2. Школа і педагогічна думка в Європі в епоху Відродження та Реформації.

Розвиток виробництва і розпад феодалізму в країнах Західної та Центральної Європи в ХІV – ХVІ ст. зумовили розквіт науки, техніки, культури і мистецтва. Цей період називають епохою Відродження.

Характерною його рисою є гуманізм, який підносить людину в суспільстві, бореться проти її приниження. Відповідно гуманістична педагогіка харектеризується повагою до дітей, запереченням фізичних покарань, прагненням до вдосконалення здібностей дітей. Гуманісти значної уваги надавали фізичному та естетичному вихованню дітей, вивченню рідної, грецької, латинської мов, математики, астрономії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва. Вони вважали, що в процесі навчання і виховання діти повинні активно мислити, самостійно пізнавати навколишній світ, а тому навчально-виховний процес треба зробити привабливим для них, широко використовувати наочність, проводити прогулянки, екскурсії та ін. Діти повинні навчатися рідною мовою. Жінки мають право навчатися в різних типах шкіл. Діячі епохи Відродження не виступали проти релігії, але викривали духовенство. Мораль, етика, культура, освіта ставали більш світськими. Важливими рисами освітянських поглядів гуманістів стали: індивідуалізм (у центрі виховання – особистість), врахування вікових особлмвостей дитини, вимога гармонійного всебічного розвитку особистості, піднесення ролі морального виховання, зменшення ролі церкви на школу.

Педагогічна думка цієї епохи збагатилася творами і педагогічною практикою багатьох педагогів-гуманістів.

Серед тогочасних мислителів вирізняється Еразм Роттердамський (1469 – 1536) – відомий нідерландський письменник-педагог, один з видатних гуманістів епохи Відродження. Значну увагу приділяв проблемам освіти й педагогіки. Високо оцінюючи роль виховання, вбачав його головне завдання у виробленні в дітей з раннього віку моральності та благочестя. У своїх памфлетах “Похвала глупоті” та “Розмови запросто” гостро висміює середньовічні школи і виховання, католицьке духівництво, критикує схоластику, формалізм у навчанні, паличну дисципліну і брутальність учителів. Під час вивчення стародавніх мов вважав за необхідне основну увагу приділяти не формальному оволодінню граматикою, а читанню латинських і грецьких класиків. Навчання, на його думку, має бути легким, приємним, ураховувати інтереси дітей, розвивати їхню активність і самостійність. Його книга “Молодим дітям наука” містить до 600 правил, важливих для юнацтва (наприклад, “Не будь надмірно цікавим до чужих справ”, “Зі старшими говорити потрібно поважно і мало, а з рівними – дружньо і ласкава”, “Три знаряддя маємо для вченості: розум, пам’ять, старанність. Розум формується вправами. Пам’ять примножується від наполегливості. Наполегливість розвивай сам і не лінуйся”).

Італійський педагог Вітторіо да Фельтре (1378 – 1446) створив школу-інтернат “Будинок радості”, якою прославився як “батько гуманності” і як перший учитель нового типу. Він першим втілив ідею школи на природі, про яку згодом говорили і мріяли багато педагогів. Школа була розташована на березі мальовничого озера, серед алей і фонтанів. Стіни палацу прикрашали фрески із зображенням дітей. Тут виховувалися діти вищої аристократії. Велика увага приділялася фізичному і розумовому вихованню (вивчали грецьку мову та літературу, математику, астрономію, природознавство, логіку, метафізику, музику, живопис). Значна увага приділялась практичним заняттям, фізичним вправам (фехтування, їзда верхи) та ігри. У навчанні застосовували наочність, стимулювання творчості дітей, поступово позбавлялися зубрячки. У школі не було тілесних покарань, виховання здійснювалося за допомогою ласки, переконання, на особистому прикладі вихователів і наглядом за манерами, моральною чистотою вихованців.

Французький письменник-гуманіст Франсуа Рабле (1494 – 1553) у романі “Гаргантюа і Пантагрюель” гостро критикував схоластичне виховання дітей і молоді, прагнув показати, яким має бути гуманістичне виховання. На відміну від зубрячки і схоластики, що панували в тогочасних школах, він пропонував будувати навчання на зацікавленості дитини навколишнім середовищем. Вивчення дітьми природи під час прогулянок, бесіди про предмети, що їх оточують, відвідування майстерень та ознайомлення з трудовою діяльністю людей – усе це, на думку Рабле, поглиблює знання дитини, розвиває її мислення та активність. За такої системи навчання зникає потреба у зубрінні і тяжких покараннях. Пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. За Рабле, в школі повинні вивчати мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право. Важливою складовою виховання вважав мистецтво.

