ТЕМА 13. РОЗРОБКА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ ФІРМИ

 

w Виробнича стратегія фірми.

w Стратегія управління персоналом.

w Фінансова стратегія.

 

 

13.1. Виробнича стратегія фірми

 

Виробнича стратегія – це підсистема корпоративної стратегії, що представлена у вигляді довгострокової програми конкретних дій з утворення і реалізації продукту організації. Ця підсистема передбачає використання та розвиток всіх виробничих потужностей організації з метою досягнення стратегічних конкурентних переваг. Для підприємств, що відносяться до виробничої сфери, виробнича стратегія є найбільш суттєвою складовою загальної стратегії фірми. Вона тісно пов’язана з іншими основними видами діяльності організації: фінансами (з фінансовими ринками), маркетингом (з ринком продуктів), персоналом (з ринком трудових ресурсів), технологіями (з ринком технологій), інфраструктурою бізнесу (банками, кредитами організаціями, біржами, посередниками), виробничою кооперацією (ринком факторів виробництва).

Виробнича стратегія має складні взаємозв’язки з іншими стратегіями підсистем організації (елементами її діяльності), крім того, вона пов’язана з численними факторами зовнішнього середовища організації. Відповідно ефективність виробничої стратегії обумовлюється і тим, наскільки комплексно і органічно вона пов’язана з іншими спеціальними стратегіями організації.

Для якісної розробки виробничої стратегії необхідна системна взаємодія з різними спеціальними підрозділами організації. Наприк­лад, спеціалісти з маркетингу повинні забезпечити розробників вироб­ничої стратегії інформацією про реалізацію продукції, про конкурентів на відповідних ринках. Технологи повинні надавати інформацію про нововведення та всі характерні зміни на ринку технологій.

Система цілей виробничої стратегії повинна випливати із загаль­ної цілі організації. Встановлення цілей виробничої стратегії повинно здійснюватись відповідно до певних критеріїв:

- витрат на виробництво продукції;

- якості виробництва;

- якості виробничих поставок;

- відповідності виробництв попиту (гнучкість за попитом).

При оцінці виробничих витрат для стратегічних цілей викорис­товують такі показники, як:

- фондовіддача;

- обертання товарних запасів;

- собівартість виробництва одиниці продукції.

Якість оцінюється за такими показниками, як:

- відсоток співвідношення дефектів кінцевого продукту;

- критерії гарантійного терміну користування продукції;

- показник витрат підприємства на підвищення якості.

Якість виробничих поставок оцінюється за показниками:

- відсотком співвідношення поставок, що розроблені точно в строк;

- фінансових витрат за порушення термінів та інших умов  доставки продукції.

Гнучкість виробництва за попитом оцінюється за:

- швидкістю оновлення продукції;

- абсолютними показниками оновлення асортименту товарних груп;

- шириною асортиментного ряду конкретних продуктів.

Виробнича стратегія включає основні моменти:

1. Виробничі потужності (спеціалізація або фокусування потужностей). Спеціалізація залежить від таких факторів, як географічна ознака, групи продуктів або технологій, залежно від стадії життєвого циклу продукту.

2. Вертикальна інтеграція. Прийняття рішень з цього моменту повинно враховувати критерії: чи зможе організація утворювати такий внутрішній механізм, який буде ефективніше, ніж механізм ринку;  наскільки менеджери фірми зможуть ефективніше скоординувати дії учасників вертикальної інтеграції.

3. Технологічні процеси. В сучасних умовах всі рішення з технології потребують спеціального аналізу, враховуючи велику кількість факторів. При прийнятті таких рішень необхідно враховувати думки маркетологів, фінансистів на рівні з думками технологій.

4. Масштаб виробництва продуктів. Враховують такі критерії: оцінку майбутнього попиту, інформацію про стадію життєвого циклу відповідно до ринку, інформацію про головних конкурентів.

5. Використання виробничого персоналу.

6. Управління якістю виробництва.

7. Виробнича інфраструктура.

8. Взаємовідносини з постачальниками та іншими партнерами.

9. Управління виробництвом.

10. Організація і розвиток виробничого менеджменту як особлива система загальних систем управління організацією.

Особливість розробки виробничої стратегії – можливість вибору і розвитку одного з двох альтернативних підходів – конкурентного або корпоративного.

Конкурентний підхід (американський) передбачає наявність великої кількості конкурентних організацій по одному і тому самому елементу поставок. Корпоративний підхід (японський) – передбачає формування довгострокових стабільних відносин з обмеженим колом партнерів з кооперації, які засновані на взаємній залежності і взаємній довірі.

Характерною рисою сьогоднішніх виробничих стратегій провідних фірм світу є формування системи “продукт-сервіс”. Суть її полягає у тому, що організація замість завершених продуктів виготовляє та продає “пакетні” рішення: продукт плюс широкий спектр послуг. Ціни на цей комплекс встановлюються на рівні, що забезпечують конкуренцію з товаром у вигляді окремого продукту-аналога.

 

 

13.2. Стратегія управління персоналом

 

Стратегія управління персоналом – підсистема стратегій розвитку потенціалу персоналу організації з метою забезпечення її стратегічних конкурентних переваг. Стратегія персоналу на ряду з продуктово-маркетинговою є ключовою функцією стратегічної організації. Оскільки стратегічний менеджмент розглядає організацію як відкриту соціально-економічну систему, то сьогодні для досягнення бажаного стратегічного розвитку стратегія управління персоналом стає голов­ною і розглядається як основний стратегічний фактор.

Ключовими елементами стратегій є відбір, розстановка і просування кадрів.

При реалізації стратегії управління персоналом можуть бути використані два основних підходи:

- утворення кадрового потенціалу за рахунок власного потенціалу (на основі діючого в організації процесу підготовки, розстановки та залучення кадрів);

- залучення кадрів із зовнішнього середовища такої якості, яка необхідна на кожному ієрархічному рівні організації.

Практично фірма може використовувати комбінацію цих підходів.

Складовим елементом кадрової стратегії є система мотивації. В цьому випадку вибирають систему, що орієнтується на процес, або систему, що спрямована на результат. В системі оцінки, що орієнтується на результат, важливо те, щоб кандидат на посаду відповідав заздалегідь встановленому набору показників. Система, що орієнтується на процес, враховує якості працівників, які дадуть змогу через деякий період досягти результатів.

Системні винагороди. Може бути вибір: компенсаційна система, що орієнтується на становище людини в організації, або утворення необхідного професійного рівня чи його придбання.

Компанія може сприяти розвитку знань, умінь менеджерів або залучати вже готових спеціалістів з ринку праці.

 

 

13.3. Фінансова стратегія

 

Фінансова стратегія – підсистема корпоративної стратегії, яка представлена у вигляді довгострокової системи конкретних дій з використання власних і залучення зовнішніх фінансових ресурсів для досягнення стратегічних переваг.

Значення фінансової стратегії є очевидними, оскільки фінансовий фактор – найважливіший фактор будь-якого бізнесу. Через фінансову стратегію відбувається особлива інтеграція всіх спеціальних стратегій.

Складовими фінансової стратегії є:

- показники корпоративної стратегії;

- рішення з оптимізації корпоративних фінансів;

- лізинг;

- рішення по операціях із власними цінними паперами;

- рішення по фінансових ринках;

- стратегічні альянси;

- рішення по венчурному капіталу.