Тема 11.3. Ознаки цінних паперів та їх види

У відповідності з Законом «Про цінні папери та фондову біржу» розрізняють такі типи цінних паперів:

Ø іменні цінні папери, що передаються шляхом повного індосаменту;

Ø цінні папери на пред’явника, що обертаються вільно.

Українським законодавством також визначені такі види цінних паперів:

1) акції;

2) облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик;

3) облігації підприємств;

4) казначейські зобов’язання підприємств;

5) ощадні сертифікати;

6) векселі;

7) приватизаційні цінні папери;

8) інвестиційні сертифікати.

Взагалі всі цінні папери, що обертаються на фондовому ринку поділяються на:

Ø пайові (інвестиційні);

Ø позичкові (боргові);

Ø похідні.

Але українське законодавство не передбачає появи похідних цінних паперів від основних їх видів.

Борговий цінний папір втілює в собі зобов’язання емітента сплатити відсотки і погасити основну суму заборгованості у відповідності до встановленого графіка. До боргових цінних паперів належать всі види облігацій, комерційні векселі, закладні, незалежно від того, хто є їх емітентом і який термін дії цих паперів.

Інвестиційний цінний папір дає її власнику право на частину активів емітента, вона є посвідченням про частку власності в капіталі фірми. До інвестиційних цінних паперів належать всі види акцій без виключення типів емітентів.

Боргові та інвестиційні цінні папери відображаються у різних статтях балансу фірми. Для емітента боргових цінних паперів – це короткострокові та довгострокові позики; вони відображаються в розділ “ПАСИВИ”. Для емітентів інвестиційних цінних паперів вони заносяться в статтю “ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ”.

Акція – цінний папір без визначеного часу обігу, що засвідчує участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає власнику право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Емісія акцій здійснюється у трьох випадках:

1) під час акціонування, тобто створення акціонерного товариства з метою формування акціонерного капіталу;

2) коли вже діюча компанія перетворюється на акціонерне товариство;

3) при додатковій мобілізації капіталу для збільшення наявного статутного капіталу.

Акції можуть бути іменними, на пред’явника; простими та привілейованими.

Корпорація може здійснювати випуск лише тих видів акцій, які затверджені її статутом.

Іменні – це акції, власники яких мають бути зареєстрованими в реєстрі корпорації. Про власників таких акцій у книзі реєстрації акціонерів робиться відповідний запис із вказівкою часу та кількості куплених акцій.

Акції на пред’явника корпорацією не реєструються. Для керівництва корпорації більш зручними є іменні акції, бо вони дозволяють контролювати процес руху акціонерного капіталу і концентрацію акцій в руках окремих акціонерів. Акціонери надають перевагу акціям на пред’явника, тому що вони вільно продаються та обертаються на вторинному ринку.

Прості – це акції. Власник яких має право голосу на загальних зборах акціонерів і право на отримання дивідендів. Кожна акція наділяє її власника одним голосом на загальних зборах акціонерів. Вона не дає гарантії на отримання дивідендів, які залежать від господарської діяльності корпорацій.

Прості акції можуть випускатися серіями А і Б. Як правило, серія А передбачена для засновників корпорації, тобто для осіб, що підписали її статут, а серія Б – для інших інвесторів.

Власники акцій серії А мають більше прав, а також можливість отримання більшої частки дивідендів (плата за ризик).

Привілейовані акції є іменними і дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають право брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатись з фіксованими (у % до їх номінальної вартості), щорічно виплачуваними дивідендами. Виплату дивідендів здійснюють у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від величини одержаного товариством прибутку.

Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплату дивідендів за привілейованими акціями здійснюють з резервного фонду. Якщо розмір дивідендів сплачуваних акціонерам за простими акціями, перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим акціонерам.

Корпорація може випускати декілька серій привілейованих акцій. При цьому різні серії мають різну кількість привілеїв. Опис привілеїв за кожною серією акцій розміщується на її сертифікаті. Привілейовані акції випускаються на суму 10 % оплаченого статутного фонду і можуть бути таких видів:

· кумулятивні, за якими сплачуються не лише поточні, але і несплачені раніше відсотки;

· з корегованою ставкою, відсотки за якими можуть збільшуватись або зменшуватись;

· некумулятивні, що не дають права на відсотки за будь-який період, якщо рада директорів не оголосила їх виплату;

· конвертовані, які можуть бути обміняними на прості;

· з пайовою участю, за якими сплачуються додаткові дивіденди, якщо за простими акціями вони є більшими.

