Тема 2.3. Характеристика ланок фінансової системи, їх взаємозв’язок та вплив на фінансову систему держави

У фінансовій системі в цілому і в розрізі окремих підсистем зосереджені значні обсяги фінансових ресурсів, що становлять 80 і більше відсотків від обсягу валового внутрішнього продукту. Окремі складові фінансової системи, тобто підсистеми, мають конкретне функціональне призначення в обслуговуванні відтворювальних процесів в економіці. Проте кінцева мета їхнього впливу єдина - створення умов економічного зростання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту.

Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів суб’єктів господарювання. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави.

У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов'язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми.

До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість, рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх - система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.

Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки закладені в удосконаленні організації та управління на самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовими ресурсами безпосередньо на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.

Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого значною мірою залежить розвиток виробничої сфери. Протягом 1995-1998 pp. Обсяг обігових коштів в економіці держави збільшився у 3,5 разу. Станом на 1 січня 1999 р. Обсяг обігових коштів перевищував річний показник валового внутрішнього продукту. Відволікання такої значної кількості фінансових ресурсів до виробничих запасів, на незавершене виробництво та готову продукцію, що зберігається на складах, значно знижує темпи економічного розвитку.

А прискорення обороту обігових коштів лише на один день дає нині змогу в економіці в цілому вивільнити 4,2 млрд. Гривень фінансових ресурсів. Це значні резерви для економічного зростання та подолання нестачі коштів у підприємств.

Водночас треба вжити дієвіших та ефективніших заходів щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов'язань. Так, загальна сума прострочених платежів підприємств та організацій на 1 січня 1999 р. Становила понад 140 млрд. Гривень. Несвоєчасне ж проведення розрахунків створює труднощі для фінансового забезпечення господарської діяльності.

Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні.

Значніші можливості є у бюджету щодо впливу на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні саме з бюджету і насамперед витрат на розвиток економіки. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об'єктів загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

За допомогою бюджету створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров'я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.

На своє вирішення чекають такі важливі питання, як:

Ø розширення дохідної частини бюджетів за рахунок збільшення прямих і скорочення непрямих податків;

Ø здійснення заходів щодо економії державних коштів, скорочення бюджетних видатків, удосконалення форм і методів їх фінансування;

Ø вжиття заходів щодо скорочення бюджетних дотацій і субсидій, переходу до надання фінансової допомоги безпосередньо споживачам;

Ø раціоналізація мережі науково-дослідних і соціально-культурних закладів, що утримуються за рахунок держави, розширення їх фінансування за рахунок позабюджетних джерел;

Ø визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, які в умовах ринку не можуть забезпечити розширене відтворення;

Ø відносне скорочення бюджетних видатків на оборону та управління завдяки втіленню принципу розумної достатності щодо чисельності та структури Збройних сил, а також раціональної побудови й використання апарату державних, владних структур.

Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

Для реалізації цього положення буде визначено розмір гарантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних утворень. Забезпечення такого рівня має здійснюватися з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, що створюються на відповідній території, та перерозподільних міжрегіональних процесів. Вирішенню цих проблем має посприяти введений 21.06.2001 року Бюджетний кодекс України.

Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування повинні набути стабільності. Загалом, система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45-47% від ВВП.

Нагальною щодо удосконалення чинної системи мобілізації доходів є потреба законодавчого забезпечення захисту прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування з використанням міжнародних стандартів. Усе це повинно бути відображено у податковому кодексі держави.

У фінансовій системі України виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву “Централізовані фонди грошових коштів цільового призначення”. До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд обов’язкового державного страхування на випадок безробіття, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, цільові фонди місцевих рад та інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різних цільових фондів.

Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини населення, які закінчили свою трудову діяльність за віком, у зв'язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо.

Підсистема "Державний кредит" покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Назва "Державний кредит" не зовсім відповідає своїй суті. Тут точнішою була б назва "Державний борг".

Державний борг буває зовнішній і внутрішній. Усі кошти як у межах держави, так і за зовнішніми запозиченнями, як правило, спрямовуються на покриття дефіциту бюджету. Мобілізація коштів через державний кредит дає змогу впливати на інфляційні процеси в державі в бік їхнього зменшення.

Важливу роль у фінансовій системі повинна відігравати підсистема "Страхування". Реформування економіки передбачає виникнення великої кількості господарських суб'єктів, зацікавлених у забезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів від різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Саме в цей час повинна набути значного розвитку страхова справа і насамперед ті види страхування, які майже не розвивалися раніше.

Наприкінці 2002 року в Україні налічувалося 700 страхових організацій, яким було видано ліцензії на здійснення страхової діяльності. Як відомо, створення страхових організацій відбувається у формі господарських товариств переважно закритого типу. Становище у страхуванні дає підставу для висновку, що тут слід вжити рішучих заходів щодо його розвитку та перетворення в надійний інструмент ринкових відносин.

Нині потрібна науково обґрунтована концепція розвитку страхової справи у напрямках:

Ø створення правового поля для забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг, регулювання страхової діяльності та дотримання прав і зобов'язань усіх сторін, що беруть участь у страхуванні;

Ø визначення форм і напрямків страхової діяльності, які найточніше відповідають сучасному стану в економіці та потребам як страховиків і страхувальників, так і держави;

Ø обґрунтування засобів та форм державного контролю і регулювання страхового ринку, включення страхування до переліку важливих фінансових інструментів регулювання економіки;

Ø створення умов стабільності розвитку страхових підприємств;

Ø забезпечення пріоритетного розвитку тих видів страхування, що сприяють фінансовій стабілізації в державі;

Ø створення конкурентного середовища між суб'єктами, що здійснюють страхову діяльність;

Ø забезпечення гарантії компенсації коштів юридичним і фізичним особам у разі настання страхового випадку;

Ø створення системи обліку та звітності страхової діяльності з метою формування банку достовірної інформації та її доступності.

Щодо вирішення поставлених перед страхуванням завдань, в Україні у жовтні 2001 року була прийнята нова редакція Закону України “Про страхування”, але головним недоліком нашого сьогодення є відсутність механізмів реалізації законодавчих та нормативно-правових актів.

Неабияке значення для ефективного функціонування фінансової системи має сфера забезпечення, а саме фінансовий ринок. Фінансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формується в Україні. Упродовж останніх років інтенсивного розвитку набули всі складові фінансового ринку.

Прийняття Указу Президента України "Про інвестиційні компанії" дало поштовх до розвитку спільного інвестування в цінні папери, що створює механізм захисту дрібних інвесторів. На фондовому ринку нині працює понад 500 торговців цінними паперами, які отримали відповідні дозволи.

Розроблена й подана на розгляд урядові концепція створення та розвитку фондового ринку України, її погоджено з відповідними відомствами, фондовою біржею та Асоціацією торговців цінними паперами.

Створення повноцінного фінансового ринку потребує прискореного розвитку ринку кредитів і ринку грошей. Надалі ці напрямки матимуть сприятливі умови для свого удосконалення й активніше впливатимуть на стабілізацію фінансового стану в державі.

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.

Питання до теми.

1. Дати загальну характеристику ланок фінансової системи.

2. Розкрити сутність фінансів суб‘єктів господарювання як ланки фінансової системи.

3. Охарактеризувати підсистему “Державний кредит”.

4. Особливості підсистеми “Страхування” та концептуальні підходи щодо її розвитку.

5. Фінансовий ринок як забезпечуюча сфера.