протестанти.

Острозька школа вирізнялася високим рівнем викладання. Її називали академією навіть освічені католики. Тут працювали відомі на той час люди: першодрукар І.Федоров, письменник Г.Смотрицький, польський математик і філософ Ян Лятос. Вчилися в Острозі й діти шляхти, селян.

Другим вищим закладом освіти стала Києво-Могилянська академія, створена 1632р. у результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл. Об’єднаний заклад почав свою роботу на території братської школи під назвою Києво-братська колегія. Її опікуном став Петро Могила. Згодом заклад на його честь було названо Києво-Могилянською академією.

До колегії приймали осіб різних станів і національностей, тут навчалися українці, білоруси, поляки, росіяни, чехи, словени. Щороку в академії навчалось від 500 до 2000 студентів, вікових обмежень не було. Студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали. Студентів і початкових, і середніх, і старших класів (курсів) ніколи не карали і не відчисляли за те, що вони не вивчили уроків, не підготувались до диспуту чи взагалі не можуть опанувати належний матеріал, бо причиною цьому могли бути і хвороби, і голод, і холод, нестача одягу, підручників та ін. Більше того, всім надавалася можливість при бажанні залишатися на другий чи навіть третій рік в тому ж класі. Курс навчання в академії тривав 12 років і поділявся на 8 класів:

- у чотирьох нижчих класах студенти (“спудеї”) вивчали читання, граматику, катехізис, арифметику, музику;

- у двох середніх – поезію і риторику;

- у двох старших класах – філософію і богослов’я.

Студенти набували філологічної підготовки, обов’язковим було знання мов: слов’янської, української літературної, церковнослов’янської, грецької, латинської, польської. З часом було введено курс російської, французької, німецької та староєврейської мов, чисту й мішану математику (тригонометрію, фізику, астрономію, архітектуру), а в останні роки існування академії – класи домашньої й сільської економіки й медицини. Вивчали класичну грецьку та римську й частково середньовічну літератури, історію, географію.

Знання класичних мов – грецької та латинської – було не лише ознакою освіченої людини того часу, але й відкривало їй шлях до пізнання античної культурної спадщини й сучасної європейської літератури й науки. Латинь була мовою науковців, письменників, поетів, судової справи, міжнародного спілкування. Всі вищі науки, починаючи з поетики, в Києво-Могилянській академії також викладалось латинською мовою.

Згодом в академії зростає інтерес до європейських мов. З 1738р. до навчального курсу вводиться німецька мова, а з 1753р. – французька мова. З середини ХУШ ст. вивчається російська мова, а також староєврейська, остання – з метою поглибленого вивчення християнських першоджерел.

Вивчалися в академії поетика – мистецтво складати вірші, а також риторика – цариця мистецтв, вміння красиво і вірно висловлювати думку. Поетика й риторика були найулюбленішими предметами студентів. Особливо студенти цікавились тими видами поезії, які мали практичне застосування. Це канти й елегії, які можна було присвятити поважним людям, проголосити їх на громадських, церковних, академічних чи сімейних святах. Не менш популярними були й промови – поздоровчі, вітальні, прощальні, іменинні, весільні та ін.

В академії складаються свої традиції: поетичні змагання – читання віршів різних епох, різними мовами, в тому числі й власних, викладачами й студентами; увінчання вправних віршотворців лавровими вінками з присвоєнням звання “лавроносного поета” (лауреата). Ні одне академічне свято, ні одна знаменна подія в Академії чи місті не відбувались без поетів.

В академії студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх та граверних шкіл в Україні.

Неабиякого розвитку в академії досягло музичне мистецтво. З середини ХУІІ ст. в академії існує хорова школа. Хори, академічний та Братського монастиря нараховували часом до 300 і більше чоловік.

Унікальною була книгозбірня Київської академії, яка формувалась протягом двох віків. Закладена вона була ще в Братській школі. Петро Могила передав Колегії всю свою бібліотеку – 2131 книгу вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалася традиція дарувати академії книги. Бібліотека поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень від українських друкарень. Тут були книги видавництв Росії, України, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле, Берліна, Братіслави, Варшави, Лондона, Парижа, Рима, Болоньї й інших міст. Крім друкованих книг, в бібліотеці зберігались численні рукописи – хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і поточна документація. Значне місце займали передплатні видання.

У колегії працювали найкращі українські та іноземні професори, зокрема Є.Славинецький, С.Полоцький, М.Смотрицький. Викладачі колегії писали твори на важливі теми, спрямовані проти полонізації, католицизму, чимало студентів брали участь у визвольних війнах українського народу під проводом Б.Хмельницького.

У 1701р. Петро І своїм указом надав колегії офіційного статусу академії. З 1753р. навчання в академії здійснювалось лише російською мовою. У 1817р. академію закрили, й замість неї в тому ж році було створено Київську духовну семінарію, перейменовану у 1819р. в Духовну академію, яка припинила своє існування у 1918р. У 1992р. академію було відроджено як Національний університет “Києво-Могилянська академія”.

Література для самоосвіти:

- основна: /1,3,4,5,9/

- допоміжна: /4,5,10/