За кількістю голосів, що акції надають їхнім власникам на загальних зборах акціонерів, розрізняють, так звані, одноголосні, багатоголосні та безголосні акції.

Певна кількість акцій, що зосереджена в одних руках і забезпечує більшість голосів, має назву контрольного пакету акцій.

Власник акції формально не вважається власником підприємства. Він не має права вилучати свою частку з виробництва, оскільки ця частка не має самостійного значення.

Якщо акціонер з тих чи інших причин захоче позбутися належних йому акцій, він може повернути їх самому товариству, або продати їх на ринку цінних паперів.

Акція містить такі реквізити:

1) фірмове найменування товариства та його адресу;

2) назву цінного паперу – “АКЦІЯ”;

3) порядковий номер;

4) дату випуску;

5) вид акції;

6) номінальну вартість;

7) ім’я власника (для іменної акції);

8) розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акції, а також кількість акцій, що випускаються;

9) термін виплати дивідендів;

10) підпис Голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи;

11) печатку акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що містить такі основні дані:

1) порядковий номер купона на виплату дивідендів;

2) порядковий номер акції за якою виплачують дивіденди;

3) найменування акціонерного товариства;

4) рік виплати дивідендів.

Дохід від простих акцій цілком залежить від чистого доходу підприємства.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власнику номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін і з виплатою фіксованого відсотку (якщо інше не передбачено умовами випуску). Можуть випускатися державою (державна позика), місцевими органами самоврядування (муніципальні позики), підприємствами чи їх об’єднаннями. Облігації випускають з метою залучення коштів. Вони є формою кредитування емітентів особами, що придбали облігації. До загальних витрат емітентів облігацій належать:

1) сумарні річні доходи на обслуговування облігацій;

2) технічні витрати на випуск облігацій;

3) витрати на розміщення облігацій.

Гарантією погашення облігації як строкового боргового зобов’язання є загальна гарантія з боку емітента. Цією гарантією є право власника облігації на частину майна у випадку не виконання емітентом своїх зобов’язань, але без права на арешт цього майна.

Облігації можуть бути іменними та на пред’явника; відсоткові, за якими відсоток сплачується у відповідності з умовами їх випуску розмірами і терміном випуску, і безвідсоткові, тобто цільові, за якими відсотки не сплачуються, але власник може придбати на них певні товари, конвертовані, які можна обмінювати на інші цінні папери, гарантовані, під які є застава нерухомості, незабезпечені серійні, які погашаються серіями; ординарні – всі одразу з правом дострокового погашення за бажанням власника; компенсаційні, які в будь-який момент можна обміняти на готівку.

Різниця між акціями та облігаціями підприємства полягає в тому, що:

1) власник облігацій є кредитором корпорації, а акціонер –одним з її власників;

2) власник облігації отримує за нею відсотки, які є фіксованими та визначеними, протягом вказаного в ній терміну. Акціонер отримує дивіденди, які корпорація сплачує лише за умови отримання прибутку;

3) як й інші кредитори, власники облігацій не мають права голосу; акціонер має право голосу при розв’язанні всіх питань, що стосуються його майнових інтересів;

4) процентні платежі, що сплачуються за облігаціями, відносяться на витрати корпорації. Вони здійснюються з оподаткованого прибутку. Джерелом дивідендів є чистий дохід, який залишається після сплати податків.

Періодичність сплати податків за облігаціями здійснюється у вигляді відсотку здійснюється на підставі купону – відривного талону з надрукованою на ньому відсотковою ставкою. Кількість купонів дорівнює кількості виплат за облігацією до її погашення.

Облігація має такі обов’язкові елементи:

Номінал – грошова сума, що вказана на лицевій стороні сертифікату облігації. Її отримує власник в день погашення.

Купонна ставка – обумовлений відсоток від номінальної вартості, який емітент має сплачувати щорічно. Хоча купонна ставка встановлюється як річна. Вона може сплачуватись частинами, тобто раз у півріччя або раз на квартал.