Французький мислитель-гуманіст, представник філософського скептицизму Мішель Монтень (1553 – 1592), у творі “Досліди” виступав проти схоластичного зубріння у навчанні, пропонував розвивати у дітей критичне мислення, обгрунтовував необхідність їх всебічного розвитку. Особливу роль відводив моральному вихованню, яке слід здійснювати не моральними повчаннями, а прикладом і моральним вправлянням. Вважав, що молода людина повинна рости фізично здоровою, загартованою, вміти володіти зброєю. Освіта, на думку Монтеня, має насамперед розвивати розум учня, самостійність його думки, критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів, підтверджувати навички освіти практичною діяльністю, а результати навчання – своїм життям. До запропонованої ним програми теоретичної освіти входили фізика і геометрія, які в ХУІ ст. в коледжах і університетах Франції не вивчалися. Високо оцінюючи освітнє і виховне значення історії, засуджував зведення вивчення її до засвоєння дат і імен. Вимагав виявляти індивідуальні особливості учня й шукати підхід, якого потребує своєрідність кожної дитячої особистості.

Англійський соціаліст-утопіст Томас Мор (1478 – 1535) у творі “Золота книга про найкращий суспільний лад і про новий острів Утопія” обстоював необхідність надання всім громадянам можливості “духовної свободи і освіти”. Критикуючи економічний і політичний лад в Англії, змалював картину виховання і освіти дітей та молоді на фантастичному острові Утопія. Тут усі люди працюють, держава піклується про освіту і виховання громадян, які навчаються рідною мовою, вивчають арифметику, геометрію, природознавство, астрономію, діалектику, музику. Вчителі використовують наочні посібники, велика увага приділяється фізичному вихованню, гімнастичним і військовим вправам. Діти працюють разом з дорослими, опановують землеробство, ремесла. Дорослі мають можливість займатися самоосвітою, до їхніх послуг бібліотеки та музеї. Чоловіки і жінки мають рівні права і можливості для здобуття освіти. Таким чином, Мор проголосив принцип загального навчання, вимагав однакової освіти для чоловіків і жінок, самоосвіти дорослих, спробував усунути суперечність між фізичною і розумовою працею.

Італійський мислитель Томаззо Кампанелла (1568 – 1639) у творі “Місто Сонця” у фантастичній формі показав життя людей в соціалістичній державі, верховним керівником якої є вчений – “Сонце” (метафізик). Його помічники – “Мон” (могутність), “Сін” (мудрість), “Мор” (любов) керують обороною, економікою, наукою, мистецтвом, сімейно-побутовими справами. Усі громадяни працюють, займаються самоосвітою, відвідують бібліотеки, музеї, картинні галереї. Освіта і виховання зосереджені в руках верховного правителя та його помічників. Діти виховуються у спеціальних групах під керівництвом нянь-виховательок, у школах вивчають науки рідною мовою, займаються гімнастичними вправами (ігри, біг, метання диска), працюють у майстернях (взуттєвій, ковальській, столярній, художній та ін.), у полі, на городі. На думку Кампанелли, навчання і виховання мають бути такими, щоб із шкіл не виходили “дармоїди і злодії”.

Протести гуманістів проти змісту і методики схоластичної освіти не могли істотно вплинути на діяльність середньовічної школи, яка залишалася під впливом католицької церкви. Почату гуманістами боротьбу продовжили представники Реформації: Ян Гус (Чехія), Мартін Лютер і Томас Мюнцер (Німеччина).

Мартін Лютер (1483 – 1546) – діяч Реформації в Німеччині, засновник протестантизму, очолив освітній рух, основна мета якого – за допомогою держави звільнити освіту від надмірного впливу церкви, підняти роль освіти, створити для неї кращі умови та можливості для її отримання. Свої погляди на школу і виховання Лютер докладно виклав у посланні “Бургомістрам усіх міст німецької країни про влаштування та утримання християнських шкіл" (1524). Передусім він вимагав від уряду змусити громадян віддавати дітей до школи. На його думку, початкова школа – це насамперед школа релігійного настановлення в дусі протестантизму, в якій діти навчаються читання, письма, лічби, закону Божому і церковних співів. Він детально визначив обсяг релігійного навчання, взявши за основу складений ним новий катехізис, запровадив недільні заняття священників з дітьми за катехізисом. Для шкіл підвищеного типу Лютер пропонував вивчення латинської, грецької, єврейської мов, історії, діалектики, природознавства, математики і музики. Нововведенням стало фізичне виховання.

Боротьба проти католицизму сприяла не тільки виникненню і поширенню різних протестанських шкіл, а й єзуїтських шкіл, які пропагували католицизм. Орден єзуїтів, створений 1540 р. іспанським релігійним фанатиком Ігнатієм Лойолою (1491 – 1546), обрав знаряддям боротьби проти прогресу, науки і вільної думки сповідь, проповідь і школу. Єзуїтів не цікавила освіта народних мас. Середні школи-колегіуми вони створювали для дітей феодальної знаті. Виховання в них передбачало зміцнення впливу католицької церкви. Добре оснащення школи, застосування принципу наочності, м’яка (зовні) дисципліна, лицемірно ласкаве поводження з дітьми, доволі широке коло загальноосвітніх знань – нові риси єзуїтського виховання. Діти в цих школах були позбавлені свободи думки, їм були чужі такі моральні поняття, як гуманізм, честь, патріотизм. У боротьбі з ворогами церкви єзуїти вважали придатними будь-які засоби.