6. Екологічне законодавство.

Правове регулювання охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної небезпеки — це система державних заходів, закріплених у праві і спрямованих на збереження, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Воно здійснюється за допомогою еколого-правових норм. Правові норми для зручності користування ними та з метою ефективності їх правової реалізації видаються в формі нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти щодо охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів — це форма вираження і закріплення правових приписів екологічного права. Весь комплекс нормативно-правових актів з питань екології становить собою екологічне законодавство.

Отже, екологічне законодавство — це сукупність нормативно-правових актів, що містять еколого-правові норми, якими регулюються екологічні правовідносини.

За загальним правилом нормативно-правові акти для надання їм законності і юридичної сили повинні відповідати таким вимогам:

— мати об'єктивно виражену форму — у вигляді документа, що видається відповідними компетентними органами;

— цей документ повинен бути виданий уповноваженим на те державним органом або недержавною організацією, якій надані права на прийняття нормативно-правових актів;

— нормативно-правовий акт повинен бути виданий тільки в тій формі, яка визначена для нього законом. Так, Верховна Рада видає постанови і Закони, Президент України — Укази і розпорядження, органи виконавчої влади — накази, інструкції і т. ін.

— нормативно-правовий акт повинен бути виданий з дотриманням процесуальної форми правотворчості. Так, Верховна Рада України приймає Закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу. Закон вважається прийнятим після підписання його Головою Верховної Ради, Президентом України і набирає чинності через 10 днів з дня Офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Для забезпечення ефективності, дієвості і результативності законотворчої діяльності нормативно-правові акти повинні відзначатись детальною розробкою питання, з приводу якого вони приймаються, і комплексним підходом щодо врегулювання відносин та процесів в галузі екології.

Всі екологічні нормативно-правові акти поділяються на види залежно від їх юридичної сили.

Закони — нормативні акти найвищого законодавчого органу — Верховної Ради України. Право законодавчої ініціативи в Верховній Раді належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

Підзаконні нормативно-правові акти — ті, що приймаються на підставі і на виконання чинних законів. До підзаконних нормативно-правових актів відносяться постанови Верхової Ради України, укази і розпорядження Президента України, урядові нормативні акти (постанови), галузеві (накази), локальні нормативно-правові акти в галузі екології (рішення і акти органів місцевої виконавчої влади).

Залежно від ступеня значущості в регулюванні екологічних відносин всі нормативні акти екологічного законодавства можна класифікувати як основні і допоміжні.

Основні нормативно-правові акти складають сутність екологічного законодавства, допоміжні полегшують застосування норм основних нормативно-правових актів, закріплюючи, наприклад, єдиний понятійний апарат, роблять їх більш чіткими і зрозумілими.

До допоміжних відносяться державні екологічні стандарти, які є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання і охорони природних ресурсів, методи і методики контролю за станом навколишнього природного середовища, інші питання, пов'язані з охороною та використанням довкілля.

За предметом регулювання екологічні нормативно-правові акти поділяються на загальні і спеціальні. Предмет регулювання загальних нормативно-правових актів складають не тільки екологічні відносини. До таких відносяться Конституція України, Закони України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» та ін. Спеціальні нормативно-правові акти — це, наприклад, Водний кодекс, Земельний кодекс, Закон України «Про екологічну експертизу», тобто ті, що регулюють тільки екологічні суспільні відносини.

Як система юридичного законодавства екологічне законодавство побудовано за принципом ієрархії, тобто пріоритету актів законодавчої влади над актами виконавчої та судової влади, переваги актів вищестоящих органів порівняно до актів нижчестоящих органів та відповідності їх першим.

Відповідно до того, що Конституція України є Основним Законом нашої держави, вона виступає началом будь-якої нормотворчості, в тому числі й еколого-правової. Саме в Конституції України закладені загальновизнані принципи, на яких базується і розвивається екологічне законодавство. Так, ст. 13 проголошує, що «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу... Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону».

Конституцією України закріплено право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, з метою запобігання спричиненню шкоди здоров'ю громадян (ст.50 Конституції).