Дата погашення – календарна дата, день коли компанія повертає покупцю суму, що дорівнює номіналу облігації і припиняє виплату відсотків.

Договір емісії – контракт на випуск облігаційної позики. Він є договором між емітентом та трастовою компанією. Трастова компанія – гарант надійності корпорації перед інвесторами, слідкує за тим, як емітент виконує свої обов’язки.

Положення про виплату – пункт угоди про емісію, згідно з яким емітент створює спеціальний фонд погашення, з якого здійснюється виплата відсотків і номінальної вартості облігацій. Цей фонд контролюється трастовою компанією.

Забезпечення – активи або майно корпорації, яке є поручительством під час випуску облігацій. Корпорація може випускати облігації без забезпечення. Виходячи з наявності забезпечення облігації поділяють на забезпечені та незабезпечені.

Рейтинг – оцінка інвестиційних якостей облігації спеціальними фірмами. Оцінюються лише облігації, які мають широкий вторинний ринок. Облігації, що мають високий рейтинг отримали назву облігацій інвестиційного класу.

Облігації мають ринковий курс.

Що стосується облігацій, які обслуговують державний борг, їх класифікація наводилася у темі 7.

Акції та облігації підприємств можуть бути випущеними в обіг лише після їх реєстрації відповідними фінансовими органами. А у випадку, коли акції та облігації призначені для відкритого продажу, в тому самому фінансовому органі має бути зареєстрованим і проспект емісії.

Українським законодавством встановлено два суттєвих обмеження діяльності акціонерних товариств у якості емітентів. Так вони мають право випускати облігації на суму 25 % оплаченого статутного фонду, а кількість привілейованих акцій - 10% від статутного фонду.

Вексель - це документ, складений за встановленою формою, який підтверджує безумовний обов’язок векселедавця сплатити у зазначений термін вказану у векселі суму.

Розрізняють два види векселів:

1. Простий (соловексель)

2. Переказний (тратта)

Простий вексель містить такі реквізити:

1) найменування «ВЕКСЕЛЬ»;

2) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

3) зазначення терміну платежу;

4) зазначення місця, в якому має здійснитися платіж;

5) найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений;

6) дату і місце складання векселя;

7) підпис векселедавця.

Переказний вексель має містити, крім вищеназваних реквізитів у підпунктах 1, 3-7, також: просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника).

Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

·вексель, термін платежу за яким не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред’явленням;

·при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника (місце складання документа - для простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця - для простого векселя);

·вексель, в якому не вказане місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Переказний вексель уявляє з себе документ, в якому зазначена письмова вказівка векселедержателя, трасанту особі, на яку виставлений вексель, тобто платнику (трасату), сплатити зазначену суму грошей пред’явнику векселя чи особі, що вказано у векселі (ремітенту) через певний термін або на вимогу.

Трасат стає боржником за векселем тільки після того, як він акцептує його, тобто згодиться на сплату поставивши на векселі свій підпис.

Акцептант переказного векселя так саме як і векселедавець простого векселя є головним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату векселя у встановлений термін.

Ремітент - векселедержатель, вказаний у тратті, в результаті передачі йому трасантом права на отримання грошей від трасата.

Передача права здійснюється шляхом передаточного надпису - індосаменту.

Індосамент - це передаточний надпис на векселі чи іншому цінному папері, який означає перехід прав по цьому документу до іншої особи (ремітенту), і в свою чергу індосант - це особа, яка здійснює індосамент.

Індосамент на векселі крім передаточного надпису виконує також функцію гарантії.

Кожний індосант за векселем несе солідарну відповідальність за платіж разом з векселедавцем і акцептантом.

Вексель використовується як один із головних платіжних засобів при товарній формі кредиту.

Наказом Міністра фінансів України як реєструючого органу 20.07.1995р. №123, зареєстрованим Міністерством юстиції 24.07.1995р. №233,769, було затверджено порядок видачі дозволу щодо діяльності з випуску та обігу цінних паперів як виключної діяльності. Цей документ встановлює не лише перелік і правила подачі документів та отримання дозволу на роботу з цінними паперами, але і державний контроль за проведенням операцій з ними.

