21.Осьовий час та його роль у формуванні Західної та Східної цивілізацій.

Формування двох сучасних цивілізацій пов'язують із так зва­ним «осьовим часом», який, на думку К. Ясперса, припадає десь на проміжок між 800 та 200 рр. до Р.Х. Як він зазначає, саме в цей період відбувається «найрізкіший поворот в історії. З'явля­ється людина такого типу, що зберігається донині. Саме цей час ми коротко й називатимемо осьовим часом» Саме в цей час, стверджує Ясперс, відбувається чимало незви­чайного: на Сході і Заході зароджується філософія, виникають нові релігії та їх пророки, а людина усвідомлює своє буття і саму себе, а також свої межі. «У цю епоху було розроблено основні категорії, якими ми мислимо й нині, закладено основи світових релігій... У всіх напрямах відбувся перехід до універсальності.Зазнає змін та певних трансформацій і соціальна структура суспільства, в якій поряд із традиційною державною владою— власністю та системою розподілу виникають відносини власності індивідуальної, як правило, у вигляді рухомості. Поява недержавних власницьких структур безпосередньо пов'язана з індивідуальною трудовою діяльністю людини (ремес­ло, торгівля), яка сприяє розвиткові товарно-грошових відносин. Система розподілу поступово перетворюється у податковий апарат. Зростає соціальне й майнове розшарування. Отже, в соціально-економічному плані осьовий час пов'язаний з появою недержавних власних структур, а в суспільному — з ви­значенням самоцінності людини, Усі ці зміни відбуваються одночасно в трьох точках первісних цивілізацій — Китаї, Індії та у Середземномор'ї, неза­лежно одне від одного. Осьовий час означав руйнування великих стародавніх культур, розчиняв їх у собі, призводив їх до загибелі, незалежно від того, чи був носієм нового народ стародавньої культури, чи інші народи. Таким чином, осьовий час — це був період трансформації всієї життєдіяльності людства у межах провіяних цивілізацій, він ха­рактеризувався принциповими змінами в соціально-економічній, політичній, етнічній та техніко-технологічній сферах.

22.Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації в осьовий час.

На Сході держава виникає значно раніше, ніж у Європі. Адже перехід до відтворювального виробництва насамперед відбуваєть­ся в тих регіонах, що були найкраще пристосованими для сільсь­когосподарського виробництва, розташованих, як правило, в зоні субтропіків, де і з'являються перші великі міські цивілізації (міста-держави). Виникають вони спершу як адміністративні, а не еконо­мічні центри та місця, де можна сховатися від зовнішньої загрози. Досить швидко всередині таких міст з'являється та посилюється верства населення, що займається управлінням — жерці, воїни, їх­ні начальники та інші люди, які мали певні повноваження. Тим самим поглиблюється соціальна стратифікація, що посилює поділ праці. Забезпечення потреб верхівки, які зростають, зумовлюють появу виробництва предметів розкошу, з'являються люди, що їх виробляють. Верхівка зосереджує в своїх руках не лише владу, а й власність на основний виробничий ресурс — землю.Водночас землеробство є головною галуззю.Соціальна структура східного суспільства була стратифікованою. Основним виробником були землероби, переважно вільні землероби-общинники. Що правда, вільними їх назвати досить важко, як і суспільство в цілому. Усі члени суспільства фактично перебу­вали в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Щодо рабства як такого, то на Сході воно існувало, але не ві­дігравало суттєвої ролі, адже головними виробниками матеріаль­них благ, передусім сільськогосподарської продукції, а також ос­новною робочою силою у будівництві були одержавлені сусідські громади (общини).Єдиним власником основних засобів виробництва — землі й води, — була держава та її уособлення — східний деспот-цар. А доходи всіх членів суспільства визначалася роздачами деспота на свій розсуд і залежно від заслуг перед державою. Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі або доходів з неї. Найвищим і єдиним власником залишався верховний пра­витель (цар). Особливості східної економіки породжували й своєрідну фор­му фінансово-економічних взаємин між власником базових засо­бів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосере­джуються у царській скарбниці. Західна, або Європейська цивілізація традиційно пов'язується становленням та розвитком античних держав — Стародавньої Греції та Риму. Основою господарства цих країн на відміну від сходу стала індивідуальна власність на базові засоби виробництва-передусім землю. Це не означає, що суспільної (державної")власності тут не існує зовсім, просто ці дві форми — суспільна та ідивідуальна — були чітко відокремлені і забезпечені відповідними законодавчими актами. Інакше кажучи, влада була відокремлена від власності. Відмінною є і роль праці рабів, яка набуває певної господарської значущості.