86. Методика МВФ складання платіжного балансу країни.

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:

А. Поточні операції

Товари

Послуги

Доходи від інвестицій

Інші послуги та доходи

Приватні односторонні перекази

Офіційні односторонні перекази

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

Інший довгостроковий капітал

Підсумок А+В відповідає концепції базисного балансу в США

С. Короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски

Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США

Е. Компенсуючі статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СДР (СПЗ).

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів.

Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США

Н. Підсумкова зміна резервів

СДР (СПЗ)

Резервна позиція в МВФ

Інші вимоги

Кредити МВФ

Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту – “Керівництво з платіжного балансу”, що розробляється і періодично публікується МВФ. Останнє, п’яте видання Керівництва опубліковано у 1993 р. Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами-членами Фонду як основа національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країна вносити свої корективи. 

87. Особливості міжнародних розрахунків України.

На сьогодні Україна досить широко залучена в процес міжнародних торгівельних відносин . В зв’язку з постійним здійсненням експортно-імпортних операцій питання організації міжнародних розрахунків є дуже актуальним як для вітчизняних економічних суб’єктів, так і для їх іноземних контрагентів.

Основними формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо , розрахунки за відкритим рахунком і аванс. За першими двома формами можуть використовуватись векселі.

Використання даних форм розрахунків в україні має свої особливості, пов’язані з сучасною політико-економічною і правовою ситуацією в країні і ступенем довіри іноземних контрагентів до їх українських партнерів.

Найбільш поширеними є авансові розрахунки як найбільш вигідні і надійні для українських і іноземних експортерів. Це обумовлено низьким ступенем довіри до своїх контрагентів і недоліками правової бази, що використовується для вирішення суперечок ( довгий строк розглядання позовів, високий рівень корупції в державі, наявність багатьох недоліків в законодавстві, що перешкоджають призвати до відповідальності недобросовестних партнерів тощо). Це особливо актуально для операцій з імпорту товарів в Україну. Акредитив і інкасо використовуються рідко за такої причини:

вони передбачають тісну взаємодію іноземних і українських банків за умов відсутності у перших достатньої довіри до останніх. Умови по обслуговуванню акредитивів і гарантій, що встановлені західними банками для українських банків, є часто неприйнятними для останніх.

Розрахунки за відкритим рахунком використовуються лише при веденні справ між іноземними компаніями і їх представництвами, філіалами і СП з їх участю в Україні, тобто в випадках, коли іноземна компанія має контроль над своїм контрагентом в Україні.

Міжнародні розрахунки в Україні знаходяться під пильним наглядом держави

Уряд україни встановив також певні обмеження неявного характеру на розрахунки з певними категоріями країн, зокрема з офшорними зонами. Так, при імпорті товарів в україну по угоді з фірмою, зареєстрованою в ОЗ, до валових витрат відноситься 85% вартості угоди, що є невигідним для українських імпортерів в аспекті завищення оподатковуваного прибутку.

Для розвитку системи проведення міжнародних розрахунків в україні необхідні наступні зміни:

ефективність законодавства в аспекті врегулювання суперечок, що виникають в ході ділового співробітництва;

підвищення довіри іноземних фірм і фінансових установ до аналогічних українських організацій;

лібералізація системи проведення розрахунків з метою підвищення її швидкості і надійності та ін.