Необхідно відмітити також факт створення Державної комісії з цінних паперів із статусом Міністерства. Вона вирішує завдання щодо поширення впливу держави на фондовий ринок, перерозподілу функцій контролюючих його державних структур та створення на базі цієї комісії Методологічної координаційної ради.

Створення системи звітності компаній - учасників фондового ринку, систематизації українських фондових стандартів, контролю ціноутворення на ринку цінних паперів, створення депозитарної та клірингової мереж та участі у виборі та відпрацюванні моделі фондового ринку України.

Інституційні посередники на ринку цінних паперів

В Україні первинне розміщення цінних паперів серед потенційних інвесторів забезпечують комерційні банки, брокерські контори, централізовані фондові біржі, інвестиційні фонди та компанії, трастові товариства, холдингові фірми (торгівці цінними паперами). Всі посередники шукають власну нішу.

Комерційні банки як депозитарні фінансові посередники можуть бути емітентами не лише акцій та облігацій, але й інструментів грошового ринку – депозитних та ощадних сертифікатів, векселів.

Якщо на підставі емісії акцій та облігацій формується власний та позичковий капітали банку, то випуск векселів та сертифікатів можна розглядати як форму залучення так званих керованих депозитів, або безвідкличних вкладів.

Право емісії власних акцій та облігацій отримують лише ті комерційні банки, які організовані у формі акціонерного товариства, а депозитні сертифікати те векселі може випускати будь-який комерційний банк, не залежно від організаційно-правової форми.

Чинним законодавством передбачено, що при заснуванні акціонерних комерційних банків, а також при перетворенні банку з пайового в акціонерний, всі його акції мають бути розподіленими між засновниками, тобто допускається лише закрите розповсюдження акцій першого випуску.

Перший випуск акцій банку має цілком складатися із простих акцій банку. Його реєстрація і продаж банком-емітентом повністю звільнюється від оподаткування на операції з цінними паперами. При реалізації акцій КБ їх першим власником не може виступати банк, тобто купувати їх за власні кошти (на баланс). Але на вторинному ринку банки як правило виступають покупцями своїх акцій, що не обмежується чинним законодавством.

Велика кількість акціонерних банків досить активно діють на вторинному ринку банківських акцій з метою підтримки ринкового курсу власних акцій.

Депозитний сертифікат – це грошовий документ, що підтверджує внесення в банк коштів на певний термін. Він має фіксовану ставку %. Кошти можуть бути стягнутими, лише за поданням в банк правильно оформленого сертифікату.

Депозитні сертифікати можуть бути купленими протягом всього терміну їх дії, а % за ними нараховуються з дня придбання. Вони розглядаються як керовані пасиви, які банк може залучити самостійно шляхом пропозиції вищих %. Вони є альтернативою ліквідним активам, які банки мають тримати в якості вторинних резервів для здійснення не передбачених платежів.

Терміни дії депозитних сертифікатів – 10 днів – 8 років, відповідно їх сума від 500 до 5 млн ам дол.. % ставки залежать від розміру і терміну дії вкладу. Більшість сертифікатів не може бути переданою іншим особам. До закінчення певного терміну можна стягнути кошти у банка лише сплативши штраф.

Відмінність депозитних сертифікатів від ощадних полягає в тому, що перші можуть видаватися лише юридичним особам, а другі – лише фізичним.

Після закінчення терміну дії сертифікату, останній стає документом за вимогою і банк має сплатити всю суму за ним за першою вимогою власника. У зв’язку з чим у банка виникає ризик одночасного пред’явлення до сплати значної кількості прострочених сертифікатів, що викликає необхідність тримати значні резерви вільними.

Банки можуть розповсюджувати власні сертифікати як через філії, так і через брокерські фірми на умовах комісії.

Комерційні папери – це короткострокові зобов’язання без забезпечення, які випускаються великими банками з високою ліквідністю. Їх випускають для залучення короткострокових коштів для фінансування сезонних потреб в обіговому капіталі; номіналом 1000 дол; терміном дії 30 – 270діб. Вторинний ринок таких зобов’язань фактично відсутній.

Інвестори купують комерційні цінні папери, бо дохід за ними є більш високим, ніж за державними фондами або казначейськими векселями. Для емітентів випуск комерційних цінних паперів також вигідний, тому що % за ними нижчий, ніж за банківськими позиками.

Банк-емітент повинен мати високий рейтинг кредитоспроможності. Як правило, на суму випуску відкривається кредитна лінія, яка є гарантією погашення комерційних цінних паперів після закінчення терміну їх дії.

Таблиця 1. Характеристика емітентів цінних паперів (за даними МВФ)

 

Емітенти	Обсяг випуску цінних паперів, %
Банки	74
Промислові підприємства	14
Будівельні організації	4
Сільгосппідприємства	1
Транспортні підприємства	1
Підприємства зв’язку	1
Підприємства інших галузей	5
Разом	100

На ринку цінних паперів саме банківські установи найбільш послідовно дотримуються стратегії самостійної роботи на первинних ринках своїх акцій. Тому є кілька причин:

1) висока доходність банківського бізнесу забезпечує високий попит на їх акції;

2) при створенні майже всіх комерційних банків закладається принцип першочергового розміщення майже всього обсягу нових емісій серед засновників та впливових акціонерів;

3) банківський топ-менеджмент хвилюється, що навіть незначна втрата контролю над емісією акцій може призвести до небажаного перерозподілу влади серед акціонерів банку.

Останнім часом в діяльності комерційних банків значну роль відіграють трастові операції.

Трастові операції – це операції при здійсненні яких банки виступають в ролі довіреної особи своїх клієнтів – приватних осіб та корпорацій.

Трастові операції передбачають наявність трьох сторін:

1) засновника трасту;

2) особи, яка отримує право на управління капіталом та право розпоряджатися ним на довірчих засадах (довірена особа);

3) особи, яка має право на отримання доходів від діяльності трасту (бенефіціар).

Трастові послуги для приватних осіб поділяються на три групи:

1. Розпорядження майном після смерті власника.

2. Управління майном у формі трасту. Банк управляє різними видами майна, інвестуючи кошти в доходні активи; розпоряджається і доходом, й основною сумою у відповідності до трастової угоди.

3. Агентські послуги, при наданні яких банк діє від імені та за дорученням свого клієнта (принципала) на підставі угоди, укладеної на певний термін. Відмінність агентських послуг від трастових полягає в тому, що у випадку трасту банк як довірена особа отримує право на розпорядження власністю, а при агентських відносинах право на власність залишається у принципала.

До агентських послуг для приватних осіб належать:

1) зберігання цінностей у сейфі;

2) зберігання активів клієнта;

3) управління активами в якості агента або представника.

До трастових послуг для фірм та акціонерних товариств належать:

1) розпорядження активами, тобто управління різними фондами, випуск облігацій, забезпечених цінними паперами, які зберігаються у вигляді трасту;

2) тимчасове управління справами акціонерного товариства під час його організації, банкрутства, ліквідації або інших обставин. Трас-відділ банку діє як довірча особа за передачею прав власності, за сплатою боргів або з управління майном на користь кредиторів;

3) агентські послуги, коли банк виступає в ролі агента компанії за трансфертом, тобто з передачі прав власності на акції та іменні облігації від одного власника до іншого, або в ролі реєстратора, депозитарію та агента з виплати дивідендів за акціями та відсотків за облігаціями компанії, з викупу привілейованих акцій та підписних сертифікатів.

Інвестиційні компанії та фонди – це організації, що здійснюють колективні інвестиції в цінні папери. Вони випускають та продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам, і на отримані кошти скуповують цінні папери підприємств та банків, забезпечуючи своїм вкладникам дохід за акціями. Інакше їх називають інвестиційними трастами, бо вони по суті управляють коштами своїх акціонерів.

Ще одним посередником на ринку цінних паперів виступає фондова біржа.

Питання до теми.

1. Які типи цінних паперів виділяють?

2. Яким чином поділяються цінні папери на фондовому ринку?

3. Вкажіть види цінних паперів у відповідності до чинного законодавства.

4. Дайте характеристику акцій.

5. Охарактеризуйте облігації.

6. Що таке вексель?

7. Розкрийте сутність інституційних посередників на ринку цінних паперів.

8. Охарактеризуйте емітентів цінних паперів.