Розділи

1. Виховання в епоху раннього феодалізму. Виникнення і розвиток середньовічних університетів.

Епоха середньовіччя охоплює період V – початок ХVІ ст. Від Римської імперії вона успадкувала християнську релігію в її західному різновиді – католицизм (з 1054р.) Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначала розвиток культури. Церква різко негативно сприйняла античну культуру, вважаючи її гріховною. На початку цієї епохи освіта будувалась на основі вивчення античних авторів та природничих даних, отриманих вченими Давньої Греції та Риму. Пізніше знання приходить до занепаду. В царині розумовій домінує авторитет церкви, зникають природничі науки, все природнє проклинається церквою, з’являються професори-містики та кабалістики, процвітають алхімія, астрологія. Середньовіччя увійшло в історію як епоха повного підкорення авторитету церкви та аскетизму.

Аскетизм (самозречення, крайнє обмеження людиною своїх потреб, відмова від життєвих благ і насолод з метою досягнення релігійного чи етичного ідеалу), ставши офіційною ідеологією, проповідував байдужість до світських благ і покору владі. Віруючі протягом життя мали готуватися до перебування у потойбічному світі. Церква наголошувала на молитвах та покаяннях. Краса природи, мистецтво, втіхи особистого життя, допитливість розуму – все це було оголошено владою диявола. Людина розглядалася як гріховна істота, її тіло як темниця для душі, яку слід було звільнити для вищого блаженства постами, молитвами, покаяннями.

В епоху середньовіччя у Західній Європі, залежно від класової та станової належності, склалося кілька типів виховних систем.

· церковне (духовне) виховання, що здійснювалося в християнській сім’ї та в церковних школах (парафіяльних, монастирських, соборних). Школи відвідували хлопці 7 – 15 років. Учні спершу зазубрювали молитви і псалми, потім вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику (не далі 4 дій). Навчали катехізисним методам (запитання і відповіді). Учні запам’ятовували відповіді на запитання, не замислюючись над їх змістом. Незнання психіки дитини, відсутність елементарних знань з методики призвели до того, що учням втовкмачували в голови навчальний матеріал за допомогою різок та інших тілесних покарань.

Опанувавши елементарні знання, кращі учні монастирських і соборних шкіл вивчали “сім вільних мистецтв”, які поділялися на 2-і частини: тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Вершиною навчання вважалося богослов’я. Незважаючи на релігійний характер навчання, ці школи сприяли поширенню писемності, підвищенню загальної культури населення країн Західної Європи.

· діти світських феодалів здобували лицарське виховання, що ставило за мету сформувати в майбутнього лицаря (“пана землі і селян”) кріпосницьку мораль, навчити поводитись у “вищому товаристві” і дати військово-фізичну підготовку. В основу світського виховання лицарів було покладено вивчення “ вільних благочестей” (їзда верхи, стріляння з лука, метання списа, фехтування, плавання, полювання, гра в шахи, вміння складати і співати пісні).

До 7 років діти феодалів (хлопчики) виховувались в сім’ях, а з 7 до 14 років – виконували обов’язки пажа при дружині сюзерена (більш знатного лицаря); від 14 до 21 року - були зброєносцями сюзерена, а потім їх урочисто посвячували в лицарі. Серед них було чимало неписьменних і брутальних людей. Дівчата отримували домашнє виховання.

· Бюргерське виховання. Міські купці і ремісники домоглися відкриття для своїх дітей гільдійських і цехових шкіл, в яких навчали рідною мовою. Ці школи мали своїм завданням допомогти дітям у майбутніх торгівельних справах та в розвитку різних ремесел. Згодом гільдійські та ремісничі школи було перетворено на міські початкові школи, що утримувалися на кошти міського самоврядування (магістрату). Учнів навчали читати, писати, лічити та релігії, а в деяких школах – риторики, граматики, геометрії. Виникнення таких шкіл було прогресивним явищем, оскільки руйнувало монополію церкви у шкільній справі. Церква боролася проти їх поширення, але зупинити їх розвиток вже не могла.

· Виховання дітей селян мало практичний характер. Ним займалися батьки у повсякденній праці в хаті, на городі, на полях. Його складові: фізичне (витривалість, спритність, фізична сила), трудове (формування трудових навичок, участь у праці з дорослими), моральне (підкорення батькові, феодалу, слухняність, тілесні кари), релігійне (заучування молитв, участь в обрядах) виховання.

· Виховання і освіта жінок також мали становий характер. Дівчата знатного походження виховувались у сім’ях або в пансіонах при жіночих монастирях. Їх вчили читати і писати, а в пансіонах – ще й латинської мови, благородних манер. Дівчата з непривілейованих станів набували вдома вміння вести господарство, навчалися рукоділля та релігійних настанов.

Виникнення і розвиток середньовічних університетів.

У середньовіччі зі Сходу починають проникати єретичні вчення, спалахують релігійні дискусії. Церква намагається опанувати досягнення в галузі логіки і спрямувати їх на боротьбу з противниками релігійних догм. Так починає розвиватися схоластика (від грецького schole – школа), яка прагне примирити розум з релігією.

Схоластика – система мислення, яка полягає у застосуванні законів формальної логіки для обгрунтування релігії. Її виявом у навчанні було переважно вивчення формально-логічних доведень певних релігійних положень. Розвиваючи витонченість розуму, схоластичне навчання водночас придушувало самостійність мислення. Схоластика сприяла розвиткові абстрактного мислення, але це була лише гімнастика для розуму, вона не розвивала інтересу до реального світу, до природничих наук.

Учені, незадоволені тим, що церковні школи ігнорували нові знання, що не відповідали догматам віри, у ХІІ ст. почали об’єднуватись у позацерковні спілки. Вони стали ініціаторами створення вищих спеціальних шкіл – університетів.

Перші університети було відкрито в:

· Болоньї (1158)

· Оксфорді (1168)

· Кембриджі (1209)

· Парижі (1253)

· Празі (1348)

та в інших містах Європи. Ці освітні заклади мали самоврядування і користувалися певною автономією щодо церкви, феодалів і міських магістратів.

У середньовічних університетах було 4-ри факультети:

· артистичний (підготовчий) з терміном навчання 5-7 р., протягом яких вивчали “сім вільних мистецтв”;

· юридичний ;

· медичний ;

· богословький (термін навчання 5-6 р.)

Після закінчення артистичного факультету (за змістом і завданнями нагадував середню школу, або сучасний коледж) студенти могли поступати (вступити) на інші факультети. Особи, які закінчували цей факультет, діставали ступінь “магістра мистецтв”. Особи, які закінчували повний курс навчання в університеті (11-13 р.), здобували вище звання – “доктор наук”.

Основними методами занять в університетах були лекції (читання якоїсь канонічної книги і коментарів до неї) та диспути (суперечки з приводу певних тез, які треба було довести або спростувати за допомогою логічно формального уміння сперечатись чи хитрощів). Студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи – трактати. Мова викладання була універсальною – латина, що сприяло зосередженню слухачів з різних країн, уможливлювало їх перехід з одного університету в інший з метою розширення знань.

Середньовічні університети користувалися великим авторитетом, відповідаючи назрілим потребам життя, сприяли розвиткові міст, певною мірою підготували культурний дух епохи Відродження.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 
100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115  Наверх ↑

Кращі книги