19.Господарська діяльність у первісній історії України.Трипільська культура.

Витоки процесу раннього цивілізаційного розвитку та ознак господарської діяльності людських спільнот, що дістали своє відоб­раження в археологічних і писемних джерелах мали свої прояви в період Давньої історії України.Як свідчать археологічні дані, на території сучасної України були виявлені пам'ятки буття найдавніших людей, що з'явилися в Європі близько 1 млн років тому. Ці залишки виявлено на Закар­патті, Наддніпрянщині, Житомирщині та в Криму. На українських землях знайшли відображення фактично всіх Археологічних періодів. Пам'ятки палеоліту були знайдені у так званих стоянках , що свідчило вже про тривалий час перебування в них людей, які вміли виготовляти кам'яні знаряддя праці, зокре ма крем'яні кожі, скребачки, ікла мамонтів, покриті орнаментом Формою соціальної та господарської організації виступала переважно родова громада.У період неоліту виникає принципово нива форма діяльно-'сті— відтворювальна, передусім землеробство та скотарство. Лю­ди переходять до осілих форм життя. Удосконалюються знаряд-:дя праці, будуються добротні оселі та господарські приміщення, ^з'являється глиняний посуд, використовуються пряслиці, що свідчило про початки ткацтва. Основою людських спільнот виступає вже не лише родова община, а й сусідська. Особливе місце в господарській еволюції українських земель посідає Трипільська культура (VII—III тисячолітті до н.е.). Пер­шим дослідником цієї культури був чеський археолог В. Хвойка, Життя і наукова діяльність якого була пов'язана з Києвом. На по­чатку XX ст. в селі Трипіллі на Київщині він проводить розкопки і виявляє пам'ятки стародавньої культури, що отримала назву «трипільська». Господарський простір людської спільноти, яка сформувала цю культуру, охоплював велику територію від Сло­бідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова.Трипільське суспільство було суспільством землеробів і досяг-ло високого рівня розвитку та стояло на порозі цивілізації. Трипільці стояли на порозі винайдення письма. Отже, протоміста та протописемність дають підстави вважати Трипілля протоцивілізашєю, що зароджувалася паралель­но з найдавнішими містами-державами Близького Сходу. Однак досягти рівня цивілізації трипільцям так і не вдалося через певні вади економіки та природні негаразди, що спіткали суспільство наприкінці IV тисячоліття до н.е.

Екстенсивна перелогова система орного землеробства зумови­ла спочатку заселення, а згодом виснаження трипільцями усіх придатних для господарської системи чорноземів Правобережної України. Природні зміни, зокрема, посушливість клімату сприяли занепаду трипільського землеробського господарства. Екстенсив­не землеробство сприяло і знищенню лісів на значних обширах, які перетворилися на потенційні пасовиська. Це створило умови для заселення нащадками трипільців Полісся, заплав Дніпра та чорноморських степів. Ці події, що сталися близько 5 тис. років тому, знаменували занепад і зникнення трипільської культури.

20.Система «влада-власність» та її роль у розвитку господарства Давнього Сходу.

На Сході держава виникає значно раніше, ніж у Європі. Адже перехід до відтворювального виробництва насамперед відбуваєть­ся в тих регіонах, що були найкраще пристосованими для сільсь­когосподарського виробництва, розташованих, як правило, в зоні субтропіків, де і з'являються перші великі міські цивілізації. Виникають вони спершу як адміністративні, а не еконо­мічні центри та місця, де можна сховатися від зовнішньої загрози. Досить швидко всередині таких міст з'являється та посилюється верства населення, що займається управлінням — жерці, воїни, їх­ні начальники та інші люди, які мали певну владу. Тим самим поглиблюється соціальна стратифікація, що посилює поділ праці. Забезпечення потреб верхівки, які зростають, зумовлюють появу виробництва предметів розкошу, з'являються люди, що їх виробляють. Верхівка зосереджує в своїх руках не лише владу, а й власність на основний виробничий ресурс — землю.

Водночас землеробство є головною галуззю, саме воно забез­печує існування цих міст-держав. Але воно потребувало великих зусиль, адже здебільшого це — іригаційне землеробство, яке ви­магало високого рівня організації та дисципліни робочої сили. Таки організація виробництва також створювала необхідність на­явності певної верстви населення, здатної забезпечити його, які й стають з часом східними деспотами — царя­ми, князями, фараонами. Саме вони організують господарські процеси, мобілізують необхідні для цього ресурси, розподіляють засоби виробництва та людей за сферами діяльності. Саме ця господарська функція й спричиняє безумовне підпорядкування всіх людей одному лідерові — східному деспотові, — пояснює неподільність влади та власності.Основним виробником були землероби. Що правда, вільними їх назвати досить важко, як і суспільство в цілому. Усі члени суспільства фактично перебу­вали в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх. Єдиним власником основних засобів виробництва — землі й води, — була держава та східний деспот-цар.Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі або доходів з неї. Як результат — у східних деспотіях сформувалася станово-кастова система.Особливості східної економіки породжували й своєрідну фор­му фінансово-економічних взаємин між власником базових засо­бів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосере­джуються у царській скарбниці.