37. Корпоративні форми організації господарської діяльності у середньовічному місті. Цехові статути.
У XIII—XV ст. відбувається розквіт міського життя, а економіка середньовічного міста набуває регульованого характеру. Така врегульованість досягалася за рахунок об'єднання міщан, виходячи з їх спільних інтересів, фактично не існувало таких видів діяльності у середньовічних містах, які б не регулювалися відповідними корпоративними об'єднаннями. Вже починаючи з XI ст., спочатку в окремих випадках, а згодом, як норма, утворюються самостійні професійні організації, з власним виборним управлінням (старшинами) та власними статутами. Кожна з цих корпорацій набувала певних прав — володіння нерухомістю у місті, — мала власне судочинство, складала певний церковний прихід. Можна сказати, що це були юридично правомірні, релігійні та військові союзи, засновані на професійній основі. Купці об'єднувалися у гільдії— об'єднання торговців, які намагалися спільними зусиллями утвердитися на місцевому ринку та поза його межами: лише належність до гільдії давала право на купецьку діяльність у місті. Досить важливим завданням гільдій було забезпечення прав купецтва на ринках інших міст, для досягнення чого гільдії різних міст укладали певні угоди.Об'єднання ремісників отримало назву цехів (від нім. 2еске — спілка, складчина, яку ремісники, учасники корпорації влаштовували для забезпечення видатків на суспільні потреби). Як зауважує В. Левитський, «причини, що мусили ремісників об'єднуватися у цехи, полягали в тому, що за умовами часу лише у формах союзної організації можна було знайти: 1) захист особи, майна та правильно організованого суду; 2) здійснити матеріальну самодопомогу та охорону виробництва від взаємної конкуренції; 3) забезпечити задоволення релігійних потреб. У середньовічних ремісничих цехах не існувало внутріцехового поділу праці, кожен майстер виготовляв виріб від початку до кінця.
38. Економічні погляди Фоми Аквінського
Розглядаючи ціну, Хома Аквінський передусім намагається пояснити, яка ціна є справедливою. Він стверджував, що справед-іива піна повинна відповідати двом вимогам: повинна забезпечу пати еквівалентність обміну відповідно до кількості праці та видатків, а також забезпечувати учасникам обміну прожиття відповідно до їхнього соціального статусу. Тобто справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту ремісникові, церковнослужителю та дворянину. Повинні також враховуватися і витрати на зберігання товару, доставку його та певне страхування на випадок можливих втрат. Водночас Аквінський закликає у процесі обміну керуватися насамперед вимогами вищої справед-і п мості відповідно до божественного закону, за яким, якщо одна її сторін втратила в процесі обміну, то інша, яка отримала більшу Вигоду, винагородила потерпілу, адже саме цього вимагає справедливість. Ідучи за вченням Аристотеля, Хома Аквінський розрізняє, з одного боку, обмін товару на товар або грошей на товар для задоволення необхідних потреб, а з іншого — обмін грошей на гроші або товари з метою отримання зиску. Водночас Хома Аквінський негативно ставиться до стягування відсотків за позичені гроші. Стосовно ж власності, то тут Хома Аквінський бачить переваги приватної власності в тому, що саме вона встановлює у суспільстві «порядок та мир». А суспільна власність, викликаючи постійні суперечки та непорозуміння, зумовлює недбале ставлення до майна. Він також чітко бачить необхідність розвитку торгівлі, стверджуючи, що, засновуючи державу слід ураховувати зручності, які має територія для торгівлі та економічного розвитку країни.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 Наверх ↑