Разом з тим кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66 Конституції).

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу — стверджує ст.16 Конституції — є обов'язкам держави.

Конституція України — це першоджерело, звідки бере витоки екологічне законодавство.

Ще одним важливим джерелом екологічного права є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ст. 9 Конституції України міжнародні договори, укладені Україною на підставі Конституції, є частиною національного законодавства. Наприклад, Законом від 29 жовтня 1996 р. Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про охорону дикої флори, фауни і природних середовищ існування в Європі, прийнятої 19 вересня 1979 року в м. Берн (Швейцарія). Питання охорони, використання і відтворення тваринного світу в Україні регулюються Законом України «Про тваринний світ», прийнятим 3 березня 1993 р. Стаття 59 цього Закону стверджує, що Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони та раціонального використання тваринного світу. Якщо міжнародним договором, укладеним і належним чином ратифікованим Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору.

Наступним рівнем в системі екологічного законодавства є законодавчі акти — закони і кодекси. Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки (в т.ч. і в галузі екології);засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору; основи екологічної безпеки; природного середовища» від 25 червня 1991 року, «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року, «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року, Кодекс про надра, Земельний кодекс України та ін.

На виконання законодавчих актів спрямовані підзаконні нормативні акти, що видаються Верховною Радою України. Це, наприклад, Постанова Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року «Порядок обмеження, тимчасової забороні(зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища».

Укази і розпорядження Президента України, які є обов'язковими для виконання на її території, відповідно до ст. 106 Конституції теж видаються «на основі і на виконання Конституції і законів України».

Прикладом може слугувати Указ Президента України від 10 лютого 1995 року №120/95, яким затверджено Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Цей Указ забезпечує послідовну розробку екологічного законодавства, оскільки є логічним продовженням положення ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», де сказано, що спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є вищезгадане Міністерство.

Зміст законів розвивають і урядові нормативні акти — постанови Кабінету Міністрів України, якими затверджуються і вводяться в дію підзаконні нормативні акти вищої законодавчої влади. Стосовно вже згаданого тут Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» таким, наприклад, є Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 р. № 785, яке визначає порядок створення та функціонування системи спостережень, збирання, обробки, передавання, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроблення рекомендацій для прийняття управлінських рішень. Джерела екологічного права цього рівня складають досить значну кількість.

Базу природоохоронних нормативно-правових документів доповнюють інструкції, такси, правила, методики, які видаються на відомчому рівні галузевими міністерствами і відомствами і затверджуються їх відповідними наказами. Наказом Мінекобезпеки України від 27 лютого 1996 року № 22 затверджено, наприклад, Положення про Державне управління екологічної безпеки в області, містах Києві та Севастополі Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки. Відповідно до цього Положення завданням вказаного державного органу є здійснення функції управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної та радіаційної безпеки на території області, міст Києва і Севастополя.

До нормативно-правових документів цього рівня відноситься також Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 29 грудня 1996 року № 157 «Про затвердження Базових нормативів плати за забруднення навколишнього природного середовища», який видано відповідно до ст. 41 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» з метою встановлення економічних важелів у забезпеченні охорони довкілля.

І, нарешті, останнім рівнем нормативно-правових актів в галузі екології є акти місцевого рівня — рішення місцевих референдумів, акти органів місцевої виконавчої влади, місцевого самоврядування, місцевих органів управління в галузі екології стосовно цих питань місцевого значення.

Забезпечення екологічної безпеки, попередження будь-яких факторів, що спричиняють загрозу екологічному благополуччю суспільства — ось головне завдання екологічного законодавства. Воно досягається більш якісними змінами останнього та екологізацією інших видів законодавства — господарського, цивільного, адміністративного, кримінального та інших галузей законодавства, які також містять екологічні норми та вимоги. Тому в плані удосконалення екологічного законодавства і забезпечення його дієвості є особливо важливою систематизація нормативно-правових актів та їх змісту, приведення його у відповідність до регульованих ним суспільних відносин.