23.Господарство Індії в 2 половині 1 тисячоліття до н.е. та відображення його в праці «Артхашастра»
Історію економіки Індії в осьовий час слід розпочати від встановлення буддизму — першої на землі монорелігії, що безумовно позитивно вплинуло на її господарський розвиток. У цей період тут значного- поширення набули залізні знаряддя праці, які значно полегшили не лише землеробство, а й спорудження іригаційних споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, що, у свою чергу, підштовхує внутрішню торгівлю. Надзвичайного розвитку до-сягло бавовняне виробництво, крім бавовняних тканин виробляли також вовняні та шовкові. Але все-таки виробництво зберігало натуральний характер, хоча Індія і залучена в цей час у міжнародні торговельні зв'язки. Звідси вивозили прянощі, бавовняні та шовкові тканини, дорогоцінні метали, фарби. Статтею імпорту були коні та деякі інші товари.Досить ґрунтовні відомості про економічну реальність в Індії цього періоду нам дає «Артхашастра» (IV ст. до Р.Х.), економічний трактат, який приписують радникові царя Чандрагупти І Каутильї, або Віншнагупті. Пам'ятка являє собою зведення правил, більшість із яких є зверненням до царя. Так, у трактаті підіймається питання про економічну роль держави, активізацію її втручання у господарське життя, зміцнення державного апарату. Серед функцій держави згадується: колонізація нових земель та створення нових поселень, переселення надлишкового населення, будівництво колодязів та іригаційних споруд, усіляке заохочення рільництва, скотарства та садівництва. Низка статей стосується ремісників, зокрема наголошується на необхідності професіоналізму.Фінансова програма для царя базувалася на безлічі натуральних та грошових податків і мит Важливим джерелом доходів було царське господарство. Важливими статтями видатків були громадські роботи, а також витрати на богослужіння, гареми та царську кухню. Торгівля також була важливою статтею доходів скарбниці У трактаті також дістало розвиток й учення про касти, за яким усе населення ділилося на чотири касти аріїв — брахмани, кшатрії, вайшьї та шудри. За ними закріплювалася станова нерівність, визначалися обов'язки. Велика частина трактату належить аналізу різних форм рабоволодіння, визначається неможливість рабства для аріїв.Отже, можна зазначити, що у Нову еру Індія увійшла чітко поділена на касти; тут панує система «влада-власність», а носії товарно-грошових відносин — на другорядних ролях.
24.Господарський розвиток Китаю в осьовий час та його економічна думка.
Осьовий час для Китаю К. Ясперс пов'язує з іменами КонфуцІя, Лао-Дзи, Мо-Дзи та ін., які жили у VI—IV ст. до Р.Х. Економічний розвиток Китаю цього періоду мав свої особливості. Ще у II тисячолітті до Р.Х. тут сформувалася жорстка ієрархічна система поділу на соціальні верстви, які залежали від верховного властителя. Надходження до державної скарбниці у вигляді результатів праці селян, ремісників і торговців перерозподілялися між представниками соціальних станів, шо істотно гальмувало розвиток товари о-грошових відносин.
Ця теза знаходить підтвердження у працях Конфуція (551 — 479 рр. до Р.Х.), зокрема у збірнику «Шицзин», що був ним відре-дагований. Будучи засновником вчення про етику, Конфуцій висунув таку концепцію: вдосконалення окремої людини веде до вдосконалення суспільства, що, у свою чергу, веде до вдосконалення держави. Це досягається через дотримання етичних та ритуальних церемоніальних норм І визнання мудрості попередніх поколінь. Ці ідеї були спрямовані на посилення держави; дбаючи про її благо, Конфуцій закликав скоротити розміри податків, налагодити облік і контроль землеробських робіт, залучити трудове населення до виконання своїх обов'язків. Він вважав, що освічений правитель, будучи «батьком народу», є здатним реально вплинути на рівномірний розподіл багатства суспільства; що у народу буде добробут тоді, коли господарювання буде вмілим, а праця стане однаково вигідною як за умов «великої спільноти» (селянської громади), так і приватного володіння спадкової аристократії та не спадкових рабовласників.Певні зрушення в економічному житті Китаю спостерігаються у 5-3ст. до Р.Х. У цей період зростає роль міст, соціальна диференціація населення, посилюється роль торговельно-ремісничих верств, з'являються гроші. На селі з'являються орендарі та наймити, але громадські землі ще не втягуються у ринкові зв'язки.Застосування металевих, особливо залізних знарядь праці істотно підвищує рівень виробництва, посилює суспільний поділ праці, веде до індивідуалізації ремісничого виробництва.У III ст. до Р.Х. відбувається об'єднання семи царств у єдину імперію. Перший імператор Цинь Шихуан (259—210 рр. доР.Х,), провів низку реформ, зокрема відмовився від передачі землі в умовну власність, як це було раніше, і ліквідував привілеї аристократії.Напевно, можна вважати, що реформи Цинь Шихуана в основі мали погляди авторів колективного трактату «Гуань-цзи» (IV—III ст. до Р.Х.), які як головне завдання, подібно до Кон-фуція, висували проблему «як зробити державу багатою, а народ задоволеним» через рівномірний розподіл багатства, не допускаючи збагачення торговців та лихварів. Реформи Цинь Шихуана запроваджувалися у життя надзвичайно жорсткими методами, що викликало невдоволення населення і призвело до зміни династії.Ще одним реформатором цього періоду був Ван Ман, який захопив трон у 9 р. після Р.Х, Він закріпив у Китаї лише два види земельних володінь — державні та селянські, за відсутності великої феодальної власності. Він також проголосив заборону рабства, але вона протрималася недовго; а рабство залишалося як патріархальне.На початку І тисячоліття Китай вступає у затяжний період криз і політичної нестабільності. Негативні тенденції було подолано лише VI ст.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 Наверх ↑