77.Промислове піднесення Німеччини та розвиток німецької економічної думки в наприкінці XIX - початку XX ст. (Р.Штольцман, Р. Штаммлер, О. Шпанн, Ф. Оппенгеймер).

Після франко-прусської війни 1870-1871 рр. і політичного об'єднання країни в єдину Німецьку державу 1871 р., ліквідації феодальних пережитків були створені сприятливі умови для завершення промислового перевороту та подальшого швидкого розвитку економіки. Уряд Німеччини багато зробив для розвитку освіти та науки. Освіта стала гордістю Німеччини, вона давала кадри для поповнення університетів і вищих технічних закладів, кількість студентів в яких особливо швидко зростала. Середня і вища освіта стала міцним підґрунтям для розвитку науки і розповсюдження її досягнень в економіці. В 70-80 роки XIX ст. процес економічного розвитку країни прискорюється. Відбувається перетворення Німеччини з аграрно-індустріальної в індустріальну-аграрну державу і завершується промисловий переворот. Німеччина широко використала науковий і технічний досвід інших держав і надала уваги розвитку галузей важкої промисловості. Велика увага в Німеччині надавалась розвитку хімічної промисловості. Швидко розвивається фармацевтична промисловість. Виникають нові галузі промисловості. Великого поширення набуває залізничне будівництво. Прискорені темпи розвитку підприємств важкої промисловості призвели до концентрації виробництва та утворення монополій. Монополії виникали в основному у формі картелів і синдикатів. Утворення картелів в Німеччині призводило до підвищення цін на товари та послуги. Для Німеччини характерна велика роль банків у стимулюванні розвитку промисловості та швидкий процес концентрації банківського капіталу. В 70-80-х роках XIX ст.. Німеччина активно переходить до політики протекціонізму в торгівлі, захищаючи свого національного виробника, а з другого боку, сприяла вивозу товарів і капіталу за кордон. Що стосується господарства, то після утворення єдиної Німецької держави, воно розвивалося повільно по «прусському» шляху». Для швидкого економічного розвитку Німеччини велике значення мало формування ментальності німецької нації під впливом освіти, культури, мистецтва та релігії, яку держава зробила своїм союзником. Внаслідок дії зазначених чинників німець ставав слухняним, дисциплінованим, ретельно виконував накази, був носієм порядку, сумлінно ставився до праці. Значною мірою економічному розвитку Німеччина була завдячена активному втручанню держави у всі сфери економічного, політичного, культурного та духовного життя. Характерною особливістю для Німеччини було те, що держава активно впливала не тільки на економіку країни, а й на освіту, науку, культуру, мистецтво, релігію, демографічні процеси, що активно сприяло економічному розвитку країни, переходу її від до індустріальної до індустріальної держави. Для нової історичної школи соціальне питання ніколи не залишалося поза увагою. Спираючись на свій метод, саме вона зосереджувала увагу на важливому значенні всіх соціальних інституцій. Необхідно зазначити, що соціальний напрям у політичній економії не становив цілісне економічне вчення і був спрямований в першу чергу на вирішення наступних практичних проблем:

• соціальний підхід до аналізу господарських явищ, дослідження економіки як частини соціальної системи, підвищена увага до проблем соціальної справедливості;

• заперечення об'єктивних економічних законів та об'єктивної обумовленості соціальної поведінки людей;

• визнання примату неекономічних факторів соціально-економічного розвитку насамперед правових чинників, підпорядкованим етичним нормам;

• активний захист приватної власності, заперечення експлуатації найманої праці та визнання можливості, соціально-економічного прогресу ринкової економіки шляхом соціальних реформ та державно-правового регулювання. Відомими представниками соціального напряму в політичній економії були Рудольф Штольцман, Рудольф Штаммлер, Отмар Шпанн, франц Оппенгеймер.

Найважливішим висновком є те, що ці ідеї мають яскраво виражений інституціональннй характер, тобто визначають примат суспільної психології над індивідуальною, визначальну роль суспільних Інститутів порівняно з економічними.

78. Нові форми господарювання в США наприкінці XIX - початку XX ст. Виникнення інституціоналізму та його напрями.

В 19ст. в США були високі темпи зростання населення за рахунок як природного припливу так і притоку іммігрантів та ввозу рабів. Таким чином США отримали з країн Західної Європи технічні досягнення, підготовлених кваліфікованих працівників та дешеву робочу силу, що сприяло швидкому економічному піднесенню США й розвитку внутрішнього ринку країни. Уже в перш. пол. 19ст. американське промислове виробництво було найбільш механізованим у світі. Основною галуззю суспільного виробництва було с/г, демократизація аграрної політики щодо отримання землі сприяла формуванню фермерського господарства, яке спеціалізувалось на вирощенні кукурудзи, пшениці, садівництва, овочів та інш.        

У 1913 р. фермери становили 1/3 всього населення, а їхні гос­подарства забезпечували товарами внутрішній ринок і з 1873 р. стали основними постачальниками сільськогосподарської продук­ції в Європу. Одночасно фермерські господарства стають вели­ким ринком збуту товарів для промисловості.

Після кризи 1873 р. в промисловості США відбувається процес концентрації підприємств та утворення монополій. Найбільш роз­повсюдженою формою їх став трест. Останній був об'єднанням кіль­кох підприємств, фірм, в якому його учасники втрачали свою ви­робничо-торговельну самостійність і керувалися в своїй діяльності рішеннями єдиного центру. Трести головною метою ставили захоп­лення ринку товарів і встановлення своїх цін. Так, у 1883 р. вини­кає трест «Стандарт ойл», який контролював 95 % переробки наф­ти. У 1887 р. виникає «Трест віски», цукровий, свинцевий та ін.

Наприкінці XIX— на початку XX ст. у США в найгострішій фірмі виявилися нові соціально-економічні проблеми, пов'язані з процесом трансформації ринкового механізму, з переходом від економіки вільної конкуренції до ринкової моделі недосконалої конкуренції, що негативно впливаю на економіку. Дрібні та серед­ні підприємства не витримували конкурентної боротьби з трестами й банкрутували. Саме тому уряд США першим серед розвинутих країн вдався до активних законодавчих антимонопольних заходів. Ці соціально-економічні проблеми призвели до виник­нення нового напряму економічної думки — інституціоналізму, який враховував дію в економіці позаекономічних факторів.

Інституціоналізм почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соці­ологом Т. Вебленом.

У рамках раннього інституціоналізму сформувались три ос­новні напрями: соціально-психологічний (його було започаткова­но працею Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу»); соціально-правовий (основний представник Д. Р. Коммонс): емпіричний (кон'юнктурно-статистичний) — засновник В. Мітчелл.

Інституціоналізм передбачав аналіз економічних проблем у контексті з іншими соціальними, політичними, етичними, право­вими тощо. Він виник як суто американське явище, але пізніше його місце в науці змінилося. Іституціоналізм отримав поши­рення і в інших країнах.