3. Система державного регулювання економіки

Свої економічні функції держава реалізує через систему впливу на соціально-економічні процеси. Ця система включає певні методи і регулятори за допомогою яких здійснюється цей вплив. Виділяють такі методи регулювання й планування соціально-економічного розвитку суспільства.

Регулювання – це система централізованих заходів, які проводить держава з метою утримання економічної системи в даному стані або забезпечення її розвитку на перспективу. Розрізняють короткострокове ( поточне ) й довгострокове регулювання.

Короткострокове регулювання – це комплекс антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на пом’якшення наслідків економічних криз. Характерною рисою короткострокового регулювання є те, що воно являє собою оперативне реагування на виникнення й розвиток кризових явищ, а тому заздалегідь не планується.

Довгострокове державне регулювання здійснюється у формі економічного програмування. На сьогодні це найбільш розвинута й поширена форма державного втручання в економіку. Програмування, на відміну від короткострокового регулювання, характеризується більшою мірою узгодженості часткової планомірності, властивої окремим господарствам ( фірмам, підприємствам) з макроекономічним регулюванням відтворювальних процесів.

Програмування може буди кон’юнктурним і структурним. Кон’юнктурне програмування спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання господарською кон’юнктурою з метою одночасного досягнення чотирьох макроекономічних показників:

а) стабільності цін;

б) сталих темпів економічного розвитку;

в) повної зайнятості;

г) збалансованості платіжного балансу.

Основу структурного програмування становить кон’юнктурне програмування, доповнене програмами економічного й соціального розвитку. Структурне програмування може бути:

а) частковим;

б) повним.

Часткове програмування спрямоване на регулювання співвідношення між попитом і пропозицією в окремих сферах і галузях економіки.

Повне програмування передбачає зміну співвідношень між різними галузями економіки.

Вищою формою регулятивного впливу з боку держави на соціально-економічні процеси є планування. Планування – це головний інструмент свідомого використання вимог економічних законів з метою встановлення необхідної пропорційності в розвитку суспільного виробництва. Слід розрізняти планомірність і планування.

Планомірність – це об’єктивна необхідність у свідомому, плановому встановленні необхідної пропорційності в процесі функціонування різних елементів економічної системи.

Планування – це свідома діяльність людей, які спираються на знання вимог економічних законів у процесі розробки й реалізації планових завдань розвитку економіки. Слід розрізняти планування індикативне й директивне.

Індикативне ( рекомендаційне ) планування характерне для країн Заходу. Його показники обов’язкові тільки для підприємств державного сектора. Для приватних господарств вони мають лише характер рекомендацій.

Директивне планування полягає в тому, що державні планові органи визначають загальнодержавні потреби, збалансовують їх з наявними ресурсами й за допомогою обов’язкових для виконання завдань забезпечують реалізацію розроблених планів.

У процесі впливу на економічну систему з метою підвищення її ефективності держава застосовує ряд регуляторів:

1) податки;

2) дотації;

3) ціноутворення;

4) кредит;

5) бюджет;

6) планування.

Необхідність й межі використання окремих форм регулювання, а також методів, за допомогою яких вони реалізуються, визначається прийнятою концепцією державного втручання в економіку.

Для того, щоб Україна мала ефективну систему державного регулювання економіки, необхідно:

а) визначити соціально-економічний статус суспільства, яке ми будуємо;

б) концептуально визначити місце держави в економічних процесах.

На жаль, сьогодні ці принципові питання залишаються відкритими, тому й формування державної системи регулювання економіки носить спорадичний